ЦАРІ ПОМИРАЛИ НЕ САМОТНЬО

Перекопуючи величезний насип урського смітника, робітники напали одного разу на особливу знахідку. На дні неглибокої ями вони помітили п’ять зотлілих скелетів, дбайливо покладених у ряд. Стилети, які лежали поруч, свідчили, що то були чоловіки, напевне, воїни Стародавнього Шумеру.

Хоч археологи й звикли вже до сенсаційних відкриттів на кладовищі, але ця знахідка викликала в них особливе зацікавлення. Адже до того часу там не було відкопано жодної спільної могили, і, крім того, вчені ще не бачили, щоб покійники лежали поховані просто в землі, без захисної мати чи труни. І ще одна незвичайна обставина: крім традиційного кубка, цим покійникам не дали для потойбічної подорожі ніяких предметів домашнього вжитку, навіть посуду з їжею і напоями, який майже завжди знаходили в інших могилах. Це, здавалося, заперечувало все те, що доти пощастило довідатись про похоронні обряди шумерів.

Отже, спільна могила була археологічною загадкою, повитою якоюсь романтичною таємницею. Та не встиг, Вуллі зробити з приводу цього якихось припущень, як увагу його привернуло нове відкриття. Скелети лежали на лозовій маті, яка була немовби підлогою могили. При ретельніших дослідженнях виявилося, що підлога тут не горизонтальна, а досить похила, і мата тягнеться під землю за межі цієї ями. Почали копати в тому напрямку, куди вона йшла. І з кожним кроком ставало ясніше, що тут був похилий хід до чогось невідомого, поки що схованого під землею. П’ять воїнів лежало біля отвору цієї галереї, ніби вони мали охороняти вхід.

Трохи далі, впоперек галереї на всю широчінь її лежали двома рядами кістки десяти жінок. Надзвичайне багатство прикрас свідчило про те, що ці жінки не належали до простолюду. На голові в них були золоті пов’язки, інкрустовані каменями з лазуриту й червоного залізняку, на шиї — барвисте намисто дуже тонкої роботи. Але й біля них не було тих речей домашнього вжитку, які передбачав похоронний ритуал.

З цього часу майже кожен удар кайла означав нове відкриття. Недалеко від. жіночих скелетів відкопано рештки напрочуд красивої арфи. Правда, від її дерев’яної рами не лишилося й сліду, але металеві частини й оздоба лежали так, що по них можна було відтворити інструмент таким, яким тисячі років тому його поклали сюди шумери. Горизонтальний брусок арфи окуто золотою бляхою. В ній ще стирчали цвяхи з золотими головками — кілочки, на які натягували струни. Краї скриньки-резонатора прикрашала мозаїка з червоного залізняку, лазуриту й білих черепашок. Проте головною прикрасою був чудовий барельєф з тонкої золотої бляхи. На ньому зображено голову бика з очима та бородою, зробленими з лазуриту. На арфі були зотлілі кістки жінки, яка лежала, розкинувши руки, прибрана в золото і барвисте намисто. Певно, то була арфістка.

Ця сцена глибоко хвилювала своїм німим трагізмом. Робітники й археологи ще не отямились від першого враження, коли внизу похилої галереї було викопано кістки тварин, як незабаром виявилося, ослів. Тут же знайдено сліди ридвана з полозками замість коліс. Збоку лежали скелети двох чоловіків, напевне возіїв. Ридван був щедро оздоблений мозаїкою з білого, червоного й голубого каміння, а також золотими барельєфами, на яких зображено голови левів з лазуритовими гривами.

Навколо ридвана валялися найрізноманітніші речі й коштовні дрібнички. Там знайдено своєрідні мозаїчні шахівниці для якоїсь масової гри, вази та глечики з золота, срібла й алебастру, інструменти й різноманітне туалетне причандалля з золота, а головне — археологічний унікум: прекрасні вироби з вулканічного скла. Дві голови левів, майстерно зроблені з срібної бляхи, були рештками трону, дерев’яні частини якого уже потрухли. Але найбільше зацікавлення викликала напівзогнила скриня, на якій ще виразно видно було тонкий орнамент з черепашок і лазуриту.

Після копітких робіт, які мали на меті уберегти скарби від руйнації, археологи почали відсовувати скриню. І ось — нова таємниця: вражені присутні побачили, що скриня затуляє своїм дном отвір, пробитий у цегляній стелі чи підлозі. Це був не випадковий вилом,» бо ті, хто його зробив, намагалися потім замаскувати отвір — закласти цеглою.

Цегляний мур на дні галереї був, як виявилося, частиною купола гробниці, обкраденої злодіями. В ній знайдено тільки дві срібні моделі човнів, цікаві тим, що на вигляд вони зовсім не відрізнялися відчовнів, якими й досі користуються жителі Месопотамії. Але найцінніша знахідка була циліндрична печатка з написом, який повідомляв, що колись у цій гробниці поховано царя на ім’я Абаргі.

При докладному огляді склепу-гробниці виплила ще одна цікава деталь: цар Абаргі лежав тут разом з іншими особами, певно, своїми найближчими домашніми. Виходить, навіть мурований царський мавзолей був спільною могилою.

Щоб зрозуміти дальший перебіг археологічних розшуків, треба ясно уявити собі, як були розміщені похилий спуск і сама гробниця. Розкопана похила галерея, в якій знайдено кістки чоловіків та жінок, ридван, арфу й скриню, ніяк не могла вести до гробниці царя Абаргі, бо вона проходила біля самого верху банюватого даху склепу, дотикаючись його у тому місці, де скриня маскувала вилом.

Отже, галерея мала вести до іншої гробниці, закопаної десь у землі. І справді, археологи знайшли цю гробницю у сусідстві з гробницею царя Абаргі, тільки вона була розташована трохи вище, так що галерея по прямій лінії вела просто до її входу.

Але перш ніж розчистити вхід і відкрити нову гробницю, Вуллі вирішив знайти хід-галерею до гробниці царя Абаргі. Адже така галерея, без сумніву, мала бути десь глибше в землі. Справді, її сліди знайдено на два метри глибше від першої галереї. Біля її виходу лежало двома рядами шестеро солдатів із списами, в мідяних шоломах. Трохи глибше викопано два зотлілі дерев’яні чотириколісні вози, запряжені волами. Ці вози так добре збереглися, що один із них пощастило вийняти цілим. Упряж — а особливо уздечка — була вкрита багатими оздобами з бісеру й срібла. На кістках волів лежав прах двох чоловіків, напевно возіїв.

Гробниця Абаргі була зовсім ціла. Біля муру її знайдено скелети дев’яти жінок, які сиділи на землі. На їхніх зотлілих черепах поблискували золоті діадеми, всипані коштовними каменями з лазуриту й червоного залізняку і обвішані брелочками у формі букових листків. Біля ніг цих жінок валялися золоті півмісяці — сережки, гребінці, оздоблені прикрасами з лазуриту і білих черепашок, а також різноколірний бісер, з якого складалося колись намисто.

Жінки сиділи в таких драматичних позах, що цього не можна й описати. Опершись плечима на зовнішню стіну гробниці й витягнувши ноги впоперек проходу, вони були німим, але красномовним свідченням жахливої трагедії, яка давно колись тут відбулася.

Відтоді лопати робітників виймали на поверхню щораз нові й нові свідчення цієї трагедії. Простір між групою жінок і возом буквально був заповнений кістками інших жінок та чоловіків. Обабіч входу до гробниці, засипаного жорствою і землею, стояли солдати в повному бойовому обладунку.

Трохи далі лежали дві багато убрані арфістки; їхні пальці завмерли на струнах інструментів. Арфи були справжнім шедевром шумерського прикладного мистецтва. Прикметний мотив їхнього оздоблення становила вибита на срібній блясі голова бика, до якої прироблено очі та бороду з білих черепашок і лазуриту. Від дерев’яних частин, звичайно, нічого не лишилося, але з тих решток, які збереглися, ми знаємо, що резонатори зроблено з білих черепашок, а на стінах скриньок вирізьблено гумористичні сцени з життя тварин.

Ми вже згадували, що біля могили царя Абаргі містилася інша гробниця, до якої вела розташована вище галерея. В ній — пам’ятаєте? — стояла таємнича скриня. І ось тепер розкрилася її таємниця. Копаючи галерею, грабарі зачепили лопатою за купол гробниці царя Абаргі. Спокуса була непереборна. Вони пробили в мурі отвір, пробралися в гробницю і геть пограбували її, не поминувши навіть царського трупа. Поспішаючи, не добачили тільки дві срібні моделі човнів. Отвір у мурі сяк-так заклали цеглою і замаскували скринею. Це ні в кого не викликало підозри, бо галерея була заставлена, як вимагав похоронний обряд, безліччю всяких речей — вазами, келихами, возами, арфами…

Зробивши все, що треба було, аби зберегти знахідки з обох галерей, Вуллі почав відкривати другу гробницю, Робітники очистили вхід від жорстви та землі, й члени археологічної експедиції увійшли в похмурий склеп. У кожного калатало серце. Те, що постало перед їхніми здивованими очима, скидалося на фінальну сцену якоїсь диявольської мелодрами, де актори падають трупами в мальовничій позі й завмирають, чекаючи, поки закриється завіса. Тільки замість живих акторів там лежали зотлілі, чорні від давності скелети. Безліч коштовностей на цих скелетах давала можливість з першого ж погляду визначити, що то були кістки жінок.

Посеред склепу, на струхлявілих похоронних ношах лежав скелет жінки, геть увесь вкритий оздобами з золота, срібла, лазуриту, кварцу, агату й халцедону. Біля рота виднівся важкий золотий кубок. Коло ліктя правої руки знайшли три золоті шпильки з лазуритовими головками й чотири амулети, на яких були зображені риби й газелі.

Голову покійної прикрашала широка золота стрічка, що складками оточувала колись величезну перуку. З діадеми звисали брелочки у формі золотого листя й квітів, пелюстки яких зроблено з білого та голубого скла. Знайдено також гребінець, оздоблений золотими розетками. З обох боків голови колись спадали разки чотирикутного намиста, яке вже розсипалось і тепер безладно валялося на похоронних ношах. На кінцях тих разків намиста висіли амулети — фігури бика й теляти, майстерно вирізьблені з голубого лазуриту.

Схилившись на ноші, зіщулившись, сиділи дві служниці — одна в головах, а друга — в ногах. Уся долівка склепу була заставлена різноманітними речами й коштовностями. Тут були діадеми, золоті глечики, срібні лампи й світильники, два срібні офірні столи, а також золоті скриньки у формі черепашок, в яких збереглася косметична помада зеленого кольору.

Та найважливішою знахідкою була циліндрична печатка з написом, який повідомляв, що в гробниці поховано царицю Шубад. Вуллі дійшов до висновку, що то була дружина царя Абаргі. Напевне, перед смертю Шубад виявила бажання, щоб її поховали біля чоловіка; ось чому обидві могили стояли так близько одна від одної.

Похмуру таємницю тих доісторичних могил було розкрито в усьому її жахливому драматизмі: шумерським царям і царицям давали в посмертну дорогу і їхній почет. Цар Абаргі лежав з трьома своїми домашніми, а в галереї, що вела до гробниці, поховано 62 особи.

Царицю Шубад супроводило 25 чоловік з її найближчого оточення, причому двом найулюбленішим служницям випала честь сидіти біля її нош у самому могильному покої цариці.