Гарматна бриґада Січових Стрільців
Гарматна бриґада Січових Стрільців
Загін Січових Стрільців поповнено змобілізованими. Курінь піхоти СС поширився до полку, з трьома куренями. Зорганізовано другий піший полк Січових Стрільців. Зорганізовано нові сотні кулеметів, артилерія мала чотири легкі батерії, одну гавбичну 48-лінійну батерію. По переведенні організації цих нових частин поширено загін Січових Стрільців на Дивізію Січових Стрільців. Тоді Артилерійську Групу поширено до Гарматної Бриґади Січових Стрільців.
Бої під Києвом продовжувалися. Поповнені змобілізованими, стрілецькі частини наступали на Красний Трактир, Голосівський Скит, але з малими успіхами. Командування гетьманських і добровольчих військ боронило Києва в надії на поміч антантських військ. Хоча в Одесі висадилися антантські війська, але на поміч гет. Скоропадському під Київ не йшли. Зате Добровольці в Одесі зорганізували поміч. Ця поміч їхала довжезним потягом з двома паровозами, один спереду, а другий з-заду потягу. Попереду їхав сталевий панцерник з гарматою і з десятком кулеметів, а дальше піхота, гармати, кулемети. Залізничники повідомили по всіх станціях з Одеси до Хвастова, що їде такий потяг. На одній станції повстанці зробили засідку. Потяг обстріляли гарматами і розірвали на дві частині Перед з панцерником лишився і піддався повстанцям, а решта потягу з паровозом, який був на кінці потягу, утекла назад до Одеси.
Панцерник з гарматою, кулеметами і з опанцереним паровозом прислали нам під Київ. Цей панцерник дістав назву „Січовий Стрілець”. Він брав участь у дальших боях за Київ, а потім у війні із Советами. Команду над цим панцерником обняв хорунжий 1-ої батерії О. Вудкевич. Гармата дістала обслугу з Гарматної Бриґади СС. Кулемети обслуговували стрілецькі кулеметники під командою чот. Глови і чот. Грицюка. Таким способом Січові Стрільці дістали перший панцерний потяг.
Погана справа виходила з німцями. У Києві було біля 20.000 німецького війська. Німецька команда, здається, не сподівалася, що повстання буде мати успіх та обхопить великі простори України. Для німців кращий був уряд гет. Скоропадського, який виконував усі побажання німецької команди. Німці хотіли рятувати уряд гет. Скоропадського, супроти якого мали свої зобов’язання, а гет. Скоропадський тільки завдяки німцям прийшов до влади. Німецька команда була б виступила збройно проти Директорії, але на перешкоді стояли „Зольдатенрати”, вибирані жовнірами, які не хотіли ніякої війни, а хотіли якнайшвидше їхати додому. Команда шукала причини і нагоди, щоб вмішатися у війну по боці гет. Скоропадського. Нагода і причина найшлася. Якийсь курінь німецького війська, під час маршу, попав під обстріл батерії Чорноморців. На це німці вислали піхоту, кінноту, артилерію і нагло вдарили на Чорноморців. Відбувся бій з великими втратами для обох сторін. Зараз таки 29 листопада 1918 р. німецьке командування поставило командуванню республіканських військ ультиматум — відступити від Києва на 25 км., бо в противному разі німецькі війська виступлять до бою по боці гет. Скоропадського і Добровольців. Жадання німців треба було прийняти, бо в тому часі ще не було сили стати до бою з німецькою армією в Україні. Уночі на 30 листопада всі республіканські війська відійшли на 25 км. від Києва і стали там на позиціях.
Організовувано далі нові військові частини, щоб можна було змірятися з німцями. З початком грудня 1918 р. переорганізовано війська, які облягали Київ, в Осадний Корпус. Командиром Осадного Корпусу іменовано полк. Євгена Коновальця, а начальником штабу полк. Мельника. Команда Корпусу перенеслася до Хвастова. Директорія і Штаб Головного Отамана С. Петлюри перенісся до Вінниці. Командантом дивізії СС був призначений сот. Сушко. Команда дивізії стояла на станції у Василькові. Бої припинилися, бо гетьманці стояли далі на своїх позиціях під Києвом і вперед не посувалися.
Але час працював у користь Директорії, а не в користь гет. Скоропадського і німців. В короткому часі ціла Україна, крім Одеси і Донецького басейну, була зайнята республіканськими військами і була під владою Директорії. Одесу зайняли були війська Антанти, французькі, грецькі, які організували російських Добровольців. Донецький басейн зайняли війська білої Росії, генералів — Краснова-Денікіна. Військові сили Директорії росли. Під Києвом стояло вже 50.000 війська. У склад Осадного Корпусу входили дивізії Січових Стрільців, дивізія Чорноморців, дві дивізії Дніпровські, Кіш Низових Козаків та інші менші частини, як відділ кінноти от. Козира-Зірки і т. д.
У Василькові зорганізовано дві легкі батерії: 5-ту батерію СС під командою пор. Мачехи і 6-ту батерію СС під командою хор. Шульги, крім цього одну тяжку 6-дюймову гавбицю під командою сот. Бутрима. Більше тяжких гавбиць не можна було знайти.
Лівобережну Україну зайняв Запорізький Корпус під командою отамана Болбочана. По інших околицях України потворилися окремі військові частини, які захопили владу і визнали Директорію. Військо це було організоване на швидку руку, тож не могло мати великої бойової вартости, але числом перевищувало вже німецькі війська.
Для німців настав скрутний час. Німеччина програла війну проти Франції, Англії, Америки та інших і просила перемир’я. Війська пішли з фронту у Франції додому. У Німеччині почалася революція, подекуди таки комуністична. Серед таких обставин німецькі війська в Україні з кожним днем більше деморалізувалися. Німці хотіли вертатися додому. Боєздатність німців в Україні падала з кожним днем.