У здобутому Києві

У здобутому Києві

На другий день, 15 грудня 1918 р., на Софійській площі Київ вітав переможні війська Директорії. Дефіляду військ відбирав під пам’ятником гет. Богдана Хмельницького полк. Коновалець зі своїм штабом.

Кілька днів пізніше Київ вітав дуже святочно і радісно Директорію, яка приїхала з Вінниці. Директорія відбирала дефіляду війська теж під пам’ятником Б. Хмельницького. Окликам „Слава!” не було кінця. У цих обох дефілядах взяли участь усі батерії. Надворі був страшний мороз, наче віщував тяжку долю відновленій Українській Народній Республіці. Усі війська маршували, не зважаючи на мороз, бадьоро, гострим вояцьким кроком. По скінченій дефіляді, а було це як уже зовсім смеркло, українське громадянство вітало Директорію в Українському Клюбі, де влаштовано прийняття. На це прийняття запрошено також кількох старшин СС і старшин інших військових частин. Це прийняття було дуже щире і сердечне. Відчувалося, що великий камінь „федерації”, сваволі німців упав з України і Україна стала врешті вільною. Настрій був радісний, хоча перед усіма стояло велике питання: що ж далі? Що буде з Україною? Чи українське військо здужає і далі оборонити Україну від загарбливих сусідів?

Було багато промов. Вітали Директорію. Говорив голова Директорії Володимир Винниченко. Головний Отаман Симон Петлюра у своїй промові, сказати б, здавав військовий звіт з перебігу цілого повстання і війни проти Добровольців, гетьманців та німців. Головного Отамана вітали всі присутні дуже щиро рясними оплесками. Головний Отаман підніс воєнні заслуги комендантів військових частин, а заразом підвищив їх у військових ступенях. Першого згадав полк. Болбочана, якого підніс до ступеня отамана, тобто генерала. Далі відзначив полковників — Євгена Коновальця і Андрія Мельника і підвищив їх до ступенів отаманів, сотників — Романа Сушка, Івана Чмолу, Василя Кучабського підвищив до ступенів полковників. Головний Отаман відзначив воєнні заслуги в усіх боях за Київ стрілецьку артилерію і підвищив командира Гарматної Бриґади СС сот. Дашкевича до ступеня полковника. Крім цього підвищив у ступенях ще командантів інших військових частин. На другий день проголошено ті підвищення в наказах у цілій армії.

По щирій гутірці присутніх у клюбі вночі розходилися всі з милої зустрічі.

Гарматна Бриґада СС не спочивала у Києві на лаврах перемоги та багатьох відзначень. Найперше приведено до порядку сім батерій, які брали участь в облозі Києва. У київських магазинах було ще досить артилерійського майна. Тепер не було вже потрібно великих формальностей і дозволу німців, щоб дістати військове майно. Вимоги до магазинів підписував командир Осадного Корпусу отаман Є. Коновалець. Привезено для батерій упряж, телефони та всяке артилерійське приладдя. Гармаші дістали повні однострої — плащі, чоботи і зимові шапки. На плащах гармашів попришивано червоні артилерійські відзнаки. Мешкання гармашів упорядковано. Кожний гармаш мав своє чисте ліжко і два коци-накривала. Стайні теж упорядковано. Стаєнь було замало, так що коні деяких батерій стояли у критій школі кінної їзди. Упорядковано постачання бриґади, яке обняв сот. Івашенців, колишній начальник постачання сердюцького гарматного полку.

На пропозицію командира бриґади підвищено у військових ступенях стрілецьких старшин — пор. Михайла Кураха до ступеня сотника, хор. Гриценюка і О. Пилькевича підвищено до ступенів поручників. Іменовано нових старшин — Волошина, Антона Траску, О. Вудкевича, Євгена Домарадського, Петра Кузика, Г. Мартинова, Сергія Якименка, Коцюрубу, Герока та інших до ступенів хорунжих. Усе це були стрілецькі гармаші ще з часів Української Центральної Ради. Ці молоді старшини виконували свою працю в батеріях дуже добре, бо їм залежало на добрій славі стрілецької артилерії.

Батерії почали свої денні зайняття коло гармат, а на польові вправи виїжджали у Кадецьку Рощу.

По упорядкуванні сімох батерій, приступлено до організації дальших батерій. Зорганізовано кінно-гірську батерію, якої вся обслуга була на конях. Ця батерія мала співдіяти з кіннотою. До цієї батерії увійшло багато гармашів Сердюків. Команду батерії обняв сот. Руссет.

Сердюки колишнього гарматного сердюцького полку за часів гетьмана не хотіли далі служити при війську і протягом кількох днів поодиноко розбіглися. Лишилося кілька старшин і небагато рядовиків. Та все ж таки в артилерійській школі лишилися гармати і трохи коней з сердюцького полку. Зорганізовано чотири нові легкі батерії. Батерії ці дістали назву: 7-ма батерія СС, під командою семінариста хор. Сергія Якименка, 8-ма батерія СС, під командою підполк. Александра Голубаєва, 9-та батерія СС, під командою сот. Сипка. Зорганізовано 2-гу гавбичну 48-лінійну батерію і батерію тяжких 6-дюймових гавбиць, якої командантом був сот. Яків Бутрим. Перша гармата цієї батерії із сот. Бутримом брала участь ще в облозі Києва. Ця батерія мала дві польові тяжкі гавбиці, а третя фортечна 6-дюймова гавбиця. Більше тюжких гавбиць не можна було знайти у Києві. Привезено чотири далекострільні 42-лінійні гармати, щоб зорганізувати далекострільну батерію. Праця провадилася з найбільшим розмахом. Батерії, які облягали Київ, мали забагато обслуги, тож тепер забрано із цих батерій зайвих гармашів до нових батерій. Давніх гармашів із часів української Центральної Ради розділено так, щоб у кожній батерії було їх бодай кілька, а всі вони були, коли не старшинами, то підстаршинами. Усі батерії відбували свої зайняття кожного дня. Стрілецька артилерія стала великою, хоча не дуже сильно зорганізованою, бо військо не можна добре зорганізувати за тиждень, за два, чи чотири. Для стрілецької артилерії, для всіх полків Січових Стрільців, для цілої української армії, потрібно було бодай кілька місяців спокою-миру, щоб виробити дисципліну, солідарність і запровадити загальний порядок.

Була гостра зима — грудень, січень. Миру було потрібно хоча б до весни. Не тільки для війська, але, о Боже! — ще більше потрібно було бодай кілька місяців спокою для цілої Української Народньої Республіки, щоб запровадити лад у цілій державі. Армії, ще до того на фронті, тяжко вдержатися, коли запілля не має порядку.

Уряд гет. Скоропадського мав шість і пів місяця спокою. Був час зорганізувати армію, адміністрацію. Гетьманський уряд не зробив цього, а коли в половині листопада 1918 р. побачив, що австрійські, а потім німецькі війська відходять, а свого українського війська нема, то гет. Скоропадський поїхав просити помочі у москалів, у Добровольців на Дону. Гетьман хотів заміняти австрійські і німецькі штики на російські. Української армії не було. Доказом того, що гетьман майже нічого не зробив у справі організації армії є те, що тисячка Січових Стрільців розбила і Добровольців, і гетьманські сили у бою під Мотовилівкою. Коли б Директорія не підняла повстання, то гет. Скоропадського була б повалила інша тисяча чи десять тисяч повстанців, або таки большевики.

Прогаяно дуже дорогий час.

Доля для України була немилосердна. Тепер цього миру не було. Україна мусіла провадити війну. На Україну наступали зі сходу і півночі совєти, із півдня і південного сходу — біла Росія, а із заходу поляки.

З початком січня 1919 р. командир Осадного Корпусу отаман Коновалець перевів перегляд усіх частин Січових Стрільців. Приїхав до Гарматної Бриґади СС і признав, що в артилерії був таки найкращий порядок.

В українському війську, навіть у самому Києві, не було все в порядку. Військо при облозі Києва було нашвидку організоване. Річ ясна, не було часу запровадити належно! дисципліни. Хоча це військо складалося з вишколених солдатів колишньої царської армії, але в часі революції, большевицької агітації, ці солдати були здеморалізовані. Потрібно було деякого часу, щоб військо зробити дисциплінованим. Не лише рядовики, але й деякі старшини не виконували належно своїх обов’язків. Військо, а то й поодинокі вояки мішалися у справи, які до них не належали, а занедбували свої військові обов’язки. Траплялося, що військові переводили ревізії і арешти цивільних людей. Командир Гарматної Бриґади СС, полк. Дашкевич видав наказ для батерій, що нікому з гармашів не вільно мішатися у кесвої справи. Не вільно гармашеві нікого арештувати, бо гармаші — це військо, а не поліція. Дійсно, не було випадку, щоб гармаші когось цивільного арештували. Заборонено було улаштовувати бенкети, пиятики так гармашам-рядовикам, як і старшинам. Була війна, не було так весело, щоб уряджувати бенкети. Заборонені були старшинські кухні. Старшини повинні були дбати, щоб загальні кухні варили добре для рядовиків і для старшин. Зроблено це тому, щоб не дати причин до ворожої агітації.

На Різдво 1918 р. видано на батерії святочні приділи, щоб кожна батерія уладила різдвяну вечеру на традиційний український лад — з борщем, варениками, кутею, голубцями. У кожній батерії були уставлені столи, за які засіли старшини і рядовики. В кожній батерії була прикрашена ялинка, а в куті сніп-ді-дух. Кожна батерія чекала з вечерею на прихід команданта бриґади. Полк. Дашкевич заходив до кожної батерії, ломав з гармашами проскурку з медом. Бажав гармашам — старшинам і рядовикам — добра, щоб оборонити і закріпити Українську Республіку. На кінець зайшов на вечерю до бриґадного обозу, де були всякі майстри, які направляли телефони, вози, упряж, сідла, чоботи, однострої. Обоз із своїми спеціялістами-майстрами заложено ще при облозі Києва. Він був найбільше помічний при організації нових батерій. Пізно вночі засів до вечері і штаб бриґади, всі разом — командир бриґади, старшини і рядовики. Не засіла до вечері: 5-та батерія, бо вона була на фронті під Одесою у групі отамана Григорієва, і 1-ша батерія, яка мала вартову службу у казармах. Хоча й можна було б змінити по вечері варти іншою батерією, але перша батерія хотіла свою чергу варт відбути, а святочну вечерю постановила уладити на Різдво в полудень. На Різдво, коло полудня, приїхали до Гарматної Бриґади СС Головний Отаман Симон Петлюра з отаманом Є. Коновальцем і кількома старшинами. Головний Отаман з отаманом Коновальцем і старшинами обійшли помешкання всіх батерій. Бажали гармашам „Веселих Свят”, та успіхів в обороні України. Зайшли до 1-ої батерії і там засіли до спільного стола з гармашами.

У половині січня 1919 р. уряд видав зарядження, яким здемобілізовано старші річники вояків. Це ударило дуже болючо по батеріях, бо відходили старілі гармаші, які були найбільше здисципліновані та обов’язкові. До цього відходили в нових одностроях, бо іншого убрання не мали. У батеріях забракло гармашів. У київських складах не було вже одностроїв, чобіт, щоб обмундирувати нових гармашів.

У половині січня відбувся у Києві похорон поляглих у бою під Мотовилівкою. Сот. Черника, сот. Загаєвича і поляглих стрільців везено на гарматних ляфетах. Поховано їх на горі у Царському саду у Києві. Салют гарматних стрілів попрощав поляглих на віки.