Кростишвські семінаристи

Р. Дашкевич зголосився у командира СС, полк. Є. Коновальця зі звітом, що привіз гармати і батерія має 60 коней. Полк. Коновалець розповів тоді Дашкевичеві, що день перед тим прийшов з Коростишева відділ — 38 студентів учительського семінара і зголосився у нього, що вони хочуть служити при Січових Стрільцях. Це молоді учні, нижче 18 років, а тільки їх командант є старший, який служив був добровольцем при російській артилерії. Штаб куреня СС видав цим учням трохи одностроїв, кріси і примістив їх у казармах, де була піхота СС. У казармах учні почали вчитися, як стріляти, про тому один так нещасливо пробував кріса, що стрілив і поцілив смертельне товариша. Поцілений помер.

Ця подія подіяла так погано на стрільців, що команданти сотень — сот. Сушко, сот. Чмола і кулеметної сотні сот. Черник не хотіли прийняти цих учнів до своїх сотень. Це було в половині лютого 1918 р. і всі мали в живій пам’яті нещасливий бій під Крутами 29 січня 1918 року, де у бою загинув курінь київських студентів, які хотіли боронити Україну, але не перебули належного військового вишколу.

Коростишівські семінаристи були такі самі, як ті, які полягли під Крутами, тільки були ще молодші і вперше мали кріс у руках. Команда куреня СС хотіла їх відіслати додому, але й це було небезпечно, бо большевики по зайнятті Коростишева могли жорстоко розправитися з ними за те тільки, що вони хотіли вступити до української армії.

Полк. Коновалець розповів Дашкевичеві цілу ту історію із семінаристами і про смерть одного та сказав, що оскільки батерія хоче, то нехай вони ілуть до артилерії, тим більше, що їх командант служив при артилерії, тільки слід уважати, щоб ті хлопці не пострілялися знову як попереднього дня. Дашкевич радо погодився прийняти семінаристів до батерії.

Зараз таки пішов до казарми, щоб познайомитися і переговорити із семінаристами. Віднайшов їх в жалюгіднім стані. Хлопді були змерзлі, погано одягнені, а морально пригнічені по смерті товариша та розчаровані своїми двома днями військової служби.

По балачці усі радо погодилися служити при артилерії. Зараз таки зібралися і пішли на станцію, де стояв ешельон батерії. Там поприділювано їх до обслуги гармат, телефонів, а деяких тимчасово до коней. Їх команданта Олексу Пилькевича призначено командантом чоти.

Настрій у семінаристів поправився. Вони почули в собі, що вони таки потрібні, що будуть служити при такій могутній зброї, як артилерія. Були вони ідейні хлопці, які хотіли боронити Україну, хоча не знали ще, як це робити.

Ніхто тоді не сподівався, що ці молоді хлопці, не то не загинуть на війні, а будуть за кілька місяців підстаршинами і старшинами при великій Гарматній Бриґаді СС, а два з них — Олекса Пилькевич і Сергій Якименко — будуть командирами батерій. За російськими „уставами” батеріями командували звичайно підполковники.

Батерія мала вже 49 людей. Цього було замало, щоб батерія могла бути вповні боєздатною, та все ж таки можна було якось справу вести.

Усіх гармашів поприділювано так, що кожна гармата мала обслугу, зложену з одного вишколеного гармаша австрійської служби і семінаристів. Зараз таки почато обучувати семінаристів, як обслуговувати гармату. Науку цю переводжено коло гармат на плятформах. Була вже обслуга до двох телефонічних станцій і було кому ходити коло коней.

Гармашів у батерії було замало і тяжко було знайти нових добровольців. Коней було також замало.

Перші двадцять гармашів розшукували нових добровольців поміж полоненими галичанами в Житомирі, а потім по всіх станціях, куди батерія переїздила. Сот. І. Чмола, командант ІІ пішої сотні, звернувся до батерії з пропозицією, щоб заміняти йому тяжкого коня на верхового, але стрілець Гачкевич, який ходив коло цього коня, заявив, що з конем і він перейде до батерії. Заміну зроблено. Величезна, сива, добряча коняка перейшла до батерії і мала тягнути польову кухню.

Батерія почала таки цього дня свою господарку. Харчі дістала з постачання СС, а надвечір з комина польової кухні ішов уже дим. Гармаші дістали перший раз гарячу вечерю. Передтим 12 гармашів харчувалися, як могли. Відтепер діставали вже три рази денно гарячу страву. Це було важливе, бо була зима, мороз давався взнаки. В одному вантажному вагоні влаштовано батерійну канцелярію і харчовий магазин.

У Житомирі відносини ставали непевні. З усіх сторін насувалися большевицькі війська на Житомир, де був український уряд.

Коло Бердичева розгорілися кількаденні бої між українськими військами, які відступали з Києва, і большевиками. Українські війська, які відступили у напрямі на Бердичів, переформувалися в Ігнатівці коло Києва у Запорізький Загін під командою отамана Пресовського. Запоріжці розбили з великими втратами большевиків, але ситуація для Житомира була далі грізна. З півночі від Коростеня, зі сходу від Києва, який большевики зайняли 9 лютого 1918 року, посувалися большевицькі війська.

Команда українських військ постановила завантажити все у вагони і пробиватися на Коростень, на Сарни.

На станції у Житомирі почалося шукання за вагонами. Командант станції порядкував гарно, але вагонів, паровозів було замало.

На станцію прибули уряд, установи, члени УЦР, всі частини СС, Гайдамаки. Почали формувати ешельони для уряду, війська. Шукали вагонів. Полк. Коновалець не знав, що батерія вже у вагонах, і стрінувши Дашкевича, сказав, що йому прикро, але вагонів на завантаження батерії не буде і доведеться гармати й коні залишити. Із приємним здивуванням полк. Коновалець прийняв до відома, що батерії не потрібно вагонів, бо батерія є вже у вагонах. Полк. Коновалець оглянув готовий ешельон батерії, де все було в порядку. Коні їли сіно, кухня варила обід, а гармаші на плятформах навчалися обслуговувати гармати. Полк Коновалець змінив свою думку і заявив, що супроти цього батерія відступає, хоч він знав, що гармаші і так не поступляться і вагонів не віддадуть.