Ключ від Київської Думи Хор. інж. Микола Яримович

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Ключ від Київської Думи

Хор. інж. Микола Яримович

Вислідом перемоги українських армій над большевицькими наїзниками було здобуття Києва 30 серпня 1919 року.

У неділю 31 серпня 1919 року, під час незабутнього тріюмфального походу вулицями Києва та дефіляди частин Української Галицької Армії біля пам’ятника гетьмана Богдана Хмельницького на Софійській площі, здавалося, що вже прийшов кінець того історичного обману, що почався 1654 р. у Переяславі.

Старий гетьман Богдан Хмельницький дивився тоді на нас і неначе говорив: «Я підписав, бо мусів, бо мав запало таких, як ви, хлопців. Але ви не вірте їм ніколи, цим нелюдам. Вони, як оті їх попередники, з Джінгінсханом на чолі і вас спалять і на весь світ пожежу розпалюватимуть. Не вірте їм, що як вовки в овечій шкурі виступають на всяких мирових переговорах, що у професорських тогах у своїх і чужих університетах, що у ризах московських патріярхів, наставлених білими чи червоними імператорами, що у робітничих кашкетах на трибунах оборони прав робітничої кляси. В усіх них одна мета: Росія понад усім світом».

Тоді 31-го серпня 1919 р. прийшлося нам тільки пару годин ждати на потвердження Богданової перестороги.

Навпроти нас стали ті, що прийшли на зміну розгромленим нами большевиками. Ті, їх союзники у спільному змаганні до панування над усім світом, прийшли під командою генерала Денікіна.

По коротких переговорах, обманних крутійствах і диктатах, обсадили денікінці ввечері 31-го серпня площу і всі вулиці Київської Думи, великими військовими силами, що підступно вдерлись того дня до здобутого нами Києва.

Залога Думи складалася із двох сотень 2-го куреня 8-го бриґади 3-го корпусу Української Галицької Армії. Комендантом куреня був сотник Осип Станімір. Денікінський генерал зажадав тоді увечері від сот. Станіміра, щоб дав наказ залозі Думи зложити зброю. Правда, залога ця мала від нього наказ стріляти до озброєних неукраїнських військових частин, але наказ цей не був ще апробований вищою командою.

Положення було неясне і мінялося з хвилини на хвилину. Воно було для сотника Станіміра і для нас дуже важке. З військового боку ми знали, що робити: битися. З політичного боку, ми знали, що треба додержувати послуху покликаним до цього чинникам нашої молодої держави. Бо національна карність — це також закон для кожного жовніра. Крім цього, величезна перевага денікінських військ та брак зв’язку з іншими українськими військовими частинами і вищою командою накладала велику відповідальність за введення залоги Думи у безвиглядний бій з денікінцями.

Обидві сотні залоги вийшли з Думи і уставилися перед нею. Сотник Станімір, у цій майже останній хвилині хотів ще раз вернутися до Думи і спробувати ще раз нав’язати телефонічний зв’язок з вищою командою. Тим часом сторож Думи замкнув головні двері на ключ.

Член залоги із 5-ої сотні куреня (в склад куреня входили 5-та, 6-та і 7-ма сотні), хор. Микола Яримович якось добився до сторожа і звелів йому відчинити голивні двері. Сотник Станімір пішов нагору до телефону. Сторож, мабуть москаль, дуже обурювався, що його непокоять. Хор. Яримович прогнав його від дверей Думи до помешкання. Сотник Станімір вийшов з будинку, не добившись телефонічного зв’язку.

Хор. Микола Яримович замкнув тоді головні двері Думи ключем, що його сторож залишив на його жадання у замку дверей. Цей ключ опісля вложив хор. Яримович до своєї кишені з думкою, що може ще придасться в потребі.

Вкоротці денікінські частини з багнетами на крісах зблизилися до залоги Думи і приневолили її скласти зброю. Після роззброєння залоги, а з нею сот. Станіміра та хор. Яримовича денікінці взяли в полон. Полонених завезли до Дарниці, літниськової оселі на лівому березі Дніпра навпроти Києва.

На другий день хор. Яримович був здивований, знайшовши у своїй кишені ключ від Київської Думи.

Невдовзі сот. Станімір, а опісля і хор. Яримович, разом з іншими старшинами та стрільцями втекли з полону. Допомогли їм в цьому повстанці, якими командував недалеко Трипілля отаман Зелений. Майже усі добилися до своїх частин, які стояли в боях з денікінцями, уже десь біля Вінниці.

На світлчні бачимо ключ, яким головний будинок столиці України був замкнений тоді ще дуже молодим старшиною армії незалежної Української Держави, — армії, що сама, без чужої помочі й опіки, прогнала ворогів і здобула хоч на короткий час нашу золотоверху столицю. Колишній хор. Микола Яримович, здаючи собі справу з музейної вартости ключа, що його заховав, привіз його з собою на чужину, а потім до ЗДА, де тепер живе.[2]