Розділ II Марш-маневр у район Ольгопіль — Піщана (25 до 27 квітня). Галицька армія стає на революційний шлях. Командир бригади отаман Шепарович при єднується до армії

Розділ II

Марш-маневр у район Ольгопіль — Піщана (25 до 27 квітня). Галицька армія стає на революційний шлях. Командир бригади отаман Шепарович при єднується до армії

У боях з 22 по 25 квітня Українській Армії пощастило розбити всі ворожі відділи, що їх москалі кинули були з ріжних напрямків до повстанського району Ананьїв — Бірзула — Балта. Щождо повстанців — то вони могли спокійно розійтися по своїх хатах.

Командування армії завжди старалося не затримувати війська довший час на одному місці й тому ніколи само не підбивало селян на повстання. В цьому разі ініціятива повстання виходила з самого населення, тому командування армії, як ми це бачили, зараз же заявило отаманові Пшонникові, що за 3 дні армія буде продовжувати свій марш.

27-го квітня командування угруповує армію навколо Ольгополя. У самому місті став штаб армії та частини Волинської дивізії, в Чечельнику — частини Київської дивізії, у Піщаній — Запорозька дивізія, а 28–29 квітня армія пересунулася до Бершаді й тут затрималася, щоби дати можливість частинам трохи відпочити й після того вже розпочати свою, останню вже, серію боїв. Цей наш марш-маневр маскувався коротким рейдом Чорних на ст. Бірзулу.

27-го квітня до складу Української Наддніпрянської Армії приєдналася кінна Галицька бригада отамана Шепаровича, що вже з 6 квітня була в таборі повстанців і числила в своєму бойовому складі 400 їздців, 30 кулеметів та 150 багнетів (піхота на возах) — на загальне число 1,000 люду.

***

27-го квітня з Піщаної (в околиці Бершаді) прибув до штабу армії (Ободівка) відпоручник Галицької Армії четар Білецький із отаманом Заболотним. Четар Білецький мав уповноваження від Галицького Повстанчого Комітету й часово перебував, яко звязковий, при Отаманові Заболотному.

З їхніх інформацій виявилося, що Галицька Армія вирішила повстати проти червоних і приєднатися до Наддніпрянської Армії, але точних дат про термін початку повстання четар Білецький не мав.

Це скріплювало командування в його рішенні йти на Вапнярку, — треба було поспішати.

У дневнику Галицької кінної бригади про події, що відбулися перед командируванням четаря Білецького, значилося таке:

"У квітні 1920 р. питання про війну з Польщею було вже для москалів питанням вирішеним. Все стверджувало їхню підготовку до воєнної кампанії на весну. Фронт червоного війська вже існував: на півдні він перебігав по лінії Ямпіль — Жмеринка — Вінниця й далі на північ (всі пункти в руках червоних), але командуванню нашому було відомо, що на зазначену частину бойової лінії штаб XII червоної армії висунув Галицькі бригади, а саме на напрямок Вапнярка — Жмеринка — Проскурів — ІІІ бригаду.

По Дністрі аж до Одеси також були розкидані окремі галицькі частини. В цих частинах було неспокійно. Червоний прапор — був для них лише формальною зовнішньою ознакою, — необхідним додатком до часу й обстановки"…

З цього ж району вийшли й перші партизани-чорноморці та 1 кав. Галицька бригада отамана Шепаровича.

***

Покінчивши всі операції в районі Ананьїв — Балта — ст. Любашівка, щоб ясніше відчути зазначену обстановку, команда рішає на 27 квітня пересунути обоз армії в район Піщана — Ольгопіль.

В наказі по армії (ч. 73) це рішення змотивоване так:

"По одержаних відомостях від власної агентури, в районі Одеса — Миколаїв значних ворожих сил нема.

В самих містах помітна паніка. По тих же відомостях на відтинку Могилів-Подільський — Вапнярка комуністи суцільного фронту не мають. Наше військо на цьому (проти-московсько-большевицькому — О.-П.) фронті — окопалося".