Розділ IX Корективи у Військовій Централі по перевороті. — Новий підхід що до організаційних кадрів. — Певні пропозиції і призначення на Полтавщині

Розділ IX

Корективи у Військовій Централі по перевороті. — Новий підхід що до організаційних кадрів. — Певні пропозиції і призначення на Полтавщині

Перші вражіння по перевороті були для мене пригноблюючі. Справа носила характер повного дісонансу поміж консервативними й революційними елементами. Але, врешті, усе, бодай на зовнішнє око, заспокоїлось й помалу приступило до праці.

Генерал Рогоза у якости військового міністра, підполковник Слівінський — начальник Ген. Штабу і ген. Галкин — Головного Штабу, мали перевести в життя замисли Гетьмана по організації військових сил України. Нікому з вказаних осіб не можна було відмовити ні розуміння своіх обовязків перед Нацією, ні особистої вартости. На цих старшин передовсім ліг обовязок добору ближчих помічників. На посаду вартового отамана був призначений молодий генерал Лігнау, здається, років на два молодший від мене по службі в Лейб-Гвардії Волинськім полку. Як відомо, роля вартового отамана в Генеральному штабі полягає в доборі й завідуванню командним складом. Лігнау був старшиною виключних здібностей, але фахівець переважав у ньому українського патріота. Працював він совісно, але корективи, пороблені ним в командному складі української армії, не були відповідні. Він не вхопив морального моменту справи.

Реєстер кандидатів на посади вищого командного складу значно побільшився вже кандидатами з табору консерваторів-гетьманців й так званого "малоросійствующого". Я знав, що на 12 дивізій кандидувало нас до 72 генералів йполковників, а тому числив, що великих виглядів на отримання дивізії не матиму. Це було причиною мого заглиблення в штабову працю.

У вільні години одвідував я ген. Осецького, який помалу вийшов з небезпеки, хоч все ще рахував за краще даремно нікому не мозолити очей. Я радився з ним, як людиною, що більш од мене захоплювалась політичною стороною справи, як він задивляється на все це і які користи добачає в сучасному перевороті для нашої загально-національної справи. Він робив розумне обличчя, хитро усміхався, але до ладу нічого не казав…

Тим часом, почались перші формування сердюків і військових шкіл. Полковник Клименко — "фінляндець" (Лейб Гвардії Фінляндського полку), що був призначений формувати сердюків, заїздив до мене в Гол. Штаб й просив обняти тим часом посаду його помічника, з тим, що як буде формуватися друга сердюцька дивізія, я буду призначений на її командіра. Я відмовився, бо знав, що особливостями характеру взагалі не надаюсь на всілякі допомогові ролі. Я завжди давав перевагу малому ділові, але свойому.

Натомість, мені більш припала до сердця друга пропозиція, — вже у галузі військово-педагогічній, а саме командіра Штаб-Старшинськоі школи, — щось подібного до бувшої Оранієнбаумської школи капітанів армії, яка по мойому розумінню, за малими корективами, могла-б бути фактично Високою Військовою Школою. 3 цього приводу був я навіть у ген. Юнакова, якому міністр доручив військово-педагогічну галузь армії. Генерал обіцяв закріпити за мною це місце, але застерігся, що в ближчому часі не передбачується організації вищих шкіл. При цій нагоді я мав можливість оглянути школу, в яку, між иншим, вступали й наші катеринославські юнаки.

Гостюючи часом у мене, вони скаржились на те, що їх не задовольняв ні режим, ні методи навчання. Те, що я сам міг побачити, мені теж не дуже подобалось. Скидалося все скорше на масову виучку, ніж на індивідуальний вишкіл інструкторів. Дуже негарну ролю відогравав полковник-німець, якому був доручений вищий контроль над школою. Він надто нехтував моральний бік справи.

Була, по мойому, хиба і в загальному пляні педагогічного діла в армії. Думаю, що на часі була низка курсів — для піднесення фахового і морального рівня штаб-старшин. Треба було розпочати бодай з 4-ох місячного загального штаб-старшинського вишколу, аби вирівняти погляди на військове діло взагалі, щоби потім, за поміччю уже цих кадрів, відчинити серію окружних (при корпусах) обер-старшинських й підстаршинських вишколів.

Що ж, власне, було осягнуто за шість місяців, що нам післала доля?! Армія здобулась на приготування щонайбільше 800 молодих старшин, які, — мов та ластівка, — весни для арміїще не робили. Армія потребувала в той час перепустити через відповідний вишкіл бодай 10.000 обер-старшин й якийсь десяток тисяч підстаршин.

Генерал Юнаків, наша найвидатніша на той час фахова сила, просив мене одвідати в справі моєї кандидатури Ген. Штабу — підполковника Слівінського. Не знаю чому, але часто буває так, що у людини складається інстинктовне упередження проти другої людини, якої вона навіть й не знала ніколи. Так було і зі мною. Цього фаворита революції я дуже не любив. Пішов я до нього з тяжким серцем. Набундючена маленька фігурка, заложивши руки навхрест, велично попросила мене сісти. Якраз памятаю, мене особливо цікавив його профіль, бо гадав, що він, як чимало инших з наших військовиків, також хорів "на Наполеона". В розмові він був короткий. Я вклонився і пішов собі з сумом до дому, з вражінням, що цьому фаворитові революції пороху не видумати.

Ці відвідини зміцнили в мене переконання, що тяжко мені, з маркою "самостійника" й "ліберала", числити на посаду команданта дивізіі, хоч в самих гетьманських палатах були люде з Українців-гетьманців, що до мене особисто ставились з прихильністю. Тому я був дуже здивований, коли в спискові призначених знайшов і своє імя. Ліквідувавши службові справи, я поїхав на місце призначення — у Полтаву.