Висновок

Висновок

Отже, на фундаментальному рівні націю можна розглядати як духовну спільноту громадян, а націоналізм як форму «політичної релігії» зі своїми власними священними книгами, літургіями, святими та ритуалами. Однак ні нації, ні націоналізми не залишаються ні монолітними, ні статичними. Як і традиційні релігії змушені періодично змінюватись і пристосовуватись до нових умов, так і новітні національні ідентичності зазвичай тлумачаться по-новому кожним наступним поколінням; і як релігії мають різноманітні форми, так ми знаходимо в націоналізмах паралельні міти про національне походження та розвиток. Хоч би там що, але слова, якими Дюркгайм підсумував свої дослідження релігії можна застосувати щодо націй і націоналізмів:

«Отже, є щось неминуще в релігії, яка приречена пережити всю особливу символіку, якою релігійна думка поступово обкутала себе. Не може бути суспільства, яке б не відчувало необхідності періодичного підбадьорення й потвердження колективних почуттів та колективних ідей, які підтримують його єдність і його індивідуальність» (Durkheim, 1915: 427).

Отже, якщо світський матеріалізм та індивідуалізм не підірве віру в спільність історії та долі, то духовні підвалини націоналізму існуватимуть доти, доки націоналізм існує як політична ідеологія, — як суспільна культура і як політична релігія — приречена на розквіт, і доти національна ідентичність зоставатиметься одним із наріжних каменів сучасного світового порядку.