Епічні держави та ранні нації

Епічні держави та ранні нації

Античний світ, разом зі своїми містами-державами, царствами й імперіями, був здебільшого етнічним. Чимало відособлених етнічних утворень не прибирають якихось політичних форм і не виказують політичних устремлінь. З іншого боку, ті, що викристалізувались як повністю етнічні спільноти, прагнуть знайти таке політичне вираження і форму, які можна було б назвати «етнічними державами». Це особливо проявляється там, де впливове духівництво домагається монополії на культурне вираження і безпосередньо об’єднується з панівною елітою, щоб створити доволі згуртовану й унітарну державу. Так було в стародавньому Єгипті та, до певної міри, в набагато етнічно неодноріднішому Ірані доби Ахеменідів і пізніше за Сасанідів. Тоді було обмаль таких всенародних почуттів, які б зв’язували населення, як це ми спостерігаємо в націях, через те, що знать і духівництво здобували різну освіту, хоча в стародавньому Єгипті культура вищих верств суспільства просочувалась до нижчих прошарків, завдяки унікальному географічному положенню долини Нілу і майже повній монополізації культури жерцями (див. Frye, 1966; David, 1982).

Дещо інша ситуація була в стародавньому Ізраїлі та Вірменії (щодо Арамеї, то ми маємо обмаль свідчень, щоб скласти правильне судження). Піднесення впливових мітів і символів, пам’яті та традицій суспільства, рідна земля й історичний шлях вселяли у вірмен і євреїв не тільки почуття відмінності від оточення, а й наповнювало їх почуттям братерства в межах спільноти. Безперечно, тут сильну твірну роль відіграла монотеїстична релігія. Хоч класові відмінності зоставались помітними, особливо у Вірменії з її землевласницькою знаттю, відчуття спільної долі й політичної солідарності можна було віднайти на всіх рівнях суспільства. Це найбільш явно проявилось в діяннях стародавніх єврейських пророків і відгукові на їхні заклики до каяття і поверненням до лона Тори. Після руйнації вірменського царства у вірменських літописах доби раннього християнства ми також знаходимо почуття спільної долі серед вірменської еліти. Особливо це помітно в записах Мовсеса Хоренаці. В обох випадках почуття відмінності та спільності поєднувалось із жаданням політичної автономії, яка, попри те, що вони її, зрештою, втратили, звернене до ідеалу чи «золотої доби» незалежності і живить сподівання майбутнього політичного відновлення (див. Lang, 1980; Zeitlin, 1984; Grosby, 1997; Panossian, 2000).

У цьому разі є сенс стверджувати існування «націй» в античному світі, хоча й з деякими застереженнями та в обмеженому обсязі, знаменуючи започаткування нової моделі поряд з поширенішими моделями етнічних держав. Справді, тут немає сенсу говорити про участь народних мас у політичній діяльності (у класичних Атенах в ній могли брати участь тільки дорослі чоловіки), не кажучи вже про повноправне громадянство чи економічну єдність. Але, як уже переконалися, суворе дотримання цих критеріїв спричинило б вилучення зі списку багатьох так званих сучасних націй і зволікання з появою більшості «націй», навіть у демократичних державах, аж до закінчення Першої світової війни.

У цьому, мабуть, суть справи. Для більшості модерністів, нації можуть бути реально віднайдені тільки в демократичних спільнотах, бо тільки в них ми можемо по-справжньому говорити про всенародне громадянство. Іще, тут проглядається центрально- й західноєвропейська схема національного розвитку. Окрім того, цим самим застосовуються новітні контексти й критерії до епох, які мали доволі відмінні відносини і передумови. Для більшості людей стародавнього світу мало значення в яких взаємовідносинах вони перебували з часто незрозумілими й шаленими силами природи, що керувались богами, котрих можна умилостивити церемоніями та жертвоприношеннями. За таких умов, громадянство сучасного світу знаходить такий еквівалент у всенародній участі в широкомасштабних шануваннях і ритуалах, у виконанні етнічних і релігійних обов’язків, які пов’язують спільноту гаданої спорідненості в суспільство віри та шанування, в розумінні спільності, пробудженої символами й мітами про етнічне походження та вибраність та колективному вшануванню засновників і героїчно полеглих. Там, де мало місце таке поєднання, ми можемо говорити про націю з релігійними традиціями та ритуалами, котрі відіграють роль еквівалента юридичних прав і обов’язків сучасного громадянства. Отже, ми можемо говорити про своєрідні античні форми нації[101].