Післямова

Післямова

Так уже склалось, що особа Степана Бандери – одного з видатних діячів ОУН, стала в нашій історії символом боротьби за вільну Україну.

То ким же він був? Національним героєм, що віддав життя в боротьбі за свободу й незалежність України? Честолюбною посередністю, готовою пожертвувати власним життям, але ще більше – життям інших людей, аби потрапити в історію? Кривавим злочинцем, зрадником свого народу і поплічником нацистів?

Сумнівів немає – він був керівником і героєм для значної частини населення Західної України і продовжує ним залишатися. Залишається він таким і для частини тих утікачів зі східних і центральних областей України, які після війни опинилися в еміграції. Але, разом з тим, правда полягає і в тому, що для багатьох людей у тій самій Україні, за звільнення якої боровся Степан Бандера, його ім’я є символом найбільш оскаженілої й непримиренної антирадянщини.

Щодо його честолюбства, то з цього приводу існують різні точки зору. Судячи з усього, Бандера справді був честолюбний і багатьом його честолюбство, що поєднувалося часом із диктаторськими замашками (а вони були, і від цього нікуди не дінешся), ставало впоперек горла. Дуже багато скандалів і розколів пов’язано з його ім’ям, щоб заперечувати цю рису вдачі. Але що стосується посередності, то в цьому випадку відповідь негативна. Хоч би тому, що й досі є люди, що обожнюють Степана Бандеру, і ті, хто його ненавидить. Посередність ніколи не викликає подібних емоцій, безбарвна особистість ніколи не має ні палких прихильників, ні затятих ворогів.

Чи є Бандера зрадником і поплічником нацистів? Зрадником українського народу він однозначно не був, тому що все своє життя боровся за його щастя. Інша річ, що він розумів його по-своєму, так, як це було заведено в тих краях, де він народився і виріс. Він ніколи не був громадянином Радянського Союзу, тому ніяк не міг зрадити той «радянсько-український» народ, до якого його зараховувала радянська пропаганда. Вихований змалку в атмосфері українського патріотизму, сприйнявши в юнацькі роки ідеологію українського націоналізму, він залишився вірний своїм переконанням до самої смерті.

Не можна назвати його і поплічником нацистів, тому що в співпраці з ними в принципі немає нічого дивного. Це була досить поширена ситуація. Розібравшись в історії, можна пригадати контакти росіян-білоемігрантів із гітлерівцями, і чехословацьких керівників з НКВС, не кажучи вже про відносини більшовиків з німецьким генеральним штабом, а також про зв’язки бунтівників Пугачова з французами, Болотникова – з венеціанцями. Тому політична позиція Бандери не повинна викликати здивування. Інших союзників у нього і не могло бути.

Але ким же все-таки був Степан Андрійович Бандера?

По-перше, він був людиною. Людиною зі своїми слабкостями й вадами, але, разом з тим, людиною видатною, завдяки своїй фанатичній вірі, за яку віддав своє життя, завдяки своїй мужності й силі волі, організаційним здібностям, енергії та іншим якостям, принесеним на вівтар незалежної України. Він став людиною, навколо якої створювалися міфи, – ознака постатей героїчних.

Але чи був він героєм України, як уважає дехто? Як відповісти на це питання, читач має визначитися сам. Хай там як, він був особою, що зробила свій вагомий внесок в історію своєї країни, своєї землі. Можна як завгодно ставитись до нього, але знати правду про нього потрібно. Без знання цієї правди, правди історичної, неможливо уявити собі повноцінне сучасне життя.