Блискавичний похід на Київ
Блискавичний похід на Київ
По проломі Как’янець-Подільського кітла і здобутті випадових позицій, Проскурова і Жмеринки, прийшла черга до властивого походу на Київ під проводом новоутвореного в дні 10. 8. 1919 р. Штабу Головного Отамана. Відносно дальших військових операцій було два пляни: наддніпрянський: похід на Київ, і галицький: похід на Одесу. Наддніпрянський плян передбачував здобуття Києва, як столиці цілої України. Під оглядом політичним це мало б величезне значення для української справи не тільки в краю, але й за кордоном. Під економічним оглядом посідання на Київщині цукроварень, гарбарень, горалень та великих військових маґазинів причинилося б до вивінування обох українських армій найконечнішим воєнним матеріялом. Галицький плян, це похід на Одесу, щоб вибити собі вікно до Европи. При посіданні Одеси був би Чорним морем доступ до Европи і змога наладнати з нею торговельні та політичні зв’язки, бо Херсонщина і Катеринославщина це т. зв. шпихлір Европи щодо збіжжя і залізної руди. В такий спосіб була б змога одержати з закордону зброю, одяг, взуття і ліки. Щоб це осягнути, треба було осібного договору з Антантою, якого не було і який ледви чи далося б було тоді заключити?
Стратегічне положення воюючих з сої іою армій було під тодішну пору приблизно таке: обі українські армії, наддніпрянська і галицька, находились в районі Кам’янця-Поділь-ського, замкнені з заходу поляками, а з півночі, сходу і півдня большевицькими арміями, 12-тою і 14-тою, у віддалі гарматнього стрілу. Знову ж денікінські війська, зайнявши Лівобережжя, посувалися вздовж Дніпра на Київ і поволі відрізували 14-ту большевицьку армію на Катеринославщині. При бистрому поході українських армій на Київ, 14-та большевицька армія була б відтята і зліквідована, а ціле Правобережжя з усіми воєнним і залізничим майном попало б у руки українців. І якраз це стратегічне положення було причиною, що Штаб Головного Отамана рішився випередити денікінців і повести головні воєнні операції на Київ, а слабшими силами йти на Одесу, щоби в такий спосіб окружити і знищити 14-ту большевицьку армію та обсадити побережжя Чорного моря враз з Одесою.
В тій цілі наказом Штабу Головного Отамана ч. 4 з 12. 8. 1919 р. поділено обі українські армії на три армейські групи, а саме: Центральна Армейська Група, як головна і ударна — два галицькі корпуси, І-ший і ІІІ-тий, без 11-тої галицької бриґади та наддніпрянський корпус Запоріжців — під командою ген. Антона Кравса, мали зайняти Сквиру, Козятин і Бердичів та вдарити на Київ, б) Східна Армейська Група — Наддніпрянська Армія, без Січових Стрільців (СС-ів) і Запоріжців, та 11-та галицька бриґада ІІІ-го корпусу, як охорона правого крила Центральної Групи, під командою от. Василя Тютюника, мала йти на Одесу і зайняти район Бірзуля — Умань — Володарка, в) Західня Армейська Група — ІІ-гий галицький корпус і СС-си, як охорона зліва, під командою полк. Вольфа мала зайняти Шепетівку, Житомир і Коростень.
Бої Центральної Армейської Групи йшли вздовж залізничого шляху Жмеринка — Київ і були незвичайно бистрі й удачні. По здобутті Вінниці, в дні 10. 8. 1919 р. і залишенні там залогою 14-тої галицької бриґади ІІІ-го корпусу. Центральна Армейська Група ударними боями і форсовними маршами посувалась скоро вперед. Мій курінь, тобто ІІ-гий курінь 8-мої самбірської бриґади, ІІІ-го корпусу, завагоновано і нашим завданням було доганяти ворога і наступати йому на п’яти, щоб він не мав спромоги упорядкуватись та ставити який небудь опір. Витропивши в такий спосіб ворога, ми заздалегідь вискакували з вагонів, розвивались у розстрільну і піддержувані огнем нашої імпровізованої панцерки, починали бій. Заалярмовані тим другі наші частини, скорим маршем долучували до нас зправа чи ліва і ми змушували ворога до відступу. Так ми зайняли Калинівку в дні 17. 8. 1919 р. Звідси І-ший галицький корпус рушив наступом на Бердичів, а ІІІ-тий галицький корпус двома своїми бриґадами, 8-мою і 2-гою, вдарив на важний залізничнії вузол — Козятин. Тут ворог боронився завзято, головно з кількох бронепотягів на станції. Мій ІІ-гий курінь і ІV-тий курінь пор. Підгірного пересунено дещо на захід і ми знищили частину залізничого шляху на лінії Бердичів — Козятин та ранком, дня 18. 8. 1919 р. вдерлися до міста, а 2-га галицька бриґада, підсилена сильним артилерійським вогнем, зайняла з південного сходу вантажеву станцію. В Козятині захоплено багато полонених і воєнного майна та здобуто маґазин соли, яка тоді була цінніша від цукру.
В тім самім часі І-ший галицький корпус сильним концентраційним боєм, а саме: 2-ма бриґадами з південного заходу — від Райгородка і двома бриґадами з півдня — від Махнівки, здобув місто і станцію Бердичів в дні 19. 8. 1919 р., о год. 8-мій ранку. Тут захоплено цілий вагон грошей, два ворожі бронепотяги і багато шкіри та готової обуви, таких конечних для нашої армії. До міста, враз з галичанами увійшов повстанський загін от. Карого. Його повстанці робили погане враження. Вони вештались по місті, ширили паніку і дальше воювати на фронті не думали. Щоб не допустити до небажаних безпорядків, комендант І-шого корпусу, полк. Микитка, був змушений залишити в місті залогою цілу 9-ту галицьку бриґаду. (гл. Літопис Червоної Калини ч. З, з 1936 р. стор. 17-та).
Після зайняття Козятина ІІІ-тим галицьким корпусом, Бердичева І-шим галицьким корпусом і Сквири корпусом Запоріжців, Центральна Армейська Група прискореним темпом рушила дальше в напрямі Києва, а саме: ІІІ-тий галицький корпус пішов на Фастів, а Запоріжці на Білу Церкву. Бровки, Попельня і Фастів, це дальший шлях світлих боїв ІІІ-го галицького корпусу, в першій мірі його 8-мої бриґади. Особливо тяжкі були бої за залізничий вузол Фастів. Тут большевики згромадили поважні сили, щоб за всяку ціну втриматись і забезпечити відворот їхній 14-тій армії, що пробивалась на північ з-під Одеси. Терен до наступу був нам непригожий — лісистий і пісковатий, при чому большевики були добре замасковані у своїх окопах. Ми йшли впрост навмання аж натрапили на сильний опір червоних бійців зі станції Китайка — Ставище. Рішучим і вчасти несподіваним ударом з південного заходу ми проломили їхні позиції і в дні 22. 8. 1919 р. зайняли Фастів. Здеморалізований ворог вивтікав у найбільшому безпорядку в напрямі Києва. Саме тоді, тобто 24 і 25. 8. 1919 р. Запоріжський Корпус враз із повстанцями от. Зеленого розбили большевицьку бриґаду і захопили Білу Церкву. В цей спосіб замкнено відворот 14-тій большевицькій армії, що з-під Одесси через Фастів намагалась знайти зв’язок з 12-тою большевицькою армією в районі Києва.