Чортківська офензива

Чортківська офензива

Плян наступу на Чортків вийшов начебто з низу, з ініціятиви 3-ої і 7-мої бриґад, які спонукали Начальну Команду до видання оперативного наказу ч. 7 з 7-мого червня 1919 р. — ударити на Ягольницю і Чортків, за підп ісом ген. Омеляновича-Павленка і сот. Вільгельма Льобковіца, начальника оперативного штабу. Згідно з тим наказом бриґади ІІ-го корпусу, 3-та і 7-ма, під проводом полк. Арнольда Вольфа та підп. Альфреда Бізанца здобули 7-го червня Ягольницю, а 8-го червня — Чортків, після чого нова Начальна Команда, під проводом ген. Грекова, видала в дні 9-го червня 1919 р. наказ до загального наступу на цілому фронті, а саме: І-ший корпус мав іти на Теребовлю і Тернопіль, ІІ-гий корпус — на Бучач, а ІІІ-тий корпус здовж лівого берега Дністра — на Язловець — Коропець — Нижнів.

Наша група Гофмана мала рушити до наступу на Язловець ранком, дня 10-го червня. Напередодні цього наступу приїхав до нас полк. Кравс в товаристві польового духовника отця Пелеха, зарядив збірку цілої групи, включно з артилерією, відбув перегляд всіх частин групи, після чого отець Пелех виголосив палку промову релігійно-національного змісту. По цій промові полк. Кравс скликав усіх старшин і в формі відправи пояснив нам плян наступу, а саме: всі піхотні частини мають сьогодні вечером зайняти випадові позиції в давніх російських окопах, між селами Цапівці і Базар, напроти Новосілки Язловецької й Язлівця. ІІ-гий курінь сот. Станіміра, як найсильніший, має наступати фронтально просто на Язловець, на ліво від нього, в напрямі Дуліб і Новосілки Язловецької, має вдарити ІІІ-тий курінь сот. Бізанца, а на право мають розвинутись І-ший курінь пор. Тарнавського і 4-тий курінь пор. Підгірного. Наступ має відбутися в той спосіб, що піхотні частини, з браку муніції (5-20 набоїв на кріс), не сміють стріляти, тільки під огневим прикриттям власної артилерії мають скоро посуватись вперед і в рукопашному бою змусити ворога до втечі. Згідно з цим наказом ми віднайшли вказані нам позиції і ранком, як тільки почало сіріти, розвинулись у дві рідкі і широкі розстрільні, сто кроків одна за одною та скорими скоками вперед, рушили до бою. Наша артилерія відкрила гураґанний огонь, обстрілюючи влучно польські становища так, що ворожі скорострільні та крісові кулі перелітали понад наші голови і ми могли скоро посуватися вперед. Відізвалась і ворожа артилерія, обстрілюючи нас ґранатами і шрапнелями. Я з ордонансами і адьютантом примістивсь між розстрільними та кермував боєм, даючи прикази і знаки щодо відповідних скоків вперед у догідні до цього моменти. По чотирогодиннім бою, моя передова розстрільна наблизилась до ворога на яких 200 кроків і я дав приказ задній розстрільній, щоб вона скоро долучила до передньої і в розгоні пірвала її до штурму на ворожі окопи. Між перебігаючими стрільцями я запримітив босого старшого десятника Сорочака і в поспіху спитав: «А черевики де?» «Шкода їх дерти! — впала відповідь — нових нема звідки дістати». Так наші стрільці берегли своє взуття! Понеслось грімке «гурра», ми кинулись на ворожі окопи і ворог подавсь у безладі назад. За кілька хвилин приґальопувала батерія сот. Царевича і прямим огнем та картачами почала обстрілювати утікаючих поляків. Решта батерій звернули свій огонь на міст на Стрипі і в той спосіб відворот для ворога був частинно замкнений. Ми зайняли місто, забрали в полон около 200 поляків та здобули їхній полковий обоз з великою кількістю крісової та скорострільної муніції, вісім скорострілів, чотири польові кухні, понад 300 крісів та кількадесят підвід з мундурами, білизною, черевиками й харчами, між якими було кілька мішків рижу, що в той час був рідкістю. Тим добром ми забезпечили свій курінь, а решту відставили до групи. Так ми здобули Язловець, в дні 10-го червня 1919 р. — і так виглядав наш перший офензивний наступ без крісової муніції.

Ми переночували в Язлівці, направили розбитий міст на Стрипі та рушили здовж Дністра в дальшу дорогу і над вечір прибули до села Порхова. Тут я дістав приказ, що завтра 12-го червня маю наступати своїм куренем на Коропець, що був обсаджений поляками в невідомій силі. Оглянувши передпілля, я побачив, що Коропець тяжко взяти фронтально, бо він находився в долині над річкою цієї самої назви, між двома великими горбами, і як донесли мені селяни, був обсаджений поляками подвійно — в долині над рікою і на протилежній горі. Тому я попросив до себе коменданта батерії сот. Царевича і ми в двійку оглянули ще раз терен й умовились, що завтра рано, як ще буде темно, мій курінь розвинеться в розстрільну і скоро збіжить з гори, а в міжчасі його батерія візьме під сильніш обстріл протилежну гору. В тій цілі його батерія ще сьогодні віддасть на гору кілька пробних стрілів, щоб добре встрілятись. На другий день, як тільки почало світати, я з куренем був уже над рікою Коропець, коло моста, який був обмотаний дротяними перешкодами. Поляки привітали нас сильним огнем з двох скорострілів, що находились у вікнах коршми на протилежному березі ріки. Ми автоматично скрились за домами і я дав приказ кільком сильнішим стрільцям кидати ручними ґранатами в сторону скорострілів в коршмі. Річка була широка і ґранати падали у воду, не долетівши до цілі. Тоді я покликав курінного великана чет. Дониґевича й казав йому попробувати щастя. Четар Дониґевич дібрав собі більшу яйцеву ручну ґранату, підсунувся ближче мосту та сильним кидом пустив ґранату в сторону скорострілів. Тим разом ґраната експльодувала перед самою корчмою й оба ворожі скоростріли замовкли. Ми кинулись на міст, понищили дротяні перепони і мостом дістались на другий беріг Коропця. Розвинувшись знову в розстрільну, ми пішли скорим наступом на протилежну гору і около 9-тої години перед полуднем здобули її. Тут ми побачили наглядно наслідки обстрілу нашої артилерії під командою сот. Царевича. Ворожі окопи були впрах розбиті та завалені трупами і раненими, а рештки їхньої обсади вивтікали на Нижнів.

Ми обсадили гору по обох боках битого шляху, що йшов з Коропця на Нижнів та вислали до команди групи зголошення про здобуття Коропця й обсаду коропецької гори, фронтом до Нижнева. За якої пів години прибув до нас з групи хор. Лалак зі своїми телефоністами, щоб получити нас телефоном з групою та зірвати перед нами телеґрафічні і телефонічні дроти, що йшли здовж гостинця в сторону Нижнева. При цій роботі йому удалось найти телефонічне получення з польською командою в Нижневі і ми довідались, що поляки приготовляються до протинаступу на нас ще сьогодні, о год. 4-тій по полудні. Це ми зголосили телефонічно команді групи і вона наказала нам випередити поляків та о год. 2-гій по полудні продовжувати дальше свій наступ на Нижнів. При цьому команда групи повідомила нас, що рівночасно з нами ІІІ-тий курінь пор. Бізанца і І-ший курінь поручника Тарнавського мають вдарити на Нижнів з північної сторони села Комарівки. Точно о год. 2-гій після обіду ми почали свій наступ. Терен був непригожий-хвилястий та скалистим, з невеличкими корчами, до того цілковито відкритий з ліва від сторони Дністра. Це використали поляки і взяли нас в перехресний огонь, фронтально і з ліва ізза Дністра, наносячи нам поважних втрат. Та це нас не здержало. Сотні, підбадьорені ранішним наступом на Коропець, напирали на ворога з нечуваним завзяттям так, що пізнім вечором ми здобули сильно укріплений причілок Нижнева та обсадили його одною сотнею. Цей наш наступ серед непригожого терену, хотяй удачний, був аж надто болючий, з 16-тьма убитими і 65-ма раненими, та мимо того курінь держався на причуд бадьоро. Ми заночували на здобутих позиціях, не знаючи нічого про те, що з зайняттям Нижнівського причілка, ми фактично окружили два польські батальйони, що стояли в бою з нашими куренями під Комарівкою. Ці польські батальйони, зорєнтувавшись в своїй грізній ситуації, залишили ніччю свої позиції, несподівано вдарили на нас з заду, а розбивши мою сотню напроти Нижнева зайняли з поворотом нижнівський причілок. Такий був вступ до пізніших важких боїв за причілок Нижнева, що тривали повних чотири дні й закінчились нашою виграною.

На другий день мій ІІ-гий курінь, що потерпів такі важкі втрати, стягнено з фронту як резерву 8-мої самбірської бриґади, а його становища зайняв ІV-тий курінь пор. Підгірного. Опинившись у запасі курінь дістав поважне доповнення т. зв. добровольцями (дезертирами) так, що на протязі кількох днів курінь мав вже 4-ри сотні з приблизно 800 стрільцями бойового стану. В міжчасі бої за Нижнів ішли дальше, аж поки не стягнено до остаточного удару більших сил — около 10 куренів піхоти з артилерією й панцерним потягом, і вони під командою полк. Кравса по двох днях завзятого бою здобули Нижнів в дні 16-го червня 1919 р.

Після цеї побіди, у нашому 3-тому корпусі зайшли поважні зміни. 8-му самбірську бриґаду полк. Кравса поділено на дві бриґади, 8-му і 11-ту, і приділено їх до ІІІ-го корпусу. Комендантом 8-мої бриґади став сот. Карло Гофман, а 11-тої бриґади сот. Карло Шльосер. Обох їх підвищено до ранґи отаманів. Команду 3-го корпусу перебрав від ген. Ґембачева Антін Кравс іменований ген. — четарем. До складу ІІІ-го корпусу увійшли: 2-га коломийська бриґада отамана Тінкля та 14-та бриґада отамана Василя Оробка, новоутворена з евакуйованих запільних частин Покуття.

З зайняттям Ягольниці, Чорткова, Нижнева, Бучача, Теребовлі, Тернополя і т. д. бойовий запал в армії піднісся до нечуваних розмірів, а в усьому народі зазначився великий підйом духа. В зайнятих нами місцевостях голосилось до війська усе здібне до зброї населення так, що в кількох днях ми доповнили свої частини до первісного стану, а запільні команди приступили до творення ще двох нових корпусів, ІV-го й V-гo. Тих корпусів нам не вдалось створити з браку потрібної кількости зброї і муніції. Поляки знали про це, і тому на скору руку почали стягати проти нас галерівські дивізії з Холмщини, щоб здержати наш наступ й погасити наш офензивний запал. Тіш часом наші корпуси, упоєні перемогою, з небуденним завзяттям посувались скоро вперед, здобуваючи від ворога щораз то нові села і міста. Бриґади ІІІ-го корпусу продовжували свій наступ здовж Дністра і в боях зайняли ось такі місцевости: 11-та бриґада отамана Шльосера — Сороки, Григорів, Слав’ятин, Лопухину, Рогатім і Псари. 2-га коломийська бриґада отамана Тінкля — Підгайці, Скоморохи, Свистільники, Чагрів, Журів, Бурштин, Підмихайлівці, Явці і Васютин. 8-ма самбірська бриґада от. Гофмана — Монастириска, Комарівка, Тростянці, Деліїв, Межигорці, Болшівці і Болшів. Мій курінь ішов понад самим Дністром — із боєм зайняв села — Петрил ів, Устє Зелене, Маріямпіль, Вашків, Дубівці, Мартинів і Букачівці.

В тому самому часі ІІ-гий корпус зайняв Галич та цілий ряд сіл та в дні 20-го червня у важкому бою здобув Бережани, а 1-ший корпус зайняв в днях 21-го і 22-го червня Підкамінь, Лукавець, Пуків і Броди. В дні 26-го червня т. зв. чортківська офензива дійшла до лінії Дністер — Свирж — Букачівці— Перемишляни — Красне — Броди.

На цій лінії поляки стягнули цілу армію (6 дивізій) ген. Галера і вдарили на нас протинаступом. Прийшло до завзятих дводенних боїв і в дні 28-го червня поляки перервали наш фронт під Янчином та повели свою протиофензиву. Начальна Команда з причини цілковитого браку муніції видала приказ до загального відвороту на цілому фронті. Тим разом відворот армії був вповні упорядкований. З початком липня армія опинилася знову між Стрипою й Збручем. В цьому районі зайшла знову зміна в Начальній Команді, а саме: диктатор Петрушевич звільнив Начального Вождя УГА, ген. Грекова і шефа штабу полк. Штіншіц-Тернову, а на їх місце іменував Начальним Вождем ген. Мирона Тарнавського, а шефом штабу — полк. Альфреда Шаманека. Нова Начальна Команда видала приказ до переходу УГА за ріку Збруч, в дні 16-го липня 1919 року.