В трикутнику розпуки

В трикутнику розпуки

В селі Торське ми задержались довше, майже тиждень. Тут щойно ми побачили справжні наслідки нашого катастрофального відвороту. Ціла УГА, обезсилена морально й матеріально, опинилась у «трикутнику розпуки», між Збручем, Дністром та Стрипою, тобто: І-ший корпус в районі Борщева, ІІ-гий корпус в районі Озерян, а ІІІ-тий корпус в районі Звиняча. В наслідок безнастанного відвороту армія втратила приблизно ³/4 свойого бойового стану та величезне військове майно, що знаходилось у запіллі — в Тернополі, Станиславові, Коломиї і Калуші та по всіх Окружних і Повітових Командах. Закуплених з тяжким трудом в Чехословаччині кілька вагонів муніції не можна було доставити, бо вони десь застрягли в Лавочнім. В районі розташування армії накопичилось багато військових і цивільних запільних установ, а там і урядовців зі своїми родинами і свояками, а їхні обози значно перевищали обози фронту. Все це спричинило загальний хаос і паніку. Всі втікали, але ніхто не знав куди й як? В Уряді і Начальній Команді настала цілковита дезорганізація й ніяк не можна було лиху зарадити. Державні секретарі і посли всюди нервово дебатували, навіть на мості в Заліщиках.

Наша група Гофмана мала теж поважні втрати в людях і матеріялі. Головною її силою був мій ІІ-гий курінь, який все ще числив понад 300 стрільців бойового стану та мав в цілості збережений обоз. Решта куренів групи — І-ший пор. Тарнавського, ІІІ-тий пор. Бізанца та ІV-тий пор. Підгірного мали заледве по 50–90 стрільців-бойовиків. В групі настала певного роду депресія й бойовий дух підупав. Вистрашені стрільці ходили та збирались гуртками, підслухуючи, що говорять між собою старшини. А старшини — одні цілком зневірились і збайдужніли, а другі дебатували завзято, що й як дальше робити, шукаючи винних. Я належав до тих других і ми скликали в цій справі старшинську нараду. Під час дискусії виявилось, що головним виновником нашої програної були — уряд і Національна Рада, які замість того, щоб провадити політику згідну з воєнним часом, себто в дусі «все для воюючого фронту і перемоги» на ділі цей фронт занедбували, не доставляючи йому ні старшин ні стрільців ні так конечного воєнного матеріялу, — муніції і зброї. Перед у цьому вели соціялістичні та радикальні посли, які своєю пропаґандою проти старшин, «що дірвались влади і катують бідних стрільців і т. д.» та своєю розкладовою роботою проти армії, як цілости, накоїли багато лиха так на фронті як і в запіллі. У висліді цієї наради ухвалено: поробити заходи щодо встановлення якнайскорше військової диктатури, про яку вже від довшого часу ішли розмови між старшинами та переведення деяких змін в обсаді вищих команд. Щодо нашої 8-мої самбірської бриґади, рішено просити полк. Кравса, щоб усунув свого шефа штабу пор. Якверта, до якого старшини не мають довір’я, закидаючи йому нефаховість, а навіть і злу волю, покликаючись на його прикази недоцільного розпорошування наших сил під час вовчухської офензиви й дефензиви за командування ген. Ґембачева. З такими ухвалами вислано в делеґації до полк. Кравса — мене від піхоти і сот. Йосипишина від артилерії. Полк. Кравс вислухав нас уважно і заявив, що подасть це все до відома вищій команді службовою дорогою, а нас обох діймаючо скартав, що ми, як військо, повинні слухати приказів, а не мітинґувати в справах, які до нас не належать.

Подібні наради старшин мали відбутись і по інших корпусах, що в значній мірі причинилось до пізніших важних змін політичного й військового характеру. Дня 9 червня 1919 р. Президія Національної Ради і Державний Секретаріят передали всю владу д-р Євгенові Петрушевичові та проголосили його уповноваженим диктатором ЗУНР. Ставши диктатором д-р Петрушевич звільнив негайно ген. Омеляновича-Павленка з армії, на його місце іменував новим начальним вождем УГА енергійного наддніпрянського генерала — Олександра Грекова, а шефом штабу назначив полк. Карла Штіпшіц-Тернову. Ці зміни на найвищих щаблях державної драбини вплинули успокоюючо в запіллі та піднесли бойового духа на фронті.