Приложение
Приложение
Справка СБУ про діяльність ОУН-УПА
Документ приводится с небольшими сокращениями. Стиль и орфография оригинала сохраняется
Відповідно до постанови Президії Верховної Ради України від 1 лютого 1993 року №2964-ХП «Про перевірку діяльності ОУН-УПА» та вказівки керівництва Служби безпеки України робочою групою співробітників Служби проведено вивчення наявних архівних матеріалів колишніх НКДБ-КДБ УРСР (документів органів безпеки, матеріалів, які) були підготовлені безпосередньо учасниками і керівниками ОУН-УПА, трофейних документів німецької імперської канцелярії та інших), котрі мають відношення до діяльності Організації Українських Націоналістів (ОУН) та української Повстанської Армії (УПА).
...Організація Українських Націоналістів виникла за кордонами Української РСР внаслідок консолідації діяльності різних націоналістичних формувань, переважно молодіжних, в середовищі української еміграції. Основну роль в її створенні відіграв полковник Євген Коновалець, колишній член уряду Петлюри. 28 січня 1929 року у Відні (Австрія) відбувся 1 конгрес Українських націоналістів (КУН), який став початком існування ОУН. Головним напрямком діяльності ОУН в той період була пропаганда основної ідеї українських націоналістів створення української самостійної держави, насамперед на західноукраїнських землях, які входили до складу панської Польщі. Разом з тим здійснювалися терористичні акти щодо представників польської влади, яка утискувала права українців на самовизначення.
Зокрема, в 30-х роках від рук учасників ОУН загинули комісар польської поліції у Львові Еміліан Чеховський, польський посол Тадеуш Голувко, представник радянського консульства у Львові Олексій Майлов, польський міністр внутрішніх справ Броніслав Пєрацький.
Внаслідок відповідних заходів польської поліції було заарештовано крайовий провід ОУН у Галичині, в тому числі Степана Бандеру та Миколу Лебідя, які організували вбивство Пєрацького (згодом звільнені гітлерівцями після окупації Польщі).
На початку Другої світової війни, коли Польща перестала існувати як самостійна держава, а західноукраїнські землі увійшли до складу Української РСР, підпільна сітка ОУН, яка збереглася, почала активно готувати кадри для збройної боротьби проти радянської влади на випадок воєнного нападу фашистської Німеччини на СРСР.
У спеціальному документі під назвою «Наші основні завдання» провід ОУН давав такі вказівки:
«Наша основная цель в ликвидации врага — Москвы», для этого предлагалось: «Узнавать... и изучать территорию, топографию данной местности (реки, мосты, леса, болота, дороги, селения, высоты, искусственные предметы, казармы, укрепления и т.д., административное деление территории (районы, области и т.д.). Положение вражеских сил — вражеские военные гарнизоны, команды НКВД, сеть сексотов, месторасположение КП(б)У и комсомола, принадлежащие Москве здания, роды вражеской акции и митинги, радио, преследование, тактика НКВД и т.д.
Всё это для того, чтобы знать где, когда и как ударить по врагу». (Арх. спр№68, арк., 34. У справі копія документа виконана російською мовою).
У лютому 1940 року відбувся розкол з причини боротьби за лідерство в ОУН між Андрієм Мельником, котрий очолив цю організацію після загибелі Є.Коновальця, і С.Бандерою, який мав авторитет серед молодих галицьких радикалів. З того часу прихильників Мельника стали називати «мельниківцями» (ОУН м), а прихильників Бандери — «бандерівцями» (ОУНб). Обидва табори дотримувались основних догматів українського націоналізму, але тактику боротьби за створення самостійної української держави вибрали різну. Якщо «мельниківці» всі надії покладали на допомогу гітлерівської Німеччини у визволенні України, то «бандерівці» створювали підпільні озброєні структури для найшвидшого визволення українських земель від більшовиків, також використовуючи зв’язок з німцями.
Архівними матеріалами підтверджується існування такого зв’язку керівників ОУН з німецькими спецслужбами.
Так, полонений полковник Ервін Штольце, начальник відділу «Абвер — Берлін», показав на допиті 29 травня 1945 року:
«Нами был завербован руководитель украинского националистического движения полковник петлюровской армии Коновалец, через которого в Польше, в областях Западной Украины, проводились террористические акты и диверсии.
В начале 1938 года я лично получил указания от адмирала Канариса о переключении имеющейся агентуры из числа украинских националистов на непосредственную работу против Советского Союза.
Коновалец охотно согласился переключить часть националистического подполья против Советского Союза...
Для сохранения условий конспирации был завербован по его (Коновальца) рекомендации украинский националист ротмистр петлюровской армии Ярый под кличкой «Консул-2», который использовался нами как агент-связник между нами и Коновальцем.
После убийства Коновальца украинское националистическое движение возглавил полковник Мельник Андрей. В конце 1938 года или в начале 1939 года Лахузену была организована встреча с Мельником, во время которой последний был завербован и получил кличку «Консул» (во время вербовки я также присутствовал.).
После окончания войны с Польшей Германия усиленно готовилась к войне против Советского Союза и поэтому по линии абвера принимались меры активизации подрывной деятельности, так как те мероприятия, которые проводились через Мельника и другую агентуру, казались недостаточными.
В этих целях был завербован видный украинский националист Бандера Степан, который в ходе войны был немцами освобожден из тюрьмы, куда он был заключён польскими властями.
С нападением Германии на Советский Союз Бандера активизировал движение, привлёк на свою сторону особенно активную часть украинских националистов и, по сути, вытеснил Мельника из руководства.
Канарис поручил мне прекратить связь с Бандерой и, наоборот, во главе националистов удержать Мельника.
Для порыва связи с Бандерой был использован факт, что последний в 1940 году, получив от абвера большую сумму денег для финансирования созданного подполья, пытался их присвоить и перевёл в один из швейцарских банков, откуда они нами были изъяты.
Причём, такой же факт имел место и с Мельником. Вскоре после прекращения связи с Бандерой последний был арестован за попытку сформировать украинское правительство во Львове. (Арх. справа №372, т.35, арк.138–142).
Лейтенант «Абверкоммандо-202» Зігфрід Мюллер на допиті 19 вересня 1946 року показав:
«В декабре 1944 года Главное управление немецкой безопасности освободило из заключения Степана Бандеру, который получил под Берлином дачу от отдела 4-Д гестапо.
Бандера с тех пор находился под персональным наблюдением и работал по указаниям вновь назначенного начальника отдела 4-Д оберштурмбанфюрера Вольфе. В том же месяце Степан Бандера прибыл в распоряжение «Абверкоммандо-202» в г. Краков и лично инструктировал подготовленную нами агентуру, направляемую для связи в штаб УПА.
Бандера в моём присутствии лично инструктировал этих агентов и передал через них в штаб УПА приказание об активизации работы в тылу Красной Армии и налаживании регулярной связи с «Абвер-коммандо-202» .
Бандера имел указание. собрать всех украинских националистов в районе Берлина и оборонять город от наступающих частей Красной Армии.
Бандера создал отряды украинских националистов, которые действовали в составе фольксштурма, а сам бежал. Он покинул дачу отдела 4-Д и выехал в г. Ваймарк». (Арх. справа №372, т.39, арк.132–137).
Як відомо, в 1944 році на Великому зборі ОУН була створена Українська Головна Визвольна Рада як «всенародне представництво України».
В архіві є копії у вигляді мікроплівок трофейних німецьких документів, котрі були закуплені СРСР у «Американської асоціації істориків по вивченню воєнних документів». У цілій серії кадрів (.№1006–15 мікрокопії Т — 454 рулону 91), згідно з наявною анотацією (арк. 35) є відомості про історію Української Головної Визвольної Ради (УГВР). З німецьких документів вбачається, що «Положення про УГВР» та «універсали» були підготовлені у відомстві Розенберга.
(Коротка анотація до трофейних німецьких мікроплівок арх. №372, арк.35).
Ще в 1939 році на території так званого «генерал-губернаторства» під керівництвом гестапо і абверу в містах Кракові, Криниці, Закопане, а також пізніше, у період окупації у Львові та інших місцях за вказівкою Бандери були створені курси з навчання шпигунів, диверсантів, терористів, які закидались в радянський тил для підривної діяльності на користь німців. Радисти забезпечувались радіоапаратурою, диверсанти та терористи — вибуховими матеріалами і зброєю.
У наявних матеріалах є такі дані:
«... в период оккупации немецкими войсками территории Польши с 1939г. по 1942г. в г. Закопане дислоцировалась и функционировала немецкая диверсионно-разведывательная школа для заброски в тыл Советского Союза с разведывательными целями, которая была организована немцами в контакте с центральным «проводом» ОУН. В школу подбирались наиболее видные участники ОУН. Формированием школы руководил Лебедь Николай, видный участник ОУН, под псевдонимом «Игорь», «Вильный». Отобранные кандидатуры для обучения в разведывательно-диверсионной школе концентрировались в г. Кракове, а в декабре 1940 г. около 500 человек были направлены в г. Закопане, где разместились в вилле бывшего польского президента Мостицкого. Руководителем школы являлся капитан войск «СС» Кригер, который затем в период оккупации Западной Украины являлся начальником гестапо в г. Станиславе, заместителем Кригера являлся Лебедь Николай, который одновременно был начальником учебной части и лично вёл отдельные дисциплины, в частности, по военному обучению курсантов.» (Арх. спр. №372, т.37, арк.353–355).
Центр ОУН-б знаходився у Кракові. Безпосередньо в Україні роботу націоналістичного підпілля очолювала Львівська крайова екзекутива ОУН, а у областях-окружні екзекутиви.
Під час проведених НКВС УРСР в 1940 р. заходів проти ОУН були виявлені та заарештовані практично всі керівники екзекутив і інших організаційних структур ОУН в західних областях України. Із доповідної записки в НКВС СРСР вбачається, що:
«На 1 сентября 1940 года общее количество членов ОУН, проводивших антисоветскую деятельность в Западных областях Украины, составляло (согласно полученным следственным путём данным, требующих уточнения) 5500 чел., подчинённых единому руководству Львовской краевой «екзекутивы». Вскрыта их материально-техническая база, связи с зарубежными центрами, добыты шифры и коды, что позволило в полной мере выявить подпольную сеть ОУН, изъяты склады с оружием и боеприпасами».
В одному із зашифрованих документів, які були знайдені у заарештованого зв’язківця, Бандера наказував:
«Вышлите людей на Буковину и Бессарабию, а также в Литву: в первую очередь для разведки территории и изыскания возможностей установления связи. Передайте военные книги, карты, газеты, образцы документов, политическую информацию. Оружие за шпионские сведения мы достанем.» (фонд 2, опис12, пор.6, арк.185–187. У справі копія документа виконана російською мовою).
Розгром організаційних структур значною мірою ослабив позиції ОУН в Україні, але не зупинив її діяльності повністю. Продовжувалися пропагандистські акції серед населення, розповсюджувалися матеріали.
Постанов 1-го конгресу українських націоналістів, який відбувся у Відні в 1929 р.
Поряд з цим з’явились й інші документи-для вузького кола осіб, в яких керівники ОУНб роз’яснювали свої цілі, завдання і шляхи їх здійснення.
Так, в машинописному документі «Вказівки на перші дні організації державного життя» (дата не зазначена) проголошувалася «політично-мілітарна диктатура ОУН як система влади», «будова ОУН — на провідницькому принципі»... Стосовно національних меншин які проживали в Україні, вказувалось:
«Національні меншини поділяються на а) приязні нам... б) ворожі нам москалі, поляки, жиди...
а) Мають однакові права з українцями, уможливлюємо їм поворот в їх батьківщину.
б) Винищування в боротьбі зокрема тих, що боронитимуть режиму; винищування головно інтелігенцію, якої не вільно допускати до ніяких урядів, і взагалі унеможливляємо продукування інтелігенції, себто доступ до шкіл і т.д. Напр. т. зв. польських селян асимілювати, усвідомлюючи їм, що вони українці, тільки латинського обряду... Проводирів нищити, жидів ізолювати, поусувати з урядів, щоб уникнути саботажу, тим більше москалів і поляків. Коли б була непоборна потреба оставити в господарськім апараті жида, поставити йому нашого міліціянта над головою й ліквідувати за найменші провини.
Керівниками поодиноких галузей життя можуть бути лише українці, не чужинці-вороги.
Наша влада мусить бути страшна для її противників. Терор для чужинців-ворогів і своїх зрадників».
(Арх. спр. №376, т.6, арк. 294–302).
У брошурі ОУН «Нація як спеціес», виготовленій друкарським способом, зазначалося:
«Право до української землі, українського імені і української ідеї мають тільки українці... Мішані подружжя поборюємо і мусимо знищити можливість їх повстання. Сам факт їх існування чи творіння вважаємо злочином національної зради». (Арх. спр. №376, т.6, арк.1–8).
Внаслідок співробітництва керівництва ОУН бандерівського напрямку з німецькими спецслужбами незадовго перед війною було створене озброєне формування. «Легіон українських націоналістів». Воно складалось з двох батальйонів — «Нахтігаль» і «Роланд», що призначались для проведення диверсійних операцій. (Фонд 1, опис 4 за 1954 рік, пор.№3, 55–133).
Початок війни фашистської Німеччини з Радянським Союзом був зустрінутий як явище, що сприяло б досягненню головної метистворенню Української Соборної Самостійної Держави (УССД). Вже 30 червня 1941р. без погодження з німцями в м. Львові ОУН(б) проголосила про створення «Крайового Правління Західних областей України» на чолі з головою Ярославом Стецьком — до часу створення Центральної влади у Києві.
В акті про цю подію підкреслювалось лояльне ставлення ОУН до Німеччини:
«Українська держава буде тісно взаємодіяти з націонал-соціа-лістичною Великою Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера створює новий лад в Європі і світі... Українська армія... буде боротися далі разом з союзницькою німецькою армією за... новий лад у цілому світі ...
Привіт Творцеві і Вождеві Великої Німеччини Адольфові Гітлерові!
Привіт Славній Німецькій Непереможній Армії!»
(Звіт з Національних Зборів українців Західної України, що відбулися 30 червня 1941 р. (Арх. спр. №376, т. 4, арк. 51).
Проте дії оунівців щодо створення державності (навіть фактично під протекторатом фашистської Німеччини) не збігалися з планами вищого політичного керівництва Рейху. Надійшла відповідна реакція — через декілька днів після акту проголошення «самостійного українського уряду» Бандера і його найближчі прихильники були заарештовані.
Незважаючи на репресивні заходи, які вживалися німцями щодо керівництва ОУН, Крайовий Провід у серпні 1941 р. виступив із заявою, в якій зазначалося:
«ОУН не йде — всупереч провокативним вісткам шкідників української справи на боротьбу проти Німеччини... У своїй дальшій боротьбі ОУН вдержить та буде старатися розбудувати співпрацю з Німеччиною та з усіма тими силами, що... борються проти найбільшого ворога України — московського більшовизму». (Арх. спр. №376, т. 4, арк. 54).
Слідом за передовими частинами німецької армії йшли групи «мельниківців», які у зайнятих німцями містах і селах створювали з дозволу окупантів і під їх контролем органи влади у вигляді управ різних рівнів. Створена ними українська поліція несла охоронну службу в тилу німецької армії, брала участь у боротьбі з партизанами і червоним підпіллям.
Документи свідчать, що з перших днів між бандерівцями і мельниківцями почалася боротьба за керівні посади в установах, що створювались німцями. Мельниківцям вдалося взяти під свій вплив ряд установ і організацій. Наприклад, у м. Рівному мельниківці заволоділи редакцією газети «Волинь», обласною друкарнею, театром тощо. Займаючи керівні посади у редакціях газет в окупованих німцями областях, вони популяризували фашистську ідеологію, закликали молодь вступати до німецьких формувань.
Боротьба між «мельниківцями» і «бандерівцями» загострилась, справа дійшла до вбивства (у м. Житомирі бандерівці вбили членів мельниківського проводу Сциборського і Сеника, а біля Луцька був убитий мельниківець Шульга).
Наявні документи показують, що незважаючи на лояльне ставлення до обох відгалужень ОУН у перші дні війни, німці дали зрозуміти, що ніякої самостійної української держави вони не потерплять і стали проводити різко виражену колоніальну політику. Мельниківці, які згуртувались навколо створеного ними Українського Центрального Комітету (УЦК), пішли шляхом тісної співпраці з окупаційною владою.
У зверненні до Адольфа Гітлера від 14 січня 1942 р., підписаном А.Мельником , митрополитом А.Шептицьким та іншими (всього 5 осіб), пишеться:
«...Запрещение украинцам принимать участие в вооруженной борьбе против их извечного врага плечом к плечу с немецкими и союзными армиями лишило в борьбе с большевиками важного моральнополитического фактора. Мы заверяем Вас, Ваше Превосходительство, что руководящие круги на Украине стремятся к самому тесному сотрудничеству с Германией, чтобы объединёнными силами немецкого и украинского народов завершить борьбу против общего врага и претворить в жизнь «новый порядок» на Украине и во всей Восточной Европе.» (Арх. спр. №372, т. 32, арк. 405–410; Копія листа віддрукована в перекладі з української на російську мову).
У листі А.Мельника до фельдмаршала Кейтеля від 6 лютого 1943 року піднято питання про необхідність створення української армії і використання її у бойових діях на радянсько-німецькому фронті при умові, що за Україною «... буде визнане право на існування як держави». (Арх. спр. №372, т. 32, арк. 414–415).
Зазнаючи до середини війни втрати в живій військовій силі, керівництво Німеччини погодилось з пропозицією А.Мельника. 28-го квітня 1943 року спеціальним «державним актом» генерал-губернатора Галичини Вехтера було офіційно проголошенно про формування стрілецької дивізії СС «Г аличина» з числа добровольців-галичан.
Активну роль у створенні дивізії СС «Галичина» відіграв «Український Центральний Комітет», що знаходився під впливом ОУН — мельниківців (ПУН) і очолюваний професором Кубійовичем, а також керівництвом греко-католицької церкви. За повідомленням газети «Український доброволець» (№9 від 26.07.43р.) на кінець липня у дивізію записалося 80 тис. добровільців. Її командиром став генерал Курманович, який входив до складу «воєнного штабу» при А.Мельнику.
Розпорядженням рейхсфюрера Г.Гіммлера від 14 липня 1943 року, яке міститься у «Збірнику повідомлень начальника поліції безпеки і СД» №2. Від 18 серпня 1943 року, «галиційську дивізію» заборонялось іменувати українською. Повне найменування дивізії-114 добровольча піхотна дивізія СС «Галичина». (Щодо діяльності всіх формувань «СС» відповідна оцінка була дана Міжнародним трибуналом на нюрнберзькому процесі).
ОУН-б бачили в учасниках зазначеної дивізії можливий резерв поповнення своїх рядів. Про це, зокрема, свідчить «Інструкція 4.7/22» організаційної референтури Крайового проводу ОУН від 29 лютого 1944 року, де зазначено:
«...2. На терени ЗУЗ-ель прибули малі частини «СС Дивізії Гличина». На підставі деяких відомостей і промов Вехтера... можна здогадуватися, що влада уживає «СС Дивізію Галичина» до боротьби з партизанами на ЗУЗ-ях. У зв’язку з тим поручаю:
а) Нав’язати сталий і добрий зв’язок з частинами «Дивізії Галичина», переміщеними на ЗУЗ...
б) Використовувати «СС Див. Галичина» до боротьби з больше — вицькою партизанською й польськими бандитами на українських землях.
в) За допомогою зв’язків з «СС Див. Галичина» збільшувати боєприпаси Організації.
д) В разі відступу німців з Українських Земель, в разі евентуального роззброєння чи вивезення «СС Див. Галичина» поза землі України належить усі частини долучити до УНС-у (УПА). Забрати в ліс...» (Збірник №1, арх. №409, арк. 395).
19 листопада 1941 р. всім німецьким окупаційним органам влади була надіслана директива, якою заборонялося набирати в органи самоуправління і поліції прихильників бандерівського руху, а 25 листопада того ж року німці видали наказ про їх знищення. (В архівах не знайдено узагальнених даних щодо кількості загиблих від рук німців учасників ОУН-УПА). (Арх. спр. № 372, т.74, арк. 43).
Внаслідок початих німцями масових репресій проти бандерівців, останні перейшли на нелегальне становище і повели активну роботу із створення підпільних оунівських організацій і збройних бойових груп (боївок).
З осені 1942 року на базі цих бойових груп бандерівським проводом почалось формування «Української повстанської армії».
Зазначене твердження свідчить про те, що керівництво ОУН і УПА розглядало СРСР і фашистську Німеччину як двох рівних за можливостями своїх супротивників. Однак німецька оцінка діяльності УПА була іншою. Так, у трофейному документі, підготовленому Управлінням 2 — Схід фронтової розвідки Німеччини і надісланому в Головне міністерство окупованих Східних областей 17 листопада 1944 року, зазначалося: «УПА — военная организация ОУН стремится к созданию самостоятельного украинского государства в борьбе с «оккупантами» украинской территории. Советский Союз (или Россия) и Польша рассматриваются в данном случае главным противником и историческим врагом. Главной задачей является борьба против Советского Союза, т.е. Красной Армии. Форма борьбы УПА состояла до сих пор, главным образом, в нападениях, саботаже, волнениях, ликвидации советских функционеров, пропаганде и т.д.» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 264–269. Переклад документа здійснено російською мовою).
УПА мала розгалужену структуру. Головнокомандувачем УПА з 1943 року був військовий референт Центрального проводу ОУН Роман Шухевич («Тарас Чупринка», «Тур»). У своєму розпорядженні він мав Головний військовий штаб (ГВШ) УПА. У складі штабу функціонували відділи: оперативний, політичний, бойової підготовки, зв’язку, санітарний і господарчий. Крім того, при Головному командуванні УПА був відділ «Служби безпеки» — «СБ».
В територіально-організаційному відношенні УПА поділялась на три групи: УПА — Північ (Волинська, Рівненська, частково Житомирська і Київська області); УПА — Захід (Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська та частково Закарпатська і Чернівецька області) з окремим військовим округом «Сян» (район так званого Закерзонського краю — Перемишльщина, Холмщина, Лемківщина); УПА — Південь (частково Хмельницька і Вінницька області). Неодноразові спроби створити групу УПА — Схід успіху не мали.
Наказом Головнокомандувачем УПА від 15.07.1943 року на території Галичини була створена «Українська народна самооборона» (УНС), яка діяла на території Львівської, Дрогобицької і Станіславської областей.
У кінці 1943 — на початку 1944 років, коли чисельність УПА була найбільшою, в її загонах нараховувалося близько 45 тисяч бійців.
Комплектуванням УПА займалися референтури з військових справ крайових, обласних, окружних, надрайонних і районних екзекутив ОУН. Командний склад від командирів сотень і вище підбирався і призначався крайовими екзекутивами з числа активних оунівців.
При головному командуванні УПА діяли школи підготовки командних кадрів — офіцерських і підофіцерських.
УПА будувалася за військовим зразком, тобто: рій (відділення), чота (взвод (3 рої)), сотня (рота із 3 чот), курінь (батальйон з 3–4 сотень і «роя» польової жандармерії). 2–3 курені складали загін (бригаду), а в інших випадках 4–5 куренів складали групу — вище військове формування УПА (Арх. спр. №372, т. 5, арк. 141–144).
Поповнення УПА йшло за рахунок добровольців з числа сільської і міської молоді, а також мобілізації чоловічого населення. Мобілізовані складали приблизно 60% загальної чисельності УПА.
Разом з тим, УПА широко використовувала для свого поповнення створену німцями українську поліцію, військовополонених, що втекли з таборів, а також осіб, які переховувалися від відправлення на примусову працю до Німеччини. Пізніше в підрозділи УПА забиралися особи, які ухилилися від призову в Червону Армію. Основною соціальною базою УПА було селянство.
У «Святочному наказі Головного Командира Української Повстанської Армії» Тараса Чупринки від 14 жовтня 1947 року (віддрукований друкарським способом) зазначалося:
«На протибільшовицькому фронті УПА не допустила (1943 — перша половина 1944 рр.) до заливу українських теренів большовицькою партизанкою. Ніхто інший як саме УПА в цілому ряді переможних боїв розбила орди сталінських гунів...» «...Караюча рука бійця УПА досягла навіть найчильніших представників окупантів, як командувач «1-м Українським фронтом» Ватутіна... Відділи УПА неодноразово здобували ворожі районні центри, вривалися в обласні центри...» (Арх. спр. №372, т. 13).
В архівах містяться тільки матеріали, трофейні документи ОУН-УПА та німецьких спецслужб, які свідчать лише про дрібні сутички між підрозділами УПА і німцями в 1943 році. Ніяких значних наступальних чи оборонних операцій, масштабних боїв у документах не зафіксовано. Тактика боротьби підрозділів УПА з німецькими окупантами в зазначений період зводилася до нападів на пости, дрібні військові підрозділи, оборони своїх баз, засідок на дорогах. В пропагандистському оунівському документі «Два етапи УПА» повідомлялося про «кілька сот відбутих боїв і сутичок з німцями...»(Арх. спр. №476, т.60, арк. 49).
Разом з тим, значна кількість трофейних і оперативних матеріалів, що знаходяться в архівах, свідчить про випадки співробітництва керівництва ОУН-УПА з німецькою окупаційною владою і спецслужбами.
У матеріалах поліції безпеки і СД в Галичині, які були виявлені в колишньому приміщенні СД м. Львова після вигнання німецьких окупантів, є ряд цілком таємних документів цієї поліції щодо їх переговорів навесні 1944 року про спільну діяльність з ОУН-УПА на території західних областей України в боротьбі проти Червоної Армії і Радянської влади. За цими документами:
«... немецкие охранно-полицейские власти обязуются освободить всех политических украинских пленных и арестованных, чтобы физически сохранить их для решительной борьбы против большевиков...
ОУН — бандеровская группа представляет в распоряжение немецкой договаривающейся стороны собранный своей разведкой агентурный материал против поляков, коммунистов и большевизма и предоставляет немецкой договаривающейся стороне возможность использовать этот материал и проводить карательные операции соответствующим немецким интересам способом.
ОУН — бандеровская группа получает свободу действий в своей организационной деятельности.
Обеспечение свободной деятельности касается: пропагандистской, организаторской и военно-подготовительной работы с категорическим ограничением затрагивания немецких интересов. Подготовительная и военно-организационная работа распространяется исключительно на будущую борьбу против большевизма или на боевые задания, поставленные и указанные организацией со стороны немцев., с немецкой стороны будет предоставлена бандеровской группе возможность вводить свои войсковые единицы против советских банд и против советских военных мероприятий». (Арх. спр. №372, т.36, арк.1–10).
У зв’язку із зазначеною домовленістю командир поліції безпеки генерал-майор Бреннер 06.04.1944 р. видав наказ «Обращение со служащими националистической повстанческой армии (УПА)», в якому повідомив, що:
«...начатые некогда переговоры с руководителями украинской повстанческой армии в районе Деражне успешно проводятся сейчас также в районе Вербы.
Пришли к согласию:
Солдаты УПА не будут нападать на немецкие подразделения. УПА засылает лазутчиков, преимущественно девушек, в районы, занятые врагом, и сообщает результаты 1 ц (разведотделу) боевой группы. Пленные Красной Армии, а также советские банды передаются 1 ц для допроса, местные чуждые элементы используются боевой группой на работах. Чтобы не мешать этому необходимому для нас сотрудничеству, приказано:
1) Разрешить беспрепятственный переход агентам УПА, имеющим пропуска, подписанные капитаном Феликсом, или выдающим себя за члена УПА. Оружие у них не отбирается. По требованию агентов представлять им быстрейший доступ к 1 ц боевой группе.
2) При встрече с немецкими отрядами члены частей УПА дают себя узнать знаком — держат левую руку с растопыренными пальцами перед лицом, таковых не задерживать, это означает их взаимопонимание.» (Арх. спр. №372, арк. 36–37, т. 37, арк. 335–336).
У звіті штурмбанфюрера «СС» доктора Вітіска від 05.02.1944 р., відправленому командуванню в Берлін і Краків, повідомлялось:
«...никакой помехи немецкому подвозу не должны чинить УПА на территории ХІІ — АК на основании договорённости полицейских служб с руководителями банд.
3) Даю для сведения запись оперативной группы Ц полиции безопасности и СД от 05.03.1944 г., направляемую в войсковую группу Юга, касающуюся переговоров с УПА. Запись была доставлена упомянутой сетью связистов в распоряжение местных органов.
До сих пор в различных местностях происходили успешные переговоры с УПА. Целый ряд агентов был до сих пор расставлен УПА и они доставляли полноценные сведения. Гарантируется активная борьба. В некоторых случаях сообщения об успехах отрядов УПА перепроверили. Из высказываний пленных выясняется, что Красная Армия направила ряд батальонов для борьбы с националистическими украинскими бандами, и что их войска несут большие потери от нападений УПА.
В советском тылу группы УПА успешно мешают подвозу. С местными группами была до сих пор договорённость о доставке советских пленных для допроса, о борьбе с советскими бандами и насаждении агентов. Уполномоченный Центра, начальником связи ко мне посланный (капитан Феликс), просил, чтобы независимо от этого положения дел договорённости с УПА как с военной организацией оставались в силе. УПА утверждает, что она в состоянии поднять общеукраинское восстание против Советов, если последует договорённость с немецким руководством, и может выставить 10 000 человек. В остальном УПА будет выставлять требования в каждом случае отдельно» (Арх. спр. №372, т.36, арк. 46–49).
Окружний керівник Нерінг у радіограмі з Каменка — Струмилова повідомляв губернатора Галичини 2.4.1944р.:
«После предыдущего соглашения меня посетил сегодня на квартире руководитель организации УПА в районе Каменка. Он носит псевдоним «Орёл» (Адлер), 26 лет, заслужил в дивизии «СС» «Мёртвая голова» Железный Крест 1-й степени, знак отличия участников пехотных штурмовых атак и серебряный знак отличия раненых. Во время обсуждения, в которых временно принимал участие и здешний полевой комендант полковник Мейлер, были вынесены конкретные решения о сотрудничестве в разведке и тактике в борьбе с большевистскими бандами. Командир УПА получил оружие и боеприпасы.» (Арх. спр. №372, т.36, арк. 61–62).
У рапорті від 4.4.1944 р. «Сотрудничество с УПА в районе Равы-Русской» повідомлялось, що під час переговорів з бандерівцями вони «объяснили командиру разведывательного звена, что они нашли со стороны вермахта полное понимание их дела и сожалеют, что с полицией ещё не достигнуто единство. Их планы направлены не к тому, чтобы работать во вред немецким интересам, а против действующих на всём пространстве русских, в первую очередь польских банд. Чтобы подчеркнуть своё сотрудничество с немецкими силами, бандиты упомянули о том, что они никоем образом не нарушали коммуникации и подвоза на восток, хотя имели возможность производить взрывы на железнодорожных путях и нападения на немецкие колонны.» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 67–72).
В інформації від 04.04.1944 р. командиру поліції безпеки і СД повідомлялося із Рави-Руської:
«04.04.1944 г. в местной службе стало известно, что вблизи деревни Бутыни 687 обойдена, окружена и заключена в мешок людьми УПА большая группа советских русских, около 60 человек. Русские засели в траншеи, так что людям УПА при недостатке тяжелого оружия стало невозможным уничтожить русских; даже взять в плен. Последние вступили в переговоры с людьми УПА с целью добиться свободного отхода, но люди УПА не пошли ни на какие условия и объяснили русским, что они будут расстреляны при любых условиях. Одновременно через связных было высказано мнение, что немецкие власти, особенно полиция, больше заинтересованы УПА, которая по той же линии, как и немцы, борется с советскими. (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 73–75).
У німецькому трофейному документі від 08.04.1944 р. зазначено, що до німецьких властей в Сокалі звернулися з пропозиціями представники УПА про те, що «они готовы отдать себя в распоряжение немцев при следующих условиях:
1) Им должна быть разрешена борьба против большевистских и польских банд.
2) Им необходимы вооружение и боеприпасы для приблизительно 4000 чел., которые им должен был поставить вермахт. Их силы составляют сейчас около 800 человек, вооруженных карабинами. Командиры банд сообщили, что они уже уничтожили группу в 30 человек и захватили много советских русских агентов, некоторых из них ликвидировали.» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 99–101).
У документі від 08.04.1944 р. повідомляється, що штурмбанфюрер СС Шлиптц 1-Ц (розвідвідділу) бойової групи інформував командування про те, що він:
«из-за потребности расширения сети связистов вступил в связь с малыми группами — бандитами УПА, чтобы использовать их против советских банд и Красной Армии в разведке и диверсионных группах, первые попытки сопровождались успехом. В общем выдано с ведома служб вермахта 70–80 винтовок, 4 пулемёта и около 10 000 патронов.» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 118, 119. Переклад документа віддрукований російською мовою).
У документі — «кратком докладе о переговорах между офицерами УПА, организацией «Адлер» с одной стороны и оберлейтенантом Пютцер — с другой» повідомлялося, що 06.04.1944 р. під час переговорів «с украинской стороны присутствовали высший украинский командир, которому среди других подчинены группы Бобрика, Перемышль, Полюканы, Бжезаны, Подъясы» и другие лица УПА (9 человек). Переговоры касались возможности сотрудничества и совместной борьбы против польских и большевистских банд и очень бы приветствовали, если бы с немецкой стороны, как например в районе Вислое, в их распоряжение были даны тяжелые орудия. О деятельности банд в районе Злочев — Бобрика — Подъясы — они сообщили о еврейской банде в Свирце, о польской банде в Висине и о русской банде в районе Подъясы.» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 120–124. Переклад документа віддрукований російською мовою).
У квітні 1944 року на ім’я Головнокомандуючого німецької армії в Галичині надійшов лист від командира групи української повстанської армії «Охріма» з пропозицією «боротися проти більшовиків і звільняти область від Червоної армії». Ставився ряд умов, зокрема «... об освобождении из тюрьмы и возвращении на родину вождя украинцев и руководителя украинских организаций (ОУН) Степана Бандеры и всех политических заключенных, . немецкие части поставляют согласно указаний их командования со своих складов для вооружения частей УПА: 10 000 пулемётных лент, к ним 250 000 патронов, 200 скорострельных ружей марки «Кольт», к каждому по 4 диска патронов, 20 полевых орудий, 30 гранатомётов марки «Штокезнор», 10 зенитных пушек, 500 большевистских «финок» или немецких пулемётов — пистолетов, 500 бельгийских пистолетов, 10 000 гранат, 100 млн и известное число снарядов для орудий и патронов для пистолетов.
Немецкие войска, управление и полиция не мешают нам в борьбе с элементами, которые сотрудничают или хотят сотрудничать с большевиками». (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 127–138. Документ віддрукований російською мовою).
В інформації від 29.04.1944 р. повідомляється про зустріч 29 квітня представників німецького командування «с вожаками банди УПА», в ході якої вони «заявили о своём намерении постепенно отдать в распоряжение немцев членов УПА силой до одного батальона, которые, будучи снабжены заданиями немцев, могли бы проникать за линию советского русского фронта. Там прежде всего должны были бы эти люди саботировать советско-русское снабжение фронта, уничтожать уполномоченных НКВД и вести разведывательную деятельность для немецкого вермахта. Для последней цели УПА предоставит несколько приспособленных для этой цели радистов. Они поставили условия, чтобы отданные в распоряжение немцев люди из УПА были вооружены немцами и снабжены радиоустановками.» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 173–174. Документ віддрукований російською мовою).
У трофейному німецькому документі від 15 травня 1944 року, який був надісланий у Головне управління державної безпеки, а також в інші органи поліції і СД (в Берліні, Кракові, Львові) повідомляється про зв’язки УПА з німецькою окупаційною владою і стверджується:
«Со стороны УПА не предпринимается чего-либо против рейсхдойче., у них с немцами общий враг — большевизм. Они успешно борются с ним за советской линией фронта. Находившиеся в лесах части УПА препятствуют высадке большевистских парашютных десантов за немецкой линией фронта. УПА громит также большевистские банды.» (Арх. спр. №372, т. 36, арк.229–244. Переклад документа віддрукований російською мовою).
У німецькому трофейному документі від 01.06.1944 р. також повідомляється про попередні переговори між «двома вожаками УПА» і представниками поліції безпеки в Раві-Руській, де було зазначено:
«1. УПА требует немедленного прекращения действий против УПА и её подразделений.
а) УПА обязуется передавать полиции безопасности всех русских, равно как и других вражеских парашютистов.
б) УПА обязуется немедленно доставлять полиции безопасности все русские секретные шифры.
в) УПА обязуется немедленно сообщать полиции безопасности относительно стоянки или постоянного местоприбывания русских или польских банд и бороться с этими бандами совместно с немецким вермахтом или полицейским подразделениями.
г) общий обмен пленными между УПА и полицией безопасности, за исключением лиц, не принадлежащих к УПА.
д) УПА обязуется выдавать полиции безопасности всех дезертиров немецкого вермахта, членов СС и стрелковой дивизии СС-Галиция ...
5. УПА и полиция безопасности обязуется соблюдать в строгой тайне все сведения о переговорах.» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 256 259. Переклад документа також віддрукований російською мовою).
Про факти співробітництва з УПА у спільній боротьбі проти Червоної Армії і радянських партизан дав свідчення в 1946 р. на попередньому слідстві і в суді Лацарек Ю.Ф., який у період окупації України займав посаду референта П відділу угруповання «Південь». Зокрема, він показав, що за вказівкою командування під час переговорів:
«Мы пришли к соглашению о совместной борьбе с УПА против Советской власти, о снабжении УПА немцами оружием, деньгами и другим. Мы договорились, что из Львова и из Кракова будем направлять в УПА оружие, а Криницкий (один из руководителей УПА) предложил его доставлять в Чёрный лес. В течение марта — апреля 1944 г. из Львова через своего подчинённого направил в Чёрный лес три раза по две груженных машины с оружием. Там было всего 15 тонн разного оружия. Приблизительное количество переданного УПА оружия с марта 1944 г. выражалось в 20 000 с лишним экземпляров». (Арх. спр. №372, т. 38, арк. 318–340. У справі свідчення Лацарека віддруковані російською мовою).
В архівних матеріалах містяться також інші численні документальні дані про факти співпраці УПА з німцями та про їх спільну збройну боротьбу проти Червоної Армії і радянських партизан.
Факти співпраці з німцями підтверджують також документи УПА. Так, у «Надзвичайному звіті» від 14.03.1944 р. зазначалося:
«Курінь УПА стаціонував в с. Черниця (Брідщина).
Почались переговори..., що німці не будуть стріляти до УПА, ні УПА до німців.
Німаки зараз видали 200 крісів, 2 міномети, 6 максимів, 20 лент, 2 легкі кулемети, 12 дисків, 32 000 амуніції, карти.
Німці в двох повітах: Золочів і Броди заборонили української поліції та всім своїм частинам зачіпати наші відділи та стріляти до них, якщо вони проходитимуть» (Арх. спр. №376, т. 66, арк. 244).
Подібні угоди укладалися також з представниками військових влад і спецслужб Румунії і Угорщини, союзників Німеччини. Як повідомлялось НКДБ УРСР Наркому іноземних справ УССР і Наркомату безпеки СРСР 3 січня 1946 р., Центральний Провід ОУН у жовтні 1943 р. через Семчишина и Павлишина-Лісовського зв’язався з керівниками румунського розвідувального центру в м. Одесі полковником Пержу і капітаном Аргіром. У ході переговорів була досягнута домовленість, що ОУН не буде вести роботи проти Румунії, а румуни погодились звільнити з в’язниць арештованих оунівців і надати допомогу УПА зброєю, боєприпасами й обмундируванням.
25 грудня 1943 р. в с. Дермане Мізоцького району Рівненської області відбулись переговори між делегацією ОУН на чолі з членом Центрального Проводу Логушем Омеляном і представниками командування окупаційної армії. Угорці зобов’ язались не чинити перепон УПА
і допомагати їй зброєю, а оунівці обіцяли не проводити операцій проти мадярів і надавати їм всебічну допомогу. Потім представники ОУН літаком були доставлені в Угорщину, де мали зустріч з начальником угорського Генштабу та рядом офіцерів вищого командного складу. В результаті була досягнута домовленість про сумісні дії проти СРСР, за що мадяри зобов’язались надати з необхідності можливість емігрувати керівникам ОУН в Угорщину (Арх. спр. №372, т. 35, арк. 73–76).
З початком відступу німецьких військ з території західноукраїнських земель ОУН-УПА почали підготовку збройних формувань для диверсійної, терористичної і повстанської діяльності, створенню баз для зберігання продуктів харчування, одежі, зброї і боєприпасів, знищення партійних і радянських органів, командного складу Червоної Армії, працівників НКВС і міліції, ліквідації колгоспів і протидії мобілізації до лав Червоної Армії.
В архівному документі «Как проходили «выборы» в Верховный Совет СССР в западных областях т.н. Украинской ССР», надрукованому в оунівському збірнику «Ідея і чин» ч. 10–11, зазначено:
«Революционная подпольная и повстанческая борьба на украинских землях ведётся с начала захвата этих земель наступающими большевистскими армиями в 1944 году.
Размеры этой борьбы, в частности, вооруженной, мы постараемся иллюстрировать некоторыми данными. Так, например, только в октябре 1945 года на территории Станиславской области УПА провела 18 больших боев (с участием куриней и сотен), 41 малый бой, провела три нападения на 3 райцентра и одно нападение на областной центр Станислав (31.10.1945 г.).
В этих боях уничтожено 564 большевистских оккупанта, в т.ч. 26 офицеров и 538 рядовых, тяжело ранено 30 захватчиков, уничтожен первый секретарь по пропаганде, направленный республиканским центром в Западную Украину. Кроме того, убиты районный прокурор, секретарь РК ЛКСМУ, уничтожено 30 нефтепромыслов, две железные дороги, одна военная казарма, помещения всех большевистских учреждений в райцентре Делятин, пущены под откос три товарных поезда с награбленным на Украине зерном, уничтожено 17 автомашин, захвачено много оружия и другого имущества.
На территории Стрийского района в течение ноября 1945 года УПА провела в селе Белычи Заричны один большой бой со сталинскими захватчиками, в котором уничтожено 30 большевиков, 19 ранено, а многие во время бегства утонули в реке Свича; проведены 3 засады, в результате которых уничтожены 12 работников МВД, в т.ч. один ст. лейтенант, разбросаны сотни революционных листовок и призывов.» (Арх. спр. №372, т. 51, арк. 76–82. У справі знаходиться цей документ в перекладі російською мовою).
Сильну протидію ОУН і УПА здійснювали щодо колективізації в західних областях України. Так, в документі командування УПА «Вказівки в роботі на час жнив» (датований 23.06.1944 р.) містилися конкретні вимоги:
а) Нищити транспорт.
б) Нищити дороги і мости, якими возять збіжжя до державних збірних пунктів.
в) Нищити державні елеватори, амбари, приймальні пункти... Зерно роздаємо селянам, якщо б хтось з колгоспників зі страху відмовлявся брати — змушувати.
г) Нищити партійних заправил... Зобов’язувати голів, бригадирів, рахівників, комірників не переслідувати селян в розбиранні хліба.
д) Худобу і інше колгоспне майно пороздавати селянам.
е) Нищити горюче і змазуючі матеріали».(Арх. спр. №376, т. 61, арк. 46).
Якщо в 1945–1946 рр. терористичні акції здійснювалися в основному проти радянсько — партійного активу (загинуло 2434 осіб) співробітників НКВС-НКДБ (737 осіб) і військовослужбовців (1675 осіб), то в 19 471 949 рр. — проти голів сільських Рад (538 осіб), голів колгоспів (233), рядових колгоспників (371 осіб)...(Арх. спр. №372, т.100, арк. 111).
У директивній вказівці проводу ОУН, яка була знайдена і вилучена у схроні керівника Олександрійського районного проводу «Сагайдачного», зазначалося:
«...нужно:
а) сельскую администрацию из русских (с востока) как председателей сельсоветов, секретарей и т.д. и председателей колхозов — расстреливать;
б) сельскую администрацию из украинцев (с востока) — выслать после предупреждения, чтобы за двое суток убрались, если не послушают — расстреливать.
2. К вопросу вывезенных семейств в Сибирь организовать ответные акции.
а) Расстреливать русских районной администрации. Партийцев, комсомольцев — не взирая на их национальность.
б) Выгнать из сёл учителей, врачей разного рода. с востока. Выслать после предупреждения, чтобы в течение 48 часов выбрались. Не послушают — расстреливать.
в) Не допустить, чтобы на места вывезенных семей в Сибирь осели москали, если осядут — жечь хаты, а москалей расстреливать.
г) Подрывать курьерские поезда.
Во время акции нанести удар по гражданской агентуре — в каждом селе ликвидировать не менее 3 активных сексотов.