25. Християнство

25. Християнство

В чорноморських грецьких містах, так само на Подунавю християнство почало поширювати ся вже в перших віках, і звідти заносило ся в наші сторони, через купців і всякий мандрівний люд. Нема сумніву, що вже в ІХ віцї християнська віра стала ширити ся в головнїиших містах України, де було багато такого мандрівного люду, й захоплювала вищі верстви громадянства. Знаємо, що в 860-х роках вислані на Русь грецькі духовні охрестили богато людей, так що на Русь вислано потім осібного владику для сих руських християн. В першій половині Х в. згадуєть ся церква святого Ілі в Київі на Подолі—в трактатї Ігоря з Греками, і серед Ігоревої дружини в тім же трактатї згадуєть ся Русь християнська і Русь поганська. На княжім дворі і в кругах боярських було чимало християн, і не дивниця була, що й жінка Ігорева, княгиня Ольга охрестила ся теж. В Київі оповідали потім, що вона їздила хрестити ся до Царгороду. І послав своїх послів в ріжні краї—оглянути ті ріжні Віри-Посли вертають ся і оповідають, що найбільше їм сподобала ся грецька віра; бояре теж кажуть, що мабуть таки грецька віра найкраща, коли на сю віру перейшла Ольга—„що була наймудрійша з усіх людей". Володимир постановляє охрестити ся, але не хоче просити Греків, щоб прислали йому для сього духовнах, а зачіпає їх иньшим способом: іде на Корсунь, здобуває і посилає до візантийського цісаря Василя й його брата Константина, що правили в двох, аби видали за нього сестру, бо инакше піде й на Царгород. Цісарі відповідають, що не можуть видати сестри за поганина-хиба як вихрестить ся. Володимир відписує їм, що радо охрестить ся, бо знає вже християнську віру й сподобав Її собі. Тоді цісарі посилають сестру свою Ганну до Володимира в Корсунь. Володимир одначе ще не похочує хреститись; але захорував на очі, і цісарівна Ганна намовила його, аби скорше хрестив ся, щоб подужати. Охрестивши ся. виздоровів справді, повінчав ся з цісарівною і забравши грецьких духовних з Корсуня, поїхав до Київа—хрестити Киян і всю землю. В сїм оповіданню задержало ся тільки дещо з дійсних подій.

Під той час, коли розпочали ся переговори про шлюб Володимира з цісарівною, він саме кінчив роботу свою коло відбудовання держави. Задумуючи ся над тим, як би скріпити сю державну будову і свою вдасть над нею, та й взагалі вдасть київського великого князя, він рішив пошукати на се способу у Візантиї. Візантия й її столиця Константинополь, або Новий Рим, як його називали, в очах тодЇшнього світу були вінцем блеску, культури, слави, могутности, так само як перед тим Старий Рим цісарів римських. Ріжні творці нових держав, які повставали в тодїшнїх часах, шукали способу приодягнути себе і свою вдасть блеском і славою сього світового огнища, і для того заходились поріднити ся з візантийським цісарським двором, дістати відти клейноди—знаки своєї власти, якусь корону, убрання цісарські. Записки цїсаря Константина, сучасника Ігоревого, згадують, що володарі хозарські, угорські та руські й иньших народів часто звертають ся до візантийських цісарів, випрошуючи собі за яку-небудь прислугу візантийської корони, чи уборів цісарських, або просять видати за них царівну візантийську, або оженити якогось царевича у них. Так було і з Володимиром.

Притоку дали до того самі цїсарі. Притисла їх біда, збунтував ся Їх воєвода, Варда Склїр, і приступив з військом до самого Константинополя. Цїсарі, не маючи помочи, звернули ся до Володимира, просячи помічного війська від нього. Володимир згодив ся, але захотів, щоб цїсарі видали за нього свою сестру, та й ще мабуть прислали йому корону і убрання цісарські. Є пізнїйший переказ про цісарський вінець присланий з Царгорода до князя Володимира, котрим його короновано; сей переказ звязуеть ся з короною московських царів, званою Мономаховою шапкою, і розуміють тут Володимирового правнука Мономаха, також Володимира на йменнє. Сама та Мономахова шапка мабуть пізнїйша, про те переказ про присланнє грецької корони з Царгорода іде мабуть від того Великого Володимира і тільки потім перейшов на його одноіменного правнука, як близшого предка московських князів.

Володомир післав цісарям шість тисяч війська і воно помогло погромити бунтівників, та й потім зістало ся там на службі. Але як минула ся біда, цїсарі почали відтягати ся від того, що пообіцяли Володимирови. Для візантийського цїсаря вважало ся дуже великою ганьбою видати свою сестру за варварського володаря, за якого Греки вважали київського князя дарма, що він хрестив ся. Тоді Володимир ударив в болюче місце Візантиі—на її кримські володіння. Туди з давна вже руські князї простягали руки, і в попередніх трактатах Греки раз-у-раз убезпечали ся, щоб Русь не воювала їх кримських городів.

Тепер Володимир пішов і обложив столицю кримських володінь Ві-зантиї—Херсонес, або як у нас його звали—Корсунь. Місто було кріпке, обгорожене сильними мурами і трудно було його взяти. Але зрадив оден Корсунянин, сказавши Володимирови, як перейняти воду— без води Корсуняне мусіли піддати ся. Цісар не міг їм дати помочи, бо в Візантиї знову підняло ся повстаннє й иньші війни. Володимир опанував Корсунь і з ним цілий Крим. Щоб вернути собі сї краї, цїсарі мусїли сповнити дані Володимирови обіцянки: вислали царівну Ганну до Корсуня, там відбуло ся весїллє їі з Володимиром, і той віддав по сім Корсунь Грекам „за віно, за царівну".

Серед сих подїй непомітно проминуло саме охрещеннє Володимира; не знати, де се стало ся, в Корсуні, чи в Киіві, а иньші казали, що в Василеві, теперішнїм Василькові коло Київа. Одна звістка каже, що похід Володимира на Корсунь став ся на третїй рік по його охре-щенню, і се дуже правдоподібно, що він охрестив ся ще перед походом. При хрестї прийняв імя Василя—по імени свого швагра цїсаря Василя.