Творення УНК і штабу УНА

Творення УНК і штабу УНА

Час диктував негайну потребу оформлення складу УНК. Під час інтенсивних нарад між С. Бандерою, А. Мельником, д-ром Кубійовичем та В. Доленком узгіднено, що Комітет буде складатися з п’ятьох осіб. Голова — генерал-поручник Павло Шандрук, заступник — д-р Володимир Кубійович, один представник еміґрантів Східної України, один представник ОУН(б) і один ОУН(м). Кандидати на представника Східної України — проф. Дубровський і проф. Вєтухів відмовилися; пост зайняв адвокат О. Симоненко. Із зрозумілих причин, кандидати обох фракцій ОУН погодилися, щоб Західну Україну репрезентував проф. Кубійович, а вони не будуть входити до складу Комітету.

Таке рішення не заскочило ген. Шандрука, бо А. Мельник, Д. Андрієвський і О. Бойдуник радили йому перед тим, що коли червоні будуть стояти під Берліном, а альянти переходитимуть Райн, тоді найкраще було б іти на захід і чекати на альянтів.

“Я свідомий того, що політика не знає сантиментів, — пише в своїх споминах вражений Шандрук, — але я сумніваюся, чи ці панове сердечне думали про факт, що Гіммлерівська Німеччина мала ще досить сил викінчити нас всіх разом з Арльтом і Вехтером”. [32]

Розмови закінчились на тому, що полковник Мельник застеріг собі право відкликати його ОУН з управи УНК. Неґативне рішення полковника Мельника було великим ударом для генерала Шандрука, але коли розважити вагомість справи в такому неспокійному часі, це рішення мало підставу себе оправдати, бо тут ішла мова про життя людей.

Цілком протилежне становище до цієї справи зайняв Степан Бандера. “Без уваги, що станеться, ми вповні піддержуємо вас до кінця”, — цитує його слова генерал Шандрук. Далі він пише: “Організація ОУН(б) та її членство завжди були доброї волі і пошани до припоручених мені рішень та завжди давали свою піддержку, так довго, як довго існував УНК”. [33] Наведені зміни змусили ініціяторів до переорганізування Комітету на територіяльні представництва України. В новому складі О. Симоненко репрезентує Східну Україну з еміґрацією, д-р В. Кубійович — Західну Україну з еміґрацією та генерал Шандрук — представник старшої еміґрації, секретарем якої також став П. Терещенко.

Згідно з твердженням генерала Шандрука, цей склад ухвалено 26 лютого 1945 року Президентом Лівицьким, В. Доленком та іншими представниками, за вийнятком О. Бойдуника, який уважав Комітет недоцільним, бо залежно від кінця війни, він може принести більше шкоди, ніж користи.

Хоч президент Лівицький був рушійною силою в організуванню УНК і УНА, його уряд УНР, так як і ОУН, не є членами чи складовою частиною УНК. Одначе, за його переконанням, що політика не все йде в парі з військовим командуванням, він, з позиції Президента, призначив генерала Шандрука на пост головнокомандуючого УНА та інтенсивно допомагав у формуванні кадрів старшин і головної команди.

Крім покликаних Шандруком генерала О. Вишнівського та майора Я. Фартушного, зголосилося багато старшин з цивілля, між якими був також генерал М. Омелянович-Павленко. Шефом штабу призначено полковника А. Валійського шефом інспекційного відділу — майора Д. Бакуна, шефом постачання — полковника О. Шандрука-Шандрушковича, скарбником і квартирмайстром — поручника Мартинюка, зв’язковими штабу — сотника В. Середюка і поручника Стрийського. Особистим помічником номіновано майора Я. Фартушного, а генерала О. Вишнівського — на позицію військових справ при Українському Національному Комітеті. Правним дорадником УНА став адвокат полковник Ружицький. Духовним провідником Митрополит Полікарп призначив о. протопресвітера Білецького.

Окремих одностроїв для вояків УНА ще не було, з Чехо-Словаччини одержано тільки тризуби на шапки, а решту відзнак вояки пізніше доробляли самі. Серед народу поширилися вістки про створення своєї армії, але це мало позитивні і неґативні наслідки. Зголошених до служби людей неможливо було так скоро оформити, ані де примістити. Тим часом, російські аґенти залякували людей по таборах, що тих хто піде до УНА, Червона Армія суворо каратиме. В таборах полонених німці переконували всіх вояків іти до армії Власова і не слухати української пропаґанди. Та всеж таки свідоме і патріотичне українське вояцтво подолало всі перешкоди, невигоди та погрози і вступило до Української Національної Армії.

У цій хаотичній ситуації знову з допомогою прийшов д-р Арльт. За його старанням, УНА одержала в Німеку великі військові кошари, які стали збірним пунктом творення Другої Дивізії УНА.

Процеси організування УНА проходили досить справно, але нездорова українська позакулісна партійна дипломатія тривала дальше. Вихід ОУН(м) із УНК поглибив внутрішню кризу, що ускладнювало і так нелегку діяльність Комітету в справах допомоги цивільному населенню. Для розв’язки всіх спірних питань професор В. Кубійович запросив представників української спільноти на нараду, яка відбулася 12 березня 1945 року у Ваймарі, де було 16 осіб: Голова Українського Центрального Комітету професор В. Кубійович, його заступник К. Панківський, адвокат В. Доленко, професор В. Вєтухів, д-р М. Шлемкевич, А. Милянич, А Фіґоль, д-р Котик, полковник Бізанц та інші. Крім обговорення біжучих справ, рішено, що УНК перебере всю діяльність УЦК, який самозліквідується, як було домовлено раніше. Генерал Шандрук, відкрито з’ясував існуючі труднощі, створені ставленням ОУН(м) до УНК, і просив висловитися до цій справи. В дискусії д-р Паньківський катеґорично заявив, що всі українські партії чи організації повинні підпорядковуватися УНК. Д-ри Шлемкевич і Доленко, заявили, що помимо існуючих труднощів, УНК мусить продовжувати свою працю, з чим погодились усі присутні. Щоб поминути зайві партійні непорозуміння, генерал Шандрук пропонує вилучити всі політичні партії з УНК, а заступити їх анонімом “Українська спільнота”, на що погодилась більшість з присутніх включно з президентом Лівицьким та провідником ОУН С. Бандерою.

Чи це було пляново, чи тільки збіг обставин, але цим самим днем, 12-им березнем, закордонне міністерство німецького уряду датує свою Деклярацію визнання УНК і УНА, яку офіційно проголошено в міністерстві 15 березня 1945 року. Про дату і урочистість проголошення Деклярації повідомив генерала Шандрука д-р Арльт.

В довгоочікуваний день генерал Шандрук, в асисті д-ра Арльта і полковника Вольфа, увійшов до залі міністерства, де його привітали державні достойники військових і цивільних урядів. По короткій хвилі до залі увійшов міністер Стрінґрахт, з привітом подав руку Шандрукові, перепрошуючи, що міністер Ріббентроп є зайнятий і не може прийти особисто. Міністер, стоячи, прочитав Деклярацію, а потім передав її генералові Шандрукові:

“Райхсміністер Альфред Розенберґ,

Берлін, 12-го березня 1945 року.

До генерала Павла Шандрука, Берлін Шарльоттенбурґ. Щоб дати можливість повна участи в рішучій фазі боротьби проти большевизму і внести справедливий порядок національних відношень в Европі, в ім’я німецького уряду я визнаю діючий орган, створений Вами Український Національний Комітет, як національну репрезентацію України. Я проголошую:

1. УНК є єдиною репрезентацією українського народу, визнаного німецьким урядом.

2. УНК має право репрезентувати інтереси майбутньої України і так само проголошувати їх у своїх Декляраціях і Маніфестах.

Після остаточного полагодження справ про зібрання тих українців, що служать в німецькій армії, я зроблю вимогу, щоб всі українські відділи були зібрані разом для оформлення Української Визвольної Армії”.

підпис: Альфред Розенберґ.

Прочитавши Деклярацію, міністер повідомив, що вимоги до німецького уряду відтягнути всі українські з’єднання із західного фронту вже виконані заходами д-ра Арльта. До речі, Вермахт вже це зробив, але українці не чекають на звільнення — відходять самі.

Після відчитання Деклярації, в приватних розмовах під час перекуски були висловлені різні думки, гідні уваги. Наприклад, д-р Фішер сказав Шандрукові: “Ти є один з небагатьох, хто знав, як покорити німців без бою”. Міністер Стрінґрахт сказав: “Німцям повинно бути соромно, що вони не мали відваги проголосити цей Акт в 1941 році”. Найцікавішим був вислів д-ра Арльта, сказаний півголосом до Шандрука: “Альянти побороли нас, але ти допоміг нам побороти Гітлера”. Висловлені думки говорять самі за себе: невдоволені державні мужі шукають порятунку за плечима поневоленого ними народу.

Ще один цікавий епізод з цього історично важливого дня: 15 березня генерал Шандрук одержав від Головного Командування Української Народної Республіки перше розпорядження:

“Наказ до Армії і Фльоти Української Народної Республіки.

Число 8. Березень 15, 1945 року.

Справа. Головна Команда:

Генерал поручник Головна Команди Павло Шандрук

є від сьогодня, 15 березня 1945 року, назначеним командиром УНА.

(підпис) А. Лівицький, командир-шеф.

(підпис) М. Садовський, ген. майор, міністер військових справ.

затверджена копія ориґіналу (підпис) полк. А. Посаченко. (печатка)”

Учасники Конференції, повертаючись до своїх занять, думали про себе: все добре, тільки пізно, дуже пізно, навіть запізно, сім місяців часу витрачено на рішення, а за цей час уже можна було б мати чверть-мільйонову армію, яка могла б мати децидуючий вплив на дальший розвиток подій. Німецькі інформаційні засоби поінформували про український декляративний Акт, але того було замало. Український часопис “Голос”, який перебрав пропаґандивний Відділ УНК від редактора Б. Кравціва, не доходив вже ні до вояцтва, ні до цивільного робітництва. Через брак людей, праця в канцелярії УНК не відповідала вимогам часу.