Установа Освіти, Науки і Культури

Установа Освіти, Науки і Культури

Органiзацiя Об’єднаних Нацiй має свiй окремий вiддiл, що називається «Установа Освiти, Науки i Культури» (ЮНЕСКО). Про її завдання один з її засновникiв професор В. Бентон писав: «Людство стоїть тепер на початку нової доби цiлковитого занепаду, вiдмирання державної незалежностi народiв. ЮНЕСКО започатковує цю добу». Тож i не дивно, що серед керiвникiв i урядовцiв цiєї установи є 95 % комунiстiв, соцiалiстiв, всiляких iнтернацiоналiстiв, мафiозi та подiбних до них. Найвище керiвництво майже все в руках Московщини та її пахолкiв. Так: Головою ЮНЕСКО є французький соцiалiст Рене Маґю. Заступником голови — москвин Павло Єршов. Генеральним Секретарем — чеський комунiст В. Герчiк. Подамо перелiк основних урядовцiв.

ВIДДIЛ ПРОГРАМИ ЮНЕСКО

Керiвник В. Понамарьов, вiд СРСР.

ВIДДIЛ ОСВIТИ

Керiвник Володимир Мартиновський — вiд СРСР. Управитель пiдвiддiлу середньої освiти А. Єґалова, СРСР, початкової освiти — С. Танґiян, СРСР. Технiчної — М. Найман, вiд Югославiї.

ВIДДIЛ НАУК

Керiвник Вiктор Ковда, СРСР. Управитель пiдвiддiлу океанографiї К. Фьодоров вiд СРСР. Наукових дослiджень — А. Савова, вiд Болгарiї. Технологiї — В. Дьяков, СРСР. Середнього Сходу — Я. Снiд вiд Чехословаччини. Пiвденно-Схiдної Азiї — А. Кiрпiчнiков, СРСР.

ВIДДIЛ СУСПIЛЬСТВОЗНАВСТВА

Керiвник Юлiан Гохфiльд — вiд Польщi. Управитель пiдвiддiлу статистики М. Бабич — вiд Югославiї. Товариств — Ґ. Скоров, вiд СРСР.

ВIДДIЛ КУЛЬТУРИ

Керiвник Т. Беляєва — вiд СРСР. Управитель пiдвiддiлу видавництва С. Малер, вiд Мадярщини. Авторських прав — Б. Навроцький, вiд Польщi.

ВIДДIЛ КIНО I РАДIО

Керiвник Б. Соболєв — вiд СРСР.

ВIДДIЛ СЛУЖБОВЦВ

Керiвник Ф. Iванов — вiд СРСР. Управитель К. Пушков — вiд СРСР.

ВIДДIЛ ДОКУМЕНТIВ ТА ВИДАНЬ

Керiвник В. Кiхеєв — вiд СРСР. Головний перекладач В. Бiрюков — вiд СРСР. Перекладач В. Шескiн — вiд СРСР. Рецензор М. Анiсiєнко — вiд СРСР. Планувальник Я. Вранек — вiд Чехословаччини.

Головним iдеологом ЮНЕСКО був англiйський фабiанець, безбожник Дж. Гокслi. ЮНЕСКО видала його велику 8-митомну працю: «До свiтового порозумiння». У 1-iй книзi читаємо: «Учнiв треба навчати такого громадянства, яке дає iдеологiчну основу, що на нiй свiтовий уряд може стояти, аби здiйснити своє завдання. Отже, щоб ту основу збудувати, треба насамперед знищити в учнiв любов до своєї країни та її слави. Треба знищити патрiотизм, цю найбiльшу перешкоду до iнтернацiоналiзму. До цього i спрямована вся дiяльнiсть ЮНЕСКО». Колумбiйський унiверситет у Нью-Йорку видав цю книжку Дж. Гокслi, а ЮНЕСКО перевидала багатьма мовами i продає їх дуже дешево. Задля прикладу подамо тут кiлька думок та iдей з тої книжки.

«…Родина дуже часто зараджує, псує дитину шовiнiзмом (тобто патрiотизмом. — П. Ш.). Перше завдання школи — вiд дитсадкiв починаючи — боротися з цим дикунським забобоном. Вже в дошкiльному вiцi треба навчати дитину думати не низькими нацiональними поняттями, а широкими, свiтовими. Це завдання таке велике, що переходить межi i можливостi самої школи, тому є полiтичною справою. Тепер права учителiв не дозволяють учителям, навчаючи, заглиблюватися в царину полiтики. Ми маємо вплинути на громадську думку, щоб змiнити цей жалюгiдний стан. Учителi мусять мати вiльну руку у вихованнi дiтей».[95]

«…Ще в дошкiльному вiцi треба призвичаювати дитину до громадських навичок. Задля того треба закладати шкiльнi дитячi громади одного вiку, в яких наочними способами змiцнювати думку дитини, що людина є лише малесенькою частиночкою свiтової величезної громади».[96]

У 5-iй книжцi «Навчання дiтей молодших за 13 рокiв» читаємо: «За теперiшнiм способом навчання географiї дитину вчать спочатку географiї своєї мiсцевостi, потiм свого повiту, потiм своєї країни. Лише вивчивши географiю своєї країни, починають вивчати географiю сусiднiх країн i наостанку — всiх iнших, свiтову. Цей спосiб помилковий i розминається з нашою (тобто ЮНЕСКО. — П. Ш.) метою. Помилковий, бо вiн виховує i змiцнює в учня помилковий погляд начебто найближча до його дому земля є найважливiша i найлiпша, i, навпаки, найдальша — чужа i гiрша. Це породжує i змiцнює патрiотизм, цю найбiльшу перепону до братерства i об’єднання всього людства, це — джерело взаємного самознищення народiв і воєн. Цей спосiб треба змiнити на протилежний. Географiю треба починати вчити вiдразу свiтову. У дошкiльному вихованнi оповiдати маленьким дiтям про тварин далеких країн. Це збудить у них зацiкавлення далекими, незнаними, казковими країнами, розiв’є у них здiбнiсть уявляти. Навчання географiї у нижчих класах треба поширити на вивчення життя всiх народiв у свiтi. У старших класах навчати вiдомостей про клiматичнi умови треба у свiтовому розмiрi. А вже пiсля того переходити до вивчення географiї свого континенту i наостанку — своєї країни. Цей спосiб навчить молодь думати широкими, великими, свiтовими поняттями. Щезне нацiональна вузкогляднiсть (тобто патрiотизм. — П. Ш.), застарiлi нацiональнi забобони (тобто нацiональнi традицiї.— П. Ш.), якi тепер руйнують мирне спiвжиття народiв».

У перекладi людською мовою це означає, що треба навчати дітей (i то вiд 3-рiчних починаючи) дивитися на свою країну з презирством, як на якийсь маловажний додаток до великого свiту. Щогiрше! Широчезний свiтовий засяг забере дитинi весь її час, а на вивчення географiї, iсторiї власної країни забракне часу. Парубок, скiнчивши навiть середню школу, не знатиме власної країни. Буде космополiтом, що і є метою навчання ЮНЕСКО.

«… Про природнi багатства землi треба вчити не в межах окремих держав, але у свiтовому розмiрi. Отже, треба не перечисляти, якi багатства має дотична країна, але подавати за гатунком багатств. Наприклад, повiдомляють про залiзо та його користь людям — треба вказувати мiсцевостi у свiтi, де є залiзна руда. Те саме й про урожайнi землi, про лiси тощо. Господарчу вагу того чи iншого природного багатства треба пояснювати учням у свiтовому, мiжнародному освiтленнi, а не вузькому, лише задля країни, яка їх має. Треба дуже пiдкреслювати, наголошувати взаємну, господарську залежнiсть всiх країн, а з того i потребу їхнього об’єднання пiд спiльним проводом»… Спроби такого об’єднання вже почалися у свiтi.

«…У вивченнi життя чужих народiв не все таке гарне, щоб його подати дитинi. Отже, учителi i автори шкiльних книжок мусять НЕ подавати нiчого поганого з їхнього життя, а подавати лише все добре. Так у дитинi не зародиться якесь зле почуття супроти iнших народiв, а навпаки — молодь матиме доброзичливiсть до iнших народiв, а не злобу чи зневагу, як є переважно тепер»… Як бачимо, ЮНЕСКО вiдкрито вимагає вiд учителiв брехати, самозрозумiло, коли мовиться про щось шкiдливе мафiї. I справдi, тепер у США всi шкiльнi книжки про Московщину (СРСР) переповненi хвалою всього московського. Все життя в СРСР малюється як рай на землi. Про немосковськi народи СРСР — анi слова, хiба запевнення, що вони дуже люблять Московщину i живуть у мирi та братерськiй згодi з москвинами.

Та нацiональну iсторiю якогось народу годi обернути так горинiж, як обернули географiю. Тим-то ЮНЕСКО радить НЕ вчити iсторiї в молодших класах, а починати вчити її в середнiх, коли розум парубка можна задурманити мафiозною пропагандою iнтернацiоналiзму.

У книжцi 5-iй радиться запровадити в усiх школах спiв мiжнародного (свiтового) гiмну ООН, це перший крок занедбати спiв нацiонального гімну.

У 6-iй книжцi поданi рекомендацiї про вивчення в школах статевих (сексуальних) проблем, починаючи у молодших класах. У багатьох школах США вже навчають. У Швецiї та Норвегiї навчають вже понад 10 рокiв. Наслiдки: кiлькаразово збiльшилися захворювання молодi на статевi хвороби, кiлькаразово збiльшилася кiлькiсть позашлюбних матерiв молодших за 18 рокiв.

Взагалi ЮНЕСКО вимагає дуже збiльшити кiлькiсть шкiльного часу на виховання свiтогляду, а понадто — полiтичного, зменшивши кiлькiсть часу на набуток позитивних знань. Отже, хай школи випускають недоукiв, але полiтично надiйних, мафiозних слуг, рабiв. Московщина здiйснює це вже 50 рокiв на всiх землях СРСР i поза СРСР — в країнах-сателiтах. Але у себе Московщина виховує запеклих нацiоналiстiв, шовiнiстiв, загарбникiв.

Головним редактором лiтератури, що її видає ЮНЕСКО, є комунiст Максвел Стюард. З найпоширенiших авторiв тої лiтератури є комунiсти Л. Гюкес, В. Дюбойз, Д. Паркер, Г. Бокмайстер, Дж. Велтфiш, Р. Бенедiкт i т. п.

ЮНЕСКО влаштувала 1958 року в Європi й Америцi виставку «Людська родина». Її дуже розголошено, розхвалено, уряди допомагали її влаштовувати. Темою виставки було: iнтернацiоналiзм, пацифiзм та iншi мафiознi «iзми». Крiм того, вся виставка була переповнена глорифiкацiєю жидiвського народу та його стражданням вiд антисемiтизму. Було дуже багато пропаганди статевої розпусти. Людину показано як двоногу худобину, без жодних духовних потреб та iдеалiв. СРСР показано як найщасливiшу країну у свiтi, як земний рай.