Зрада

Зрада

Двадцяте сторiччя можна назвати сторiччям зради, бо в жодному iншому сторiччi зрада не була так поширена i так поглиблена як саме у XX ст. В iнших сторiччях були всiлякi королi, президенти, але не було королiв-зрадникiв, президентiв-зрадникiв як це є в XX ст. Щогiрше! Ранiше зрадникiв влада карала, а суспiльство гидилося ними. Тепер влада нагороджує зрадникiв, а суспiльство вшановує їх. Щодо зрадництва, то «пєрєдавая, вєдущая» Московщина завжди випереджувала i тепер випереджує всi iншi народи свiту. З усього свiту в єдиному СРСР зрада узаконена й офiцiйно проголошена ЧЕСНОТОЮ.

Факти всiлякої зради: державної, нацiональної, полiтичної та iн. тепер треба рахувати мiльйонами, i вони такi рiзноманiтнi, що годi розповiсти про них у якiйсь логiчно пов’язанiй формi. Тим-то ми подаємо тут лише непов’язаний перелiк кiлькадесятьох лише для прикладу. Почнемо з президентiв й уряду США.

Дж. Кеннедi, коли був ще сенатором, ганив 1949 року полiтику Рузвельта i Трумена, називаючи її зрадою США. Тодi сенатор Дж. Кеннедi казав: «Що наше вiйсько здобуло дорогою цiною кровi, то наш президент i його дипломати вiддали задурно ворогам США». Тодi вiн доводив, що Китай комунiсти не завоювали, але одержали як подарунок вiд уряду США. А власне те саме закидали американськi патрiоти президентовi Дж. Кеннедi. I було до того пiдстав бiльше як треба. Наприклад, зрада президента Дж. Кеннедi кубинських патрiотiв у їхнiй висадцi на Кубi, або знищення вiйськом ООН i коштом США самостiйностi антикомунiстичної Катанґи,[55] або подарунок комунiстичнiй Югославiї всiлякого вiйськового спорядження, лiтакiв i зброї на мiльярди доларiв; або вимога до протикомунiстичного, нацiонального уряду Лаосу прийняти до свого складу кiлькох комунiстiв на мiнiстерськi посади. Коли той уряд вiдмовився, то Дж. Кеннедi перестав видавати йому допомогу; обiцяв М. Хрущову забрати американськi ракетнi бази з Туреччини та Iталiї, якщо СРСР забере свої з Куби. США забрали, але Московщина не забрала, лише сховала в печерах.

Президент Дж. Кеннедi казав президентовi Iзраїлю: «Мене обрали на президента Нью-Йоркськi жиди. Отже, я хочу вiддячити жидам».

Президент Д. Ейзенхауер був слухняною лялькою мафiї.

Президент Г. Трумен звiльнив з посади генерала Д. Макартура за те, що генерал розбив комунiстичне пiвнiчнокорейське вiйсько. Президент Г. Трумен наказав усiм американським установам в Європi в нiякому разi не допомагати антикомунiстичним таємним силам, а понадто українським, бо всi українцi, мовляв, антисемiти. Г. Трумен був масоном найвищого ступеня.

Президент США не має права починати вiйни без дозволу Парламенту i Сенату. Президент Г. Трумен почав корейську вiйну, не питаючи їх. Щогiрше! Почав не з метою виграти, але, навпаки, з метою програти. Парламент i Сенат мають право вiддати президента пiд суд, якщо вiн порушує закони США. Г. Трумена на суд не потягнули.

Коли вiйсько США було вже пiд Берлiном, президент Г. Трумен наказав НЕ брати Берлiна, а вiдступити на захiд, щоб вiйсько СРСР захопило Берлiн. I воно захопило великий завод оптичних та точних приладiв в Ієнi, ракетний завод у Нордгаузенi, завод ракетних лiтакiв у Калi, корабельнi пiдводних човнiв тощо. Москвини всi тi заводи вивезли до Московщини разом з iнженерами, майстрами, найновiшими нiмецькими винаходами. На Потсдамськiй нарадi Г. Трумен подарував Московщинi ще бiльше нiмецьких заводiв; подарував 10 нiмецьких далекосяжних пiдводних човнiв найновiшої будови.

Наприкiнцi вiйни американський будiвельник лiтакiв А. Сiверський[56] поїхав 1945 року до Нiмеччини довiдатися про найновiшi нiмецькi винаходи. Там у старiй копальнi солi вiн знайшов 3.000 невiдомих ще приладiв (апаратiв), що автоматично керують лiтаком. Вiн повiдомив про цю дуже важливу знахiдку американську владу в Нiмеччинi i вимагав вивезти негайно тi прилади до США. Влада не захотiла вивозити. Таких випадкiв було бiльше, i А. Сiверський переконався, що у Вашинґтонi є високопоставленi в урядi зрадники, якi дбають, щоб нiмецькi винаходи попали до московських, а не американських рук. Тому вiн надумав вивозити знайденi винаходи сам, без вiдома американської влади.

Свiтової слави нiмецький завод оптичних виробiв та фотографiчних приладiв Цейса в Ієнi опинився на американському боцi, але пiд самою межею московсько-американських окупацiйних зон. У цьому заводi А. Сiверський знайшов чудовий новий нiмецький винахiд, так званий iнтерферометр. Для будiвникiв лiтакiв цей прилад має таке ж значення, як, наприклад, мiкроскоп мiкробiологовi. На його винахiд та вдосконалення нiмецький науковець др. П. Собель[57] поклав усе своє життя. Знаючи з гiркого досвiду, що цей дуже важливий винахiд мафiя передасть Московщинi, А. Сiверський вже не повiдомляв американську владу про знахiдку, а заризикував своєю головою. В таємницi вiд американської влади вiн забезпечив П. Собелевi з родиною повну недоторканiсть, i прирiк взяти його з родиною до США. Потiм закликав таємно свого приятеля з лiтаком, i вони троє вночi, ховаючись вiд американцiв, розiбрали на частини той прилад, наладували на лiтак, а пiлот переправив його разом з П. Собелем та його родиною до Лондона. Сiверський зробив П. Собеля полоненим i як такого перевiз з родиною до США. Там П. Собель ще удосконалив свiй винахiд i тим заощадив американцям багато рокiв працi.

Близько мiста Оберамерґау в Нiмеччинi була Мессершмiттова дослiдна лабораторiя повiтряного руху лiтакiв з надзвуковою швидкiстю. А. Сiверський, переглядаючи технiчнi папери та креслення, зачарувався багатством творчої уяви та знання нiмецьких iнженерiв, що працювали там. Уряд США прислав iнженера, щоби той оцiнив вартiсть креслень. Вiн оцiнив їх як безвартiсну дитячу казку. Цi креслення забрали москвини i випередили американцiв у будовi ракетних лiтакiв, бо американцi змарнували кiлька рокiв на спроби та помилки, будуючи свiй перший ракетний лiтак, лише тому, що не додумалися будувати крила лiтака пiд бiльшим, як простий, кутом до тулуба лiтака, як подавали тi нiмецькi «безвартiснi» креслення.

Москвини хизуються тим, що вони в будовi ракет випередили США на 10 рокiв. Але вони мовчать про таке. Вiйсько США зайняло 1945 року в Нiмеччинi пiдземний завод ракет у Нордгаузенi. Вiн був обладнаний найновiшими, незнаними ще приладами для випробовування ракет та удосконалення їх. Навiть були вже готовi ракети i пусковi установки. Знавець А. Сiверський розтлумачив урядовi США величезну наукову й практичну вартiсть знайденого i вимагав негайно забрати до США весь завод з усiма приладами, машинами, кресленнями й iнженерами. Уряд США наказав передати весь завод непорушеним москвинам. А вони не гаючись вивезли все те до Московщини разом з майстрами, iнженерами, науковцями й їхнiми родичами. Тi нiмцi й побудували Московщинi ракети. А американцi витратили кiлька рокiв, щоби збудувати свої.

Той же А. Сiверський знайшов у зайнятiй американцями частинi Нiмеччинi нiмецьких науковцiв, якi працювали над винаходом водневої бомби. Тi науковцi волiли бути американськими полоненими в США, нiж московськими в СРСР. А. Сiверський радив урядовi США негайно забрати їх до США. Два мiсяцi пiзнiше США передали ту частину Нiмеччини москвинам. Вони негайно вивезли тих науковцiв з родинами до Московщини. Вони збудували Московщинi водневу бомбу. А янкi витратили 15 рокiв, щоб її вдруге винайти.

Таке дiялося за президента Г. Трумена. Вiн:

1) Назвав «червоним оселедцем», тобто нiсенiтницею, слiдство проти московського шпигуна Алджера Гiса.

2) Не хотiв слухати начальника Служби безпеки Е. Гувера, коли той документально доводив, що в урядi США є дуже багато комунiстiв, отже, московських шпигунiв.

3) Вiн знав, що визнати Iзраїль за державу несправедливо, але визнав, бо американськi жиди дали йому великi грошi на його президентськi вибори 1948 року.

4) Й. Сталiн обдурив його на Потсдамськiй нарадi як дурного хлопчиська.

5) Вiн наказав скинути атомну бомбу на Японiю, як вимагала мафiя, хоч генерали казали йому, що нема жодної потреби кидати.

6) Вiн допомагав мафiї нищити комунiстичного ворога сенатора Дж. Маккартi.

7) Вiн розумiв, що сiонiсти пхають США до загибелi, але був жидiвським слухняним слугою.

8) На вiчну ганьбу собi, на вимогу мафiї звiльнив з посади командувача генерала Д. Макартура.

9) Вiн наказав головнокомандувачевi в Європi генералу Д. Ейзенхауеровi видати московськiй владi всiх утiкачiв з СРСР. Американцi видали понад три мiльйони їх. Московщина вигубила всiх у сибiрських смертельних таборах.

10) Вiн, як i Ф. Рузвельт, поширив i змiцнив комунiзм у свiтi бiльше нiж В. Ленiн та Й. Сталiн.

Вiйськовий мiнiстр США, шестиколонник Роберт Макнамара, припинив 1963 року будову ракет «Скайболт» (повiтря-земля), що їх могли кидати бомбовики з височини, недосяжної ворожій протиповітряній обороні. Він припинив будову повітряного корабля Дайносоар, що мiг кружляти довкола Землi i кидати на об’єкти атомну бомбу. Припинив проектування супутникiв, якi могли лiтати навколо Землi з надзвуковою швидкiстю 2.000 миль на годину, яких не могла б збити протиракетна ворожа оборона. Вiн замiнив випуск ракет «Атлас» на ракети «Мiнутмен», якi є в шiсть разiв слабшi за «Атлас». Вiн вiдхилив план пересувних пускових установок ракет «Мiнутмен». Тепер вони на непересувних установках i їх можуть знищити ворожi ракети. Вiн сповiльнив випуск лiтакiв «Койнлара», якi потрiбнi, щоби пiдтримувати пiхоту. Вiн вiдхилив уже спроектований коштом пiвтора мiльярда доларiв бомбовоз Б-70, що мав бути втричi швидший за iснуючi бомбовики. Жодного iншого бомбовика не проектується.

США мали 10–30 % своїх лiтакiв 24 години на добу не на землi, а в повiтрi, у безперервному летi, щоби несподiваний ворожий напад не мiг знищити всiх приземлених лiтакiв. Р. Макнамара приземлив усi. Хоч Московщина розбудувала свою велику оборону проти ракет, Р. Макнамара не хотiв розбудовувати таку оборону США. Вiн цiлковито занехаяв розбудову хiмiчної i бактерiологiчної зброї. Парламент, Сенат i адмiрали кiлька разiв вимагали будувати атомнi пiдводнi човни та авiаносцi — Р. Макнамара затримав будову навiть розпочатих. Вiн намагався унерухомити вже побудований коштом 100 мiльйонiв доларiв корабель «Савана» з атомним двигуном. Проти такого ОСЛАБЛЕННЯ вiйськової сили США протестував Генеральний Штаб армії США — намарно.

Л. Джонсон, ставши президентом, наказав припинити будову ракет Б-70, закрити 30 вiйськових баз у США i за кордоном, забрати американськi бомбовики з Японiї. Вiн наказав не пускати до США вдовъ забитого мафiєю в’єтнамського мiнiстра Нґо-Ну, щоби вона не оповiла американцям про мафiозну полiтику у В’єтнамi.

Якi американськi президенти, такi й їхнi уряди. Московщина не потребувала викрадати таємницi американської зброї, бо сам уряд США — мiнiстри та заступники мiнiстрiв — цiлком вiдкрито давали Московщинi тi таємницi. Наприклад, Московщина замовила 1955 року в США два далекосяжнi вiйськовi лiтаки. Московщина вимагала, щоби над виробом тих лiтакiв доглядали два москвини. Директор заводу не дозволив москвинам заходити на територiю заводу, бо там було чимало таємниць США. Уряд наказав йому пускати москвинiв на завод. А тi москвини змiнялися щомiсяця, так що 24 московських iнженера-шпигуна за рiк часу вiдкрили багато таємниць того заводу. Подiбних випадкiв було багато.

Президент Л. Джонсон, одержуючи «Орден Свободи», сказав: «США пiдтримують кожного борця за свободу i поборюватимуть кожного ворога свободи». А чому ж США не пiдтримали 1956 року мадярських борцiв за волю? Чому допомогли кубинському комунiстовi Ф. Кастро захопити владу? Чому допомогли китайським комунiстам захопити владу? Чому знищили борцiв за волю: корейського Сiнґама Рi та в’єтнамського Н. Дiємса? Чому до антикомунiстичних державних дiячiв уряд США, як i часописи та радiо, завжди ставився неприхильно, а часто i вороже, як, наприклад, до патрiотiв: китайського генерала Чанкайшi, корейських президента Сiнґмана Рi та генерала П. Чунґ-Гi, пакiстанського Аюб Хана, ямайського Олександра Бустамента, Британської Гвiани Форбеза Бурнама, катанзького Мойзе Томбе, фiлiппiнського президента Макапаґала, цейлонського Олiвера Ґунетiлека, лаоського генерала Носавана, пiвденнов’єтнамського президента Нґо Дiн Дiєма та панi Нґо Дiн Ну, йорданського короля Хусейна та багатьох iнших патрiотiв, ворогiв комунiстичної ДЕСПОТIЇ? А хiба США не знають про найжорстокiшу в усiй iсторiї людства ДЕСПОТIЮ, що називається «савєтская власть»? А про українцiв, борцiв за волю, отих невiдомих свiтовi тисяч петлюр, коновальцiв, чупринок, бандер — то й слухати НЕ ХОЧУТЬ.

Жодний з президентiв США i жодний з мiнiстрiв чи їх заступникiв у США нiколи не сказав, що Московщина (чи СРСР) є ворогом США. А багато з них нiколи не сказали, що комунiзм i комунiсти є ворогами США. I найбiльшою ОМАНОЮ нашого часу (фiговим листком) є думка, нiбито Вашинґтон i Москва є смертельнi вороги, бо, мовляв, Вашинґтон бореться за волю, а Москва — за рабство. А справдi ж вони обидва борються за владу у свiтовому диктаторському надурядi. Обидва дурять людей гарними, але оманними, брехливими гаслами.

Не шпигуни, але сам уряд США вислав 15.10.1944 р. до Москви одну з бiльших своїх таємниць — бомбовий прицiльник Нордена. Та ще й знавця пiслав, щоби той навчив москвинiв, як ним користуватися.

Виготовлення атомної бомби вимагає дорогих наукових хiмiчних приладiв. Уряд США послав подарунок Московщинi таких приладiв на 65 мiльйонiв доларiв. На будову заводу по випуску атомних бомб потрiбно багато мiдi. У США забракло мiдi, i уряд заборонив продаж мiдi будь-кому. Але мiнiстр Г. Гопкiнс, за згодою всього уряду, вислав Московщинi 254.923 тонн мiдi вартiстю 90 мiльйонiв доларiв. Уряд США вислав (безоплатно) Московщинi половину урану, хоч Америка ще не зробила своєї атомної бомби, на яку потрiбно багато урану. Уряд вислав 1942 року Московщинi лiтаками 834.000 фунтiв кадмiю вартiстю 761.472 доларiв, 13.440 фунтiв торiума вартiстю 22.848 доларiв, 11.912 фунтiв нiтрату тодiума. Послав алюмiнiйових труб для виробництва атомної енергiї вартiстю 13 мiльйонiв доларiв. За два роки (1942–44) США вислали до СРСР 1.305 дизелiв по 200 кiнських сил кожен вартiстю 30.745.947 доларiв. I не московськi шпигуни, а саме американськi мiнiстри та заступники мiнiстрiв пересилали до Москви американськими лiтаками фотовiдбитки таємних звiтiв, що їх посилав посол США в Москвi до Вашинґтона.

Державний скарбник Генрi Морґентау та його заступник Гарi Д. Уайт вислали 1945 року москвинам у Нiмеччинi матрицi доларiв США, три лiтаки таємного чорнила та паперу для друку доларiв. Москвини надрукували тих доларів на 8 мiльярдiв. Член Парламенту США Джесi Сомер та сенатор Стайлс Брiджес вимагали розслiдування i кари за цю державну зраду, але нiкого не покарано.

Мiнiстр закордонних справ СРСР В. Молотов просив уряд США по вiйні позичити 6 млрд. доларiв. Скарбник США Г. Морґентау радив президентовi Г. Труменовi позичити 10 мiльярдiв.

Неймовiрно швидкий вiйськово-технiчний розвиток СРСР по вiйнi 1939–45 рр. розбудував нiхто iнший, а лише уряд США.

По вiйнi 1939–45 рокiв аж до сьогодні Московщина щороку розбудовувала свої вiйськовi сили. А США почали 1965 року роззброюватися. Так, наприклад, США роззброїли ракетнi бази в Туреччинi, Iталiї, Англiї; закрили бази бомбардувальникiв в Англiї, Iспанiї, Морокко, Лiвiї, Ґуанi; зменшили на 50 % виробництво атомного спорядження; закинули плани випуску рухомих ракетних авiаносцiв; занедбали виробництво бактерiологiчної та хiмiчної зброї; припинили випуск бомбовозiв Б–58, Б–52, Б–47; забрали зi своїх авiаносцiв атомнi бомби; покинули Середземне море, лишивши свої авiаносцi на поталу Московщинi; передали охорону Панамського каналу панамському соцiалiстичному урядовi; роззброїли 20.000 кубинських патрiотiв у Флоридi.

Коли в Мадярщинi вибухло антикомунiстичне повстання 1956 року, то уряд США послав 2.11.1956 р. телеграму президентовi Югославiї Тiтовi: «Уряд США не ставиться прихильно до урядiв держав, що межують з СРСР, якщо тi уряди ставляться вороже до СРСР». Iншими словами — США повiдомили Московщину через Б. Тiто, що США НЕ пiдтримують мадярських революцiонерiв. I справдi, 36 годин пiзнiше московськi танки почали наступати на мадярських революцiонерiв. Три роки пiзнiше сам М. Хрущов признався у своїй промовi в Будапештi, що Московщина п’ять днiв вагалася, чи посилати своє вiйсько до Мадярщини. А послала аж тодi, коли дiзналася вiд Б. Тiто, що США не втручатимуться навiть дипломатично.

«Вiд 1917 року досi точиться в СРСР незрима вiйна мiж кремлiвськими можновладцями та жертвами їхньої деспотiї, США завжди були i є не лише нейтральними в тiй вiйнi, а й на боцi деспотiв».

США побудували в Мюнхенi дуже сильну радiостанцiю. Вона передає кiлькома мовами до СРСР американську пропаганду. На керiвникiв тої станцiї уряд США призначив москвинiв-емiгрантiв. Вони не дозволяли жодної антимосковської передачi. Наприклад, щоби показати свiтовi, що США бореться за волю всiх народiв, президент США проголосив «Тиждень поневолених народiв», щоб у тому тижнi пригадувати свiтовi про потребу визволити тi народи. У своїй вiдозвi президент назвав тi поневоленi народи, а мiж ними й Україну, Бiлорусь, Грузiю. Керiвники радіостанцiї «Визволення» нiчого не подали про це. Коли ж українцi в США запротестували, то радiо «Визволення» подало, але зi списку поневолених народiв викреслило Україну, Бiлорусь, Грузiю. Жоднi протести українцiв в урядi США не допомогли. Зрештою, щоб не дратувати Московщину навiть назвою станцiї, уряд США перейменував її з радiо «Визволення» на радiо «Свобода».

Тут буде до речi сказати про американську жалюгiдну пропаганду. Янкi думають, що москвини цiнять волю так, як американцi. Тим-то у своїй радiопропагандi янкi захвалюють волю i добробут у США, закликають москвинiв запровадити таку волю й у себе. Вони не знають, що москвини бояться волi, НЕ ХОЧУТЬ її, бо ж їхнiй iсторичний досвiд показав i довiв, що воля в Московщинi неухильно переходить у сваволю, у безлад i руїну держави. А жодний москвин не хоче розвалу московської iмперiї, а «савєтской» i поготiв, бо ж «савєтская» влада дала москвинам взагалi, а iнтелiгентам зокрема, тисячократно бiльше, нiж всi попереднi iмперськi влади. Всi москвини, а iнтелiгенти i поготiв, добре розумiють, що упадок «савєтской властi» був би катастрофою i для них. Так американська пропаганда замiсть послаблювати «савєтскую власть» — змiцнює її.

Не комунiст, але американський високий дипломат, та ще й колишнiй посол США до СРСР, Дж. Кенан писав: «Нема нiчого бiльше катастрофiчного за полiтику розбиття СРСР на незалежнi держави».

Уряд США привозив 1943 року своїми лiтаками з Москви до Риму iталiйських комунiстiв на чолi з П. Тольяттi i пхав їх до iталiйського уряду.

Головою урядової комiсiї, яка визначала, що саме можна продавати комунiстичним державам, був провiдний член КП США Вiльям Ремiнґтон, засуджений 1953 року за шпигунство на користь СРСР.

Перевiряючи видатки допомогових посольств США в Азiї, державний контролер Джеррi Джекiс знайшов, що багато з американської допомоги азiйським народам іде до москвинiв. Виконуючи урядовий обов’язок, вiн повiдомив про це свiй уряд у Вашинґтонi. Уряд усунув його з посади i вiдкликав назад до США.

На початку вiйни 1941–45 рр. США мали лiтаки марки П–40. Вони були такої якостi, що японцi збивали їх як горобцiв. 400 таких лiтакiв вислали до Англiї. I хоч Англiя потребувала тодi пекуче лiтакiв, тих 400 лiтакiв навiть не розпаковували, а натомiсть навiть американськi льотчицi вживали англiйських лiтакiв. Уряд США хвалив тi лiтаки, запевняючи, що вони найлiпшi у свiтi. А про те, що лiтаки виявилися цiлковито непридатними, — уряд США мовчав навiть i по вiйнi.

Коли Московщина випустила свого першого «супутника», президент Д. Ейзенхауер сказав (9.10.1957 р.) журналiстам: «Ця кулька не збiльшує мого страху анi на йоту». Мiнiстр А. Шерман сказав: «Не є метою уряду здобувати перемоги у грi в бейсбол десь понад хмарами». Дорадник президента Б. Бендал назвав «супутник» дурною дитячою забавкою.

Московщина провела випробування своєї атомної бомби 1949 року, а в корейськiй вiйнi виявилося, що Московщина має вже й ракетнi лiтаки. Тодi Вiйськовий Мiнiстр США Ч. Вiльсон запевняв американцiв, що Московщина озброюється лише задля оборони. Московщина провела випробування вибухом своєї першої водневої бомби i почала масово виробляти ракети середнього засягу, кiнчаючи плануванням мiжсуходольних (мiжконтинентальних) ракет. США нiчого того ще й не починали виробляти. Отже, принципово змiнився пропорцiйний стан вiйськової сили США i СРСР. А той же Мiнiстр Ч. Вiльсон, коли обговорювався державний кошторис на 1957 рiк, казав: «За останнi кiлька рокiв у мiжнародному життi не сталося нiчого такого, що вказувало б на потребу мiняти нашi теперiшнi плани та заходи». (Ще 1949 року президент Г. Трумен дуже зменшив видатки на будову ракетних лiтакiв).

Як не парадоксально, проте правдою є, що янкi завдячують свiй поступ в озброєннi… Московщинi. Буквально на другий день по закiнченнi вiйни уряд США розпустив своє вiйсько i продав на переплавку та металобрухт за безцiнь зброю і вiйськове спорядження, що лишили невикористаними. А Московщина в той же час збирала i вивозила з Нiмеччини до СРСР все, що лишилося там нiмецького вiйськового майна, зброї, машин, i негайно подесятерила цим виробництво нової зброї в СРСР. Увесь свiт це бачив, але уряд США, вiд самого президента починаючи, запевняв янкi, що Московщина озброюється, аби утримати мир у свiтi. I лише пiсля того, як на вiйськовому парадi в Москвi над головами iноземних послiв пролетiли найновiшої будови ракетнi бомбовози, аж тодi патрiоти США зчинили великий ґвалт, а уряд США аж тодi почав не виробляти, але лише виготовлювати креслення таких своїх бомбовозiв. А пригадаймо, що ще 1945 року уряд США подарував Московщинi вже готове нiмецьке креслення таких бомбовозiв, не зробивши собi навiть копiй. Американцi потратили кiлька рокiв на виготовлення того креслення. Аж коли Московщина випустила свого «супутника», тодi янкi почали будувати свiй. Аж коли нахабний московський цар Микита плюнув президентовi США межи очi в Парижi, тодi уряд США почав на ґвалт приспiшувати будову своєї сигнальної системи. Подiбних прикладiв можна навести сотнi.

Московщина показала 1955 року на вiйськовому парадi в Москвi свої новi мiжконтинентальнi ракетнi бомбовози Т–37. Тi бомбовози могли долетiти з Сибiру до США i повернутися назад без поповнення палива. США таких не мали. Патрiоти зчинили ґвалт. Тодi всi провiднi часописи надрукували статтi пiд великим заголовком: «Дж. Ф. Даллес (Мiнiстр закордонних справ. — П. Ш.) каже, що радянська влада в СРСР напередоднi упадку». Янкi заспокоїлися, бо ж чого боятися тих бомбовозiв, коли СРСР завтра розпадеться?

Чи таке сталося випадково? Нi! Сама лишень велика кiлькiсть таких «випадкiв» ясно вказує, що це була полiтична стратегiя. Чия? Формально нiбито уряду, бо ж вiн дає всi накази такого змiсту. Та невже ж мiнiстри були такими дурнями, що не розумiли свого власного самогубства? Що дипломати США є найдурнiшi спомiж усiх дипломатiв у свiтi — i школяр тепер бачить. Але ж i найдурнiша людина бачить, що Московщина озброюється на повну пару. Найдурнiший мiнiстр США мав би запитати себе: «На кого Московщина готує зброю?» Ба, навiть не потребував питати, а мав би лише прочитати офiцiйну й оприлюднену всiма мовами свiту вiдповiдь самої Московщини. А вона вже пiвсторiччя голосить мету свого озброєння, а також i те, що вона зробить з капiталiстами, разом з президентами та мiнiстрами.

Чотири найвищі генерали США: М. Рiджуей, М. Тейлор, Дж. Ґейвiн, Дж. Медарiс гостро критикували в часописах i своїх промовах зрадництво в урядi США. Але робили вони це аж тодi, коли вже вийшли з вiйська на пенсiю. Наприклад, колишнiй начальник Генерального Штабу генерал Маттю Рiджуей писав: «Щиро кажучи, мало не щодня мої зверхники в урядi наказували менi робити таке, яке, на мою думку, так ослабить наше вiйсько, що воно не зможе виконати свого завдання». Але вiн робив так, як наказували йому зверхники, тобто руйнував основу державної незалежностi США — вiйсько. Чи ж не трагедiя всiєї нацiї, що щирий патрiот на дуже високiй державнiй посадi допомагав мафiї руйнувати вiйсько, розумiючи, що вiн його РУЙНУЄ?!

Мафiя має дуже великий вплив у всiх мiнiстерствах США, а Мiнiстерство закордонних справ є цiлковито в її руках. Але це мiнiстерство втручається у справи, що належать iншим мiнiстерствам. Тим-то воно розбудувалося найбiльше за всi iншi мiнiстерства. До вiйни 1914–20 рр. воно мало лише 6.000 урядовцiв. Року 1949 мало 6.000 в США i 11.000 за кордоном. Року 1959 мало 11.000 у США i 31.000 за кордоном. Воно має 1.200 своїх будинкiв, а його рiчний кошторис становив у 1959 роцi 250 мiльйонiв доларiв. Лише одного 1945 року це мiнiстерство найняло 5.000 урядовцiв, всi — лiвих полiтичних переконань (отже, шестиколонники). Документи про їхнi лiвi переконання знищило само мiнiстерство.

Фактично Мiнiстерством закордонних справ США керує провiд «Ради закордонних стосункiв» (мафiя). Лише на найвищих посадах у цьому мiнiстерствi є понад 100 членiв прокомунiстичного товариства «Американцi демократичного чину». Величезний, вирiшальний вплив на полiтику цього мiнiстерства мали 20 рокiв керiвники «Ради закордонних стосункiв»: суддя Верховного Суду Ф. Франкфуртер, колишнiй Мiнiстр скарбу Г. Морґентау, колишнiй губернатор Нью-Йоркського штату Г. Леман, а тепер керiвник «Планової ради» цього мiнiстерства В. Ростов та радник президента А. Шлезiнджер.[58]

Як керiвник «Планової ради» В. Ростов уклав план майбутньої закордонної полiтики США. Цей план (меморандум Ростова) був секретний, i його читали лише найвищi керiвники вiддiлiв. В. Ростов радить i вимагає:

1) Визнати обидва — i комунiстичний i нацiональний Китаї.

2) Цiлковито змiнити теперiшнє вороже ставлення США до свiтового комунiзму на дружнє.

3) Не лише словами, але й дiлами робити все, щоби Московщина упевнилася, що США i не думають нападати на СРСР, а, навпаки, ставляться до СРСР по-приятельськи.

4) Задля того США не смiють нiяк i нiчим сприяти повстанням у Схiднiй Європi, в нiякому разi на смiють допомагати ворогам СРСР.

5) Проголосити, що США нiколи не вжиють першi атомної зброї.

6) Визнати всi комунiстичнi держави Схiдної й Середньої Європи i допомогти їм розбудувати їхню економiку.

7) Вiдмовитися вiд засади самовизначення народiв Схiдної Європи, зокрема СРСР.

8) Покинути всi старi союзи з iншими державами, бо їхнi iдеї вже застарiли.

9) Наблизитися полiтично та економiчно до держав, якi здiйснюють поступовi iдеї.

10) Всебiчно пiдтримувати ООН.

Такi змiни пропонував ще 1945 року колишнiй головний радник президента Ф. Рузвельта i мiнiстр, шестиколонник Г. Гопкiнс. Та й без плану В. Ростова Мiнiстерство закордонних справ ще й ранiше допомагало змiцнювати комунiзм у кожнiй державi, що мала комунiстичний уряд. Це не дивно, бо в цьому мiнiстерствi слiдчi комiсiї знайшли понад 4.000 п’яти- i шестиколонникiв лише на вищих посадах, а скiльки їх ще не знайдено? А скiльки ще на середнiх та нижчих посадах? А скiльки не виявлено?

«Товариство колишнiх воякiв США» на своєму рiчному з’їздi 1951 року ухвалило, бiльшiстю в 2.881 голос проти 131 вимагати вiд уряду США вичистити Мiнiстерство закордонних справ вiд мафiозних попихачiв, зрадникiв, шпигунiв, соцiалiстiв, комунiстiв. Та попихачi лише глузували з тої наївної вимоги. Наївної, бо це те саме, що вимагати вiд самої мафiї. Тепер голова уряду США президент не має вже сили це зробити, бо мафiя сильнiша за нього. Це мiнiстерство вiдмовилося подати до суду прiзвища своїх урядовцiв, якi поручилися за вiрнiсть урядовцiв, що їх зловлено на шпигунствi. Мiнiстерство не мало права вiдмовитися подати судовi те, що суд вимагає, а президент має право наказати мiнiстерству подати. Але президент не наказав.

Повставши 1956 року, мадярськi революцiонери звернулися до всiх держав з проханням допомогти Мадярщинi визволитися з московської неволi. Нiхто не вiдгукнувся крiм Iспанiї. Iспанiя обiцяла прислати зброю лiтаками. Та iспанськi лiтаки не могли везти пального, щоб його вистачило туди i назад — до Iспанiї. Тож Iспанiя попросила у Нiмеччини дозволу набирати у неї пального на зворотний рейс. Нiмеччина такий дозвiл дала. Про це довiдалася полiтична розвiдка США i повiдомила Мiнiстерство закордонних справ США. Воно негайно послало нiмецькому урядовi вимогу скасувати той дозвiл. Тодi Нiмеччина дуже потребувала фiнансову допомогу США на вiдбудову знищеного вiйною господарства, отже, була змушена той дозвiл вiдмiнити.

Служба безпеки США ув’язнила 1945 року московських шпигунiв, якi гуртувалися в журналi «Амеразiя»: Фiлiппа Джафе, Андрю Рота, Марка Ґейна (Ю. Ґiнсберґа), Емануїла Ларсена, К. Мiтчела, Дж. Сьорвiса. Всi — високi урядовцi Мiнiстерства закордонних справ. Вони викрали в тому мiнiстерствi (а їхнi помiчники в iнших) понад 1.000 державних, таємних документiв. За це їх «покарано»: Ф. Джафе 1.500 доларiв штрафом, А. Рота — 500 доларiв. Дж. Сьорвiса зi служби НЕ вигнали, бо Мiнiстр закордонних справ Д. Ачесон заступився. Дж. Сьорвіс служив ще 9 рокiв, аж поки новий мiнiстр Дж. Фостер Даллес вигнав його. Коли судили московського шпигуна А. Гiса, то жiнка Д. Ачесона збирала грошi на захист А. Гiса. А коли суд засудив А. Гiса, то Д. Ачесон прилюдно сказав: «Я не можу повернутися спиною до А. Гiса». Суддя Верховного Суду США шестиколонник Ф. Франкфуртер дуже вихвалював А. Гiса, коли його судили.

Американський iсторик В. Чемберлен пише: «Найлагiднiше пояснення полiтики наших державних мужiв Ф. Рузвельта в Ялтi, Г. Трумена в Потсдамi таке: вони, мовляв, цiлковито не розумiли того, що вони пiдписували». Нi! — Не найлагiднiше, бо ж наслiдки Ялтинської та Потсдамської угод є такi катастрофiчнi для всього людства, що найлагiднiшим осудом може бути хiба ЗРАДА (байдуже, що несвiдома) САМИХ ОСНОВ ДУХОВНОГО, а з того i фiзичного ЖИТТЯ I КУЛЬТУРИ людства, насамперед культури ХРИСТИЯНСЬКОЇ, європейської. Захисники Ф. Рузвельта, Г. Трумена та iнших президентiв i полiтикiв США називають їхню зраду «несвiдомою помилкою». Можна простити неписьменному селяниновi несвiдомiсть того, що вiн робить. Але iсторiя нiколи не виправдає несвiдомостi президентів, мiнiстрiв, бо, маючи державну машину, вони можуть дiзнатися про те, чого не знають. А коли ж не вистачає їм розуму, щоби збагнути полiтичну та iншу вагу тих вiдомостей, то їхнiм нацiональним обов’язком є уступити своє мiсце розумнiшим.

Кажуть, що москвини загарбали половину Європи та Азiї. Помилковий вираз. Нi! Вони не загарбали, бо американцi i в меншiй мiрi англiйцi самi, на власних плечах, принесли москвинiв до Захiдної Європи та Пiвденної Азiї i навiть до Пiвденної Америки, як, наприклад, до Куби.

Чи Ф. Рузвельт та всi наступнi президенти США були полiтичними дiтьми, або полiтичними слiпцями, чи полiтичними невiгласами? Чому вони торували своєму народовi шлях до загибелi, допомагаючи Московщинi розбудовувати її вiйськову i полiтичну силу в СРСР i поза СРСР? Допомагали свiтовiй мафiї руйнувати державнiсть США, щоби зробити вiльних американцiв своїми рабами.

Щоби вiдповiсти повнiстю на це запитання, треба написати кiлька грубих книжок про велику ДУХОВНУ КРИЗУ, що її переживає тепер все цивiлiзоване людство. У нашiй книжцi ми подаємо лише частково вiдповiдь, вказуючи на наслiдки духовної кризи, на iдеологiчне московське п’ятиколонне i мафiозне шестиколонне рабство американцiв та європейцiв. Цi iдеологiчнi раби i керують тепер полiтикою США, а президенти обернулися в гумовi печатки.