Психополітика

Психополітика

Теперiшню «холодну» вiйну видумали не москвини у XX ст., а китайський стратег Сун-Тсу 2500 рокiв тому. Що ж є ота «холодна вiйна»? У двох словах — це боротьба за душу i розум людини, а насамперед провiдної верстви народу. Щоби гармаш стрiляв, або летун кидав бомбу, треба переконати його у потребi робити це. Колись можна було примусити вояка стрiляти проти його бажання. Але тепер — з поширенням i поглибленням демократичних iдей та з поширенням освiти на весь народ — примусити людей робити те, чого вони не бажають, може лише жорстока деспотiя, як московська в СРСР, та й то лише на якийсь час, бо за першої ж нагоди тi примушення не будуть виконувати. У недеспотичних державах можна примусити iншим способом. А саме — обдуривши людей, полонивши їхню душу i розум, зробивши їх несвiдомими виконавцями наказiв ворога. Теперiшньою мовою це називається «пропаганда». А нашою українською мовою можна назвати це «яничарством». Iсторiя Московщини подає тисячi фактiв i документiв, якi доводять, що московську iмперiю, її культуру, економiку розбудували не москвини, але помосковщенi яничари: українцi i нiмцi.[50] Всi перемоги Московщини за всi сторiччя, разом з XX, над усiма її ворогами москвини завдячують тим способам, якi тепер називаються «холодною вiйною». Велику свiтову гарячу вiйну виграють тi, хто ще перед нею виграє мирну холодну вiйну. Iншими словами — хто перетягне на свiй бiк ДУШУ i РОЗУМ провiдної верстви iнтелiгенцiї ворожого народу. Виграє той, хто буде мати своїх шестиколонникiв i п’ятиколонникiв на керiвних становищах ворожої держави.

Боротьбу за душу i розум людини москвини назвали «психополiтикою». Назва дуже влучна. У Московщинi є окремi вищi на унiверситетському поземi школи, що виховують «психополiтикiв» зi студентiв тих країн, якi Московщина планує загарбати. Приїхавши до своїх країн, тi молодi психологи всiма силами i засобами помалу захоплюють у свої руки кафедри психологiї, психопатологiї в унiверситетах, посади судових знавцiв психiчних хвороб, психологiчних дорадникiв у всiляких державних i громадських установах, керiвникiв божевiлень тощо. Само собою зрозумiло, вони нищать всiх i кожного ворога комунiзму чи Московщини, проголошуючи їх божевiльними i запроторюючи до божевiлень, де вони гинуть «природною» смертю.

Свiтова мафiя скоро зрозумiла величезну полiтичну силу тої психополiтики i тепер застосовує її в Захiдному свiтi не менше як Московщина та комунiсти у Схiдному.

Кiлька не москвинiв, якi кiнчили московськi школи психополiтики, приїхавши до своїх країн, згодом побачили i зрозумiли, що вони є лише знаряддям у руках Московщини чи мафiї щоби захопити свiтову владу. Вони виявили тактику i стратегiю тої психополiтики. Дещо (далеко не все) ми наведемо тут задля прикладу.

Психополiтика — це наука i мистецтво опанувати i тримати в послуху думку осіб i громад, щоб оволодiти ворожими нам державами i народами способом психiчного лiкування.

Специфiчнi риси особи неповторної iндивiдуальностi, особистої визначеностi (детермiнiзму), творчостi, вiльної волi, спонтаннi духовнi сили є нiщо iнше як хвороби, якi приносять незадоволення, роз’єднання i упадок колективу.

Щоби пiдпорядкувати особу нашiй волi, треба насамперед знищити її волю, захитавши її моральнi засади i погляди. Треба знищити її самопошану, переконавши, що їй несила щось зробити. Пошану в родинi можна знищити, плямуючи святiсть шлюбу, спровокувавши розпусту i розлучення, виправдуючи чужоложство. Пошану до громади можна знищити, захитавши її довiр’я до членiв громади, а насамперед до громадських провiдникiв. Але забороняється зменшувати пошану молодi до держави, щоб не захитати в нiй пошану до комунiстичної держави. Треба знищити у молодi пошану лише до капiталiстичних державних дiячiв, пiдкреслюючи, що дiячi комунiстичної держави цiлковито iнакші, незрiвнянно лiпшi.

Обмова, очорнювання, брехня є найкращою зброєю психополiтика. Безперервне, стале принижування всього нацiонального: традицiй, святинь, нацiональних героїв i провiдникiв нацiональної лiтератури i мистецтва тощо є обов’язком кожного комунiста, а психополiтика — насамперед. Та найперше i найбiльше, що психополiтика має нищити, принижувати — це сама людина як особа, iндивiдуальнiсть. Найперше i найбiльше, бо ж майже неможливо скорити той народ, провiдна верства якого має розвинене почуття особистої гiдностi i нацiональної гордостi. Такий народ неможливо завоювати вiдкритим нападом. Треба його завойовувати, хоч i довгим, проте певним способом психополiтики: моральним, психiчним розладом, духовною гнилизною. Треба обернути духовно вiльну людину в духовно рабську двоногу худобину. Тих, винятково твердих осiб, що не пiддаються психополiтичному «лiкуванню», треба таємно вигублювати. Найзручнiше — божевiльним «самогубством».

Психополiтика мусить переконати суспiльство, що кiлькiсть психiчних захворювань щороку дуже збiльшується.[51] Отже, психiатр є рятiвником суспiльного здоров’я. Психополiтики мусять переконати суспiльство, що психiчнi хвороби можна вилiкувати лише жорстокими способами: як електричний удар, фiзичне биття, упорскування болючих наркотикiв, муки та вбивства тих, яких не можна вилiкувати. Нема потреби переконувати ширший загал, але конче треба переконати, накинути нашi iдеї провiднiй верствi нацiї. А щоб мати у своїх руках слухняний загал, то треба тримати його стало напiвголодним, пiдтримуючи водночас надiю на полiпшення, малюючи образи щасливого майбутнього. Тодi загал нi про що не буде мрiяти крiм їжi.

Всiляка мета породжує примус. Нема намагання без примусу. Без болю не може бути бажання уникнути болю. Без загрози кари не може бути здобуткiв, осягiв. Без суворого, твердого нагляду керiвництва не можна осягнути жодної державної мети. Щоби втримати послух людей, державна влада мусить бути дуже жорстокою.

Психополiтики мусять понадто докласти своїх зусиль перевиховати молодь, насамперед провiдну, iнтелiгентську. Мусять навчити їх вiрити, що людина — це лише двонога худобина, та ще й отарна. Мусять навчити молодь глузувати з iдеї якогось там духовного життя людини, глузувати з якоїсь там iндивiдуальностi. Мусять навчити молодь вiрити, що вселюдське щастя на землi буде лише тодi, коли буде вселюдський матерiальний добробут. Мусять навчити молодь глузувати з якогось там «духовного вiдродження». Роблячи легкодоступними мулодi всiлякi наркотики та трунки, хвалячи молодь за її дикi вибрики, заохочуючи молодь до статевої розпусти, пиятики, психополiтики можуть створити передумови загального безладу i революцiї.

Комунiстичнi психополiтики в капiталiстичних державах мусять поборювати всiляки спроби тамошнiх патрiотiв боротися з моральним падiнням молодi. СРСР витрачає великi мiльйони доларiв, щоби поширити i поглибити серед молодi капiталiстичних держав моральне зiгниття, статеву розпусту, пиятику, наркотики, злочинство, непослух, безлад, безiдейнiсть, вiдразу до всього нацiонального, щоб усiм тим пiдготовити ґрунт для комунiстичної революцiї.

Коли психополiтик зустрiне серед молодi морально непохитного i шановного молоддю провiдника, то конче мусить його знищити всiма психологiчними засобами. Перш за все мусить зiпсувати його морально наркотиками, пияцтвом, розпустою i штовхнути на якийсь карний злочин. Коли той молодий провiдник, маючи тверду вдачу, не пiддається, то психополiтик мусить всiма способами зробити пекло в його життi, щоби призвести його до пiвбожевiлля. А дiставши його у свої руки, щоб, мовляв, вилiкувати, мусить зробити його справдi божевiльним, чи довести до самогубства.

Психополiтик, здобувши славу великого знавця психiчних хвороб, може своїми порадами у капiталiстичнiй державi знищити капiталiстичний лад. Наприклад, порадивши знищити дисциплiну i нагляд над дiтьми у школi та вдома, щоб, мовляв, тим виховати вiльнодумну людину, може виховати безладних, анархiчних ворохобникiв, що не знають жодної вiдповiдальностi.

Хоч тепер вплив церкви на людей дуже зменшився, проте вiн є досить великий i небезпечний комунiзмовi. Отже, психополiтики мусять переконати суспiльство i владу, що побожнiсть спричинює психiчнi хвороби. Люди мусять мати побожнiсть за психiчну хворобу, як, наприклад, невроз, психоз чи дебiлiзм, чи просто божевiлля.

Психополiтики мусять закласти в країнi клуби психiчного здоров’я i таємно ними керувати. До них слiд запрошувати поважних, впливових, високопоставлених осiб. Цi клуби мусять вимагати вiд уряду закладати й утримувати бiльше психiчних лiкарень, керiвниками яких мають бути психополiтики. Останнi мусять дуже пильнувати, щоби до клубiв не приймали справжнiх (не пiдготовлених) психологiв, священикiв, бо вони можуть розкрити брехню i шахрайство, а також i справжню мету комунiстичної психополiтики. Вживаючи високонаукову термiнологiю, психополiтики мусять переконати членiв тих клубiв, що психологи не належно досвiдченi, а священики — невiгласи в психологiї. Коли ж утвориться такий клуб сам, без нашого психополiтика, то треба керiвництво i вплив у ньому захопити у свої руки. Коли ж це неможливо, то треба знеславити такий клуб як гурт небезпечних суспiльству невiгласiв.

Теперiшнi закони капiталiстичних держав охороняють психiчно хворих вiд зловживання родичiв чи влади. Через клуби психiчного здоров’я психополiтики прагнуть натиснути на уряд, щоби вiн уневажнив такi закони. Психополiтики також дбають, щоби капiталiстичнi уряди видали закони, що забороняють випускати психiчно хворих із божевiлень, хоч би лiкарi й визнали їх здоровими.

Психлiкарнi та iншi заклади лiкування психiчних хвороб, що їх заклали i провадять церкви та набоженськi добродiйнi товариства, намагаються за всяку цiну, не цураючись жодних способiв, перебрати в свої руки психополiтики. Такi є, наприклад «Акупунтури» в Китаї, «Християнськi науковцi та дiагностики» в США, католицькi заклади в Iталiї та Iспанiї, товариства психологiв в Англiї тощо. Вони мають багато випадкiв, коли насправдi вилiкували психiчно хворих. А комунiстичнi психополiтики не лiкують, а вигублюють, i то не лише хворих, але й здорових. Отже, порiвняння може викликати пiдозру, слiдство i призвести до поразки нашої психополiтики.

Психополiтичнi способи вигублювати ворогiв комунiзму, наприклад, електричним струмом, наркотиками, уколами, що роблять людину божевiльною, операцiями мозку тощо, треба замасковувати науковою термiнологiєю, що її люди не розумiють. Операцiя на мозку мусить стати щоденним явищем, а не винятком як тепер.

Психополiтики мусять дуже пильнувати, щоби не вiдкрилася їхня таємниця нiби жорстокiсть психологiчного «лiкування» вилiкує хворих. Справжнi психологи, психiатри (не психополiтики) можуть вiдкрити очi суспiльству на наслiдки психополiтичної дiяльностi. Тим-то таких психологiв треба нещадно нищити, не перебираючи в засобах.

Якщо хтось спробує зiрвати з психополiтикiв личину психiатра, то найлiпше проголосити таку особу психiчно хворою й невiгласом у психологiї. За першої ж нагоди таку особу треба запроторити до божевiльнi, а там убити її «самогубством». Якщо справа опиниться в судi, то треба широко вживати докладно не означену i судовi незрозумiлу наукову термiнологiю, як, наприклад, шизофренiя, параноя тощо. Треба зробити в судi враження, що психiчнi хвороби та їх лiкування так ускладненi, що їх може зрозумiти лише вчений психолог i не хто iнший. У судi треба дуже перебiльшувати небезпеку суспiльству вiд психiчних хвороб i доводити велику користь суспiльству вiд психiатрiв. Має виробитися у суспiльстві погляд, що лише божевiльнi нападають на психiатра.

Не дозволяється друкувати нiчого про нашу, комунiстичну психополiтику. Всi науковi працi про лiкування психiчних хвороб треба не допускати до друку. Треба перешкоджати, щоб часописи, журнали писали про справжнє вилiковування психiчних хвороб. Всiляку спробу дослiдити, чи психополiтики не дурять суспiльство, треба в зародку нищити всiма способами. Треба бути готовим до таких спроб. Задля того треба мати якомога бiльший архiв документiв про психополiтичне нiбито вилiкування. Тi документи треба так оформити, науково i правно, щоби вони навiть у судi видавалися за справжнi факти. У капiталiстичних державах божевiльний не має жодних прав. Не має права мати якусь власнiсть, не має права свiдчити в судах. Отже, психополiтики мусять подбати, щоби суспiльство й уряд мали напади на комунiзм за божевiлля. Так само треба переконати суспiльство й уряд, що той, хто виступає проти дiяльностi психополiтикiв, є психiчно хворий i його треба лiкувати у божевiльнi. А людина, що нiяк не може зрозумiти користі вiд комунiзму, — це направду бевзь, несповна розуму, отже, його треба лiкувати як божевiльного.

Якщо комунiстична пропаганда нiяк не переконує вперту особу, то її можна скорити через близьких їй людей. Не конечно робити такого впертого комунiстом (часто це й неможливо). Вживаючи вiдповiднi наркотики, можна призвести його жiнку чи дiтей до пiвбожевiлля i забрати їх до божевiльнi на лiкування. Психополiтик може електричним струмом, наркотиками, операцiєю на мозку пiдкорити їх своїй волi. Це може призвести до їхнього «самогубства». В такий спосiб захитається психiчне здоров’я впертої особи.

Московськi i мафiознi психополiтики в Пiвнiчнiй Америцi вже здобули дуже великi впливи. У США iснує всекрайове велике «Товариство розумового здоров’я». Переважаюча бiльшiсть членiв не є анi п’яти-, анi шестиколонниками. До нього належать багато високопоставлених поважних осiб. Це товариство проголосило, що неможливо здiйснити засад розумового видужання без засвоєння суспiльством iдеї космополiтизму.

Психополiтики є вже і в урядах. Заступник Мiнiстра охорони здоров’я Канади (вiн же голова «Комiсiї здоров’я ООН») др. Б. Чiшолм пише таке: «Вiдповiдальнiсть за здiйснення потрiбних змiн у людськiй поведiнцi падає на науковцiв, психологiв, психiатрiв, суспiльство, соцiологiв, економiстiв i полiтикiв. Ми безкритично проковтнули всiлякi отруйнi «правди», що ними годували нас нашi батьки, учителi, попи, церква, книжки, журнали, часописи, полiтики та iншi, зацiкавленi в людськiй поведiнцi люди і установи. Нас учили: «Ти пiзнаєш Бога, пiзнавши, що є добро, а що зло». Це те «добро i зло», якими можна i треба тримати дiтей у послуху; якими можна i треба не допустити до вiльного думання; якими можна i треба накинути людям родинну, нацiональну вiрнiсть i мораль; якими можна i треба заслiпити дiтей, щоб вони не бачили своїх розумових здiбностей думати».

«…Збочене, уведене в оману самовладною догмою, зв’язане сектантською вiрою, роздерте шаленою єрессю, заворожене настирливою схизмою, задурманене захопленням, заплутане суперечними «правдами», скалiчене видуманими «таємницями», пригноблене вагою «грiха» i страхом, зродженим його власною уявою, — нещасне людство позбавлене цими «страхiттями» свого єдиного захисту i своєї єдиної основи боротися, своєї здатностi думати i своєї природної спроможностi задовольняти свої природнi потреби — бореться проти цих примарних, накинутих на самих себе тягарiв. Наслiдками є розчарування, розбиття надiй, нервознiсть, нездатнiсть насолоджуватися життям, нездатнiсть ясно думати, нездатнiсть зробити свiт, вартий щасливого життя».

Такими пiднесеними i пустими словами-личинами мафiознi шестиколонники-психополiтики приховують свою справжню мету — зробити з вiльної людини, що має ДУШУ, безвiльного, бездумного, бездушного, механiчного виконавця наказiв свiтового мафiозного надуряду.

Уряд США вже проектує побудувати в Алясцi смертельнi табори та божевiльнi. Парламент ухвалив закон про лiкування розумових хвороб. Патрiотичне товариство «Комiсiя американського прапора» проголосило: «Пригадаймо, що закони США не дозволять посадити когось до божевiльнi, не довiвши судово його божевiльностi. Пiд поняттям «божевiльний» цiлковито ясно розумiється людина, яка своїми вчинками чи словами виявляє свою нездатнiсть спiвжити серед людей, отже, небезпечна для свого життя i життя iнших людей. У новому ж законi слово «божевiльний» замiнено на «розумово хворий» i пояснено, що «розумово хворий» є той, хто має якусь психiчну чи iншу хворобу, яка ушкоджує його розум, а також i той, хто взагалi бевзь, пришелепа, несповна розуму».

Це нове визначення поняття «божевiльний» викликає велику тривогу у тих, хто знає напрям думання теперiшнiх психологiв, психiатрiв. Наприклад, вони мають побожнiсть за симптом пiвбожевiлля. Наприклад, у Лос-Анджелесі патрiоти подали до ООН письмовий протест проти пропаганди безбожництва та глуму з патрiотизму, що її провадить у школах США лiтература, видана ЮНЕСКО. Всi мафiознi часописи назвали тих патрiотiв «божевiльними сновидами». Шкiльнi книжки, що їх видала ЮНЕСКО, вчать учнiв, що їхнi батьки, якi вiрять у Бога, є несповна розуму, а тi батьки, якi проти шлюбу бiлих з неграми, є скаженими фанатиками, отже, розумово хворi — за визначенням нового закону.

Суддя Верховного Суду США Дж. Кал у своїй промовi казав 1.05.1956 р.: «Пункт 104-тий закону про розумове уздоровлення фактично заперечує демократичнi закони США, отже, є неконституцiйний. Цей пункт переписано — буква у букву — із законiв деспотичних держав. Вiн дає право урядовцевi запроторити людину до божевiльнi на перевiрку її розуму, хоч той урядовець лише пiдозрiває, а не знає, що та людина божевiльна. Цей пункт фактично заперечує тi пункти Конституцiї США, якi забезпечують громадянам особистi права та свободи. Таке заперечення особистих прав громадянина властиве лише деспотичним державам». Цей 104-тий пункт: 1) дозволяє ув’язнювати людей без слiдства; 2) не вимагає докладно висловленого, заприсяженого обвинувачення, що обосновує ув’язнення; 3) дозволяє ув’язнювати без судового дозволу; 4) не дозволяє родинному лiкаревi оглянути, дослiдити стан розумового здоров’я ув’язненого; 5) не вимагає жодного лiкарського дослiдження ув’язненого перед ув’язненням; 6) не дозволяє судити ув’язненого. Отже, робиться все, чого вимагали мафiознi психополiтики.

Мафiознi психополiтики вже використовують цей закон. Наприклад, губернатор штату Огайо казав Сенатськiй слiдчiй комiсiї, що вiн сам дослiдив, як у його штатi тримають у божевiльнях без жодного суду понад 4.500 НЕбожевiльних людей.

Найяскравiшим прикладом цього є справа генерала Е. Уокера.

У вiйську США, що стояло у переможенiй Нiмеччинi, провадилася полiтична освiта пiд назвою «Про-Блю» (За Блакить). Вона велася пiд кличем i за засадою «Бог i Батькiвщина», тобто змiцнювала побожнiсть i патрiотизм воякiв. Керiвником i душею тої освiти був генерал Едвiн Уокер. Вiн заборонив поширювати у пiдлеглому йому вiйську комунiстичну i шестиколонну лiтературу та пропаганду. Новий президент Дж. Кеннедi наказав 31.05.1961 р. припинити ту «Про-Блю» освiту. Вояки 24-ої американської дивiзiї в Нiмеччинi написали листа членовi Парламенту Д. Елфордовi, в якому пишуть: «День 31.05. 1961 р. буде записаний у московському календарi як день московської великої перемоги». Вiйськове Мiнiстерство офiцiйно в наказi проголосило генераловi Е. Уокеровi догану.[52] Е. Уокер покинув вiйсько без пенсiї.

Сенатор С. Тормонд гостро запротестував у Сенатi проти заборони освiти «Про-Блю» i проти покарання Е. Уокера. Його пiдтримали сенатори: К. Мундт, С. Брiджес, К. Кiртiс, Б. Ґолдуотер, Д. Мiллер, Д. Тавер. На цю тему сенатор С. Тормонд промовляв кiлька разiв у Сенатi, i хоч там було тодi повно журналiстiв, у часописах США не з’явилося жодного слова з його промов на цю тему. Лише маленький Нью-Йоркський часопис «Дзi Бруклiн Таблет» подав частину промов С. Тормонда.

Повернувшись до США, генерал Е. Уокер розпочав розкривати мафiозi в урядi США та їхню зраду. Спершу мафiя пробувала таємно вбити його, але куля пролетiла у двох сантиметрах вiд його голови. Не вбила. Слiдство про це мафiя не дозволила провадити. Тодi наказом з Вашинґтона 1.10.1962 р. варта штату Мiссiсiпi таємно ув’язнила Е. Уокера без жодного пояснення, слiдства чи суду. Щоб не дати генераловi жодної можливостi захиститися, виправдатися, щоби це незаконне схоплення лишилося таємницею, мафiя не дозволила йому нiкого бачити, нiкому не писати, анi телефонувати. На щастя, генераловi товаришив його приятель. Вiн зателефонував генераловому братовi. За законами США кожний ув’язнений має право просити прокурора випустити його з в’язницi пiд грошову запоруку — що не втече. Тож генералiв брат таку запоруку заклав. Щоб не випустити генерала зi своїх рук, мафiя вимагала надзвичайно великої запоруки — 100.000 готiвкою чи 200.000 майном. Це у десять разiв бiльше як звичайно. Генералiв брат знайшов стiльки грошей запоруки, але мiсцевi урядовцi, за наказом iз Вашинґтона, всiлякими шахрайствами вiдтягали оформлення тої запоруки. За законом США не можна випускати на запоруку розумово хворого. Тож найвищий урядовий лiкар у Вашинґтонi др. Ч. Смiт прислав телеграму до звинувача штату Мiссiсiпi, яка визнає Е. Уокера розумово хворим. Той др. Ч. Смiт нiколи не бачив генерала Е. Уокера, нiколи не дослiджував стану його розуму. Отже, з Вашинґтона прийшов телеграфiчний наказ негайно перевести Е. Уокера лiтаком до божевiльнi у штатi Мiссурi. Та намiр мафiї вбити Е. Уокера не вдався, бо генералiв брат повiдомив про ув’язнення в божевiльню здорового брата мiсцеву немафiозну радiомережу, яка проголосила все на радiо. Судовий лiкар розумових хвороб (не психополiтик) визнав Е. Уокера цiлковито здоровим розумово, i суд звiльнив генерала. Але про це анi великi часописи, анi великi радiомережi не повiдомляли, бо вони — у мафiозних руках.

Коли Мiнiстр оборони США Джем Форестол не захотiв 1949 року виконувати наказ мафiї, вона запроторила його до божевiльнi i там убила.

Колишнiй московський шпигун i комунiст В. Чемберс, покинувши комунiстiв, видав владi всю шпигунську мережу на чолi з правою рукою президента Ф. Рузвельта А. Гiсом. Мафiя запроторила його до божевiльнi.

Урядовець радiо «Вiльна Європа» Ф. Бартоломi вiдкрив московських шпигунiв у тому радiо. Мафiя запроторила його до божевiльнi.

Колишня комунiстка Е. Бентлi оприлюднила список комунiстiв, шпигунiв в урядi США. Її запроторили до божевiльнi.

Високу чиновницю, яка знала мафiознi таємницi, Марiю Джонс посадили до божевiльнi.

Ув’язнили у божевiльнi США патрiотiв, якi поборювали мафiю: Езра Паунда, Луцiлла Мiллера i не знати скiльки ще сотень, чи може тисяч здорових людей, активних ворогiв комунiзму, Московщини, мафiї.