Слово до читача

Слово до читача

Христос воскрес на третій день по смерті. І сказав до учнів своїх: «Так написано є, І так потрібно було постраждати Христові, І воскреснути з мертвих дня третього, І щоб Ймення, І прощення гріхів між народами усіх, від Єрусалима почавши».

Коли думаєш про свій народ, приходить на пам’ять «Скорбна мати» П. Тичини:

Ідіте в Україну,

Заходьте у кожну хату —

Ачей вам там покажуть

Хоч тінь його розп’яту.

О Українська земле! Ти — сто разів розтерзана, двісті — розп’ята, осквернена, обпльована, забита. Чи прийде твоє Воскресіння?!

Мабуть, є щось спільне у долі Твоїй зі Спасителем…

До розп’яття і воскресіння була Тайна Вечеря…

«…Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм Учням, І казав: “Прийміть, споживайте, — це тіло Моє”. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: “Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!”»

І ми споживали тіло брата свого, проливали сторіками кров козацького роду, проклинаючи, забували та нехтували нашою прадідівською славетною минувшиною… Забуваючи, плюндрували козацькі могили.

Зраду чинили Історії нашій.

І була Юдина зрада…

«Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, І сказав: “Що хочете дати мені, І вам покажу Його, І видам Його!” І вони виплатили йому тридцять срібняків».

Отак і ми, за безцінь продавали батьківські скарби, міняли їхню славу на славу підлабузників та манкуртів-безбатченків, за жалюгідний мізер платні відмовлялись від їх козацької справи — боротьби за волю України.

І було зречення Петра…

«…тоді він став клястися та божитися: “Не знаю цього чоловіка!” І заспівав півень тієї хвилі… І згадав Петро сказане слово Ісусове: “Перш ніж заспіває півень — відречешся ти тричі від Мене”».

Петро відрікався тричі. Ми ж — тридцять по тричі. Зрікались Бога, Церкви, могил наших прадідів–дідів, зрікалися «зрадника», що фундуював церкви та школи, — гетьмана І. Мазепи, зрікалися вигнанця, що і на чужині життя віддавав за Батьківщину, а згадували лише «як про співучасника страшного злочину, що не доніс про нього», — гетьмана П. Орлика, зрікалися нескореного тортурами та сильного духом, що царю без остраху говорив у вічі слова правди, — гетьмана П. Полуботка…

Зрікалися рідної мови, рідної пісні, батьківської віри, рідної історії, власного родоводу, власного коріння.

Немає призабутої спадщини,

є спадщина зречень…

І був суд у Понтія Пілата…

«І як побачив Пілат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший станеться, набрав він води, та й перед народом умив свої руки та й сказав: “Я невинний у крові Його!”»

Подивимось на руки свої…

І були муки, і були знущання,

і була Голгофа…

«І роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялись з Нього й казали: “Радій, Царю Юдейський!” І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й били по голові Його…»

Голгофи у нашого народу як верстові стовпи…

Голгофа голодоморів…

Голгофа сталінської опричини…

Голгофа фашизму…

Голгофа брежнєвсько–андроповського мовчання…

Голгофа Чорнобиля…

Стачило б на кількасот літ.

Настав день. І Воскрес Він!

Настав час воскресіння і для України!

Воскресни, наш козацький роде! Воскресни в нащадках своїх! Бо воскреслому роду — не буде переводу!

Розкидавши каміння нашої історії — збираймо ж, браття, його заради долі кращої для нашої Батьківщини, во ім’я славних пращурів — козаків, Когорти Лицарів — Непереможених Силою та Духом!

Прочитайте знову сторінки нашої історії!

Хай долі наших Ясновельможних

гетьманів допоможуть вам осмислити її!

Автори