Початок масової колективізації і «розкуркулення» в Україні

Початок масової колективізації і «розкуркулення» в Україні

Дата і місце

Кінець 1929–1930 рр., вся територія УСРР.

Дійові особи

Відповідальність несе особисто Йосип Віссаріонович Сталін. Відповідальним за колективізацію був призначений нарком землеробства СРСР Яків Аркадійович Яковлєв (Епштейн, 1896–1938 рр., у 1920-х рр. на різних партійних посадах в Україні, один з організаторів УСРР, активний борець із релігією, член ЦК ВКП(б), у 1929–1934 рр. нарком землеробства СРСР, очолював комісію Політбюро ЦК ВКП(б) з питань колективізації, що розробила її графік, репресований).

В Україні політику здійснювали перший секретар ЦК КПУ Станіслав Косіор (1889–1939; один з організаторів КП(б)У, у 1928–1938 рр. перший секретар ЦК КП(б)У, один із головних організаторів голодомору і репресій в Україні, репресований), Влас Чубар (1891–1939; з 1920 р. голова Української ради народного господарства, у 1923–1932 рр. голова Ради народних комісарів УСРР, один із головних організаторів голодомору і репресій в Україні, з 1932 р. заступник голови Раднаркому СРСР, 1937 р. нарком фінансів СРСР, репресований), безпосередньою організацією репресивних заходів проти «куркульства» займався Всеволод Балицький (1892–1937; у 1923–1931 рр. голова ДПУ УСРР і одночасно повпред ОДПУ СРСР, у 1924–1930 рр. нарком внутрішніх справ УСРР, один із головних організаторів масових репресій і голодомору в Україні, розстріляний у ході сталінських чисток).

Передумови події

Після провалу спроб примусової колективізації (коли масово провадилося і розкуркулення з розподілом вилучених земель або створення на їх основі радгоспів) у часи військового комунізму більшовицька влада зробила перерву в цій нелегкій справі. У 1920-х рр. точилися гострі дискусії щодо термінів, форм та методів колективізації сільського господарства в СРСР. Після початку згортання непу внаслідок гострої кризи хлібозаготівель та початку розгрому політичної опозиції Сталіним ситуація змінилася. 7 листопада 1929 р. у газеті «Правда» була опублікована стаття Сталіна «Рік Великого перелому», в якій 1929 р. було оголошено роком «корінного перелому в розвитку нашого землеробства». Ця стаття визнана більшістю істориків відправним моментом «суцільної колективизації». Виступаючи на конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929 р., Сталін заявив про те, що необхідним для сільського господарства заходом є масове розкуркулення та створення великих колективних господарств – колгоспів і радгоспів.

Хід події

Листопадовий (1929) пленум ЦК ВКП(б) Ухвалив постанову «Про підсумки і подальші завдання колгоспного будівництва», в якому було поставлено завдання в основному завершити колективізацію до кінця п’ятирічки (1932 р.). Було ухвалено рішення направити в колгоспи на постійну роботу 25 тис. міських робітників для керівництва новоствореними колгоспами і радгоспами (фактично їх кількість згодом зросла до 73 тис.) 30 січня 1930 р. було ухвалено постанову ЦК ВКП(б) «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» (куди входила і Україна), що поділило куркулів на три категорії і допускало для першої, що найбільш активно протидіяла колективізації, не лише виселення до Сибіру, але й розстріл. Виселенню у віддалені місця з конфіскацією майна підлягали куркулі другої категорії і навіть так звані «підкуркульники», тобто середняки і бідняки, що не підтримували колгоспів (у результаті в окремих селах частка розкуркулених сягнула 15 і більше відсотків). Виселених на спецпоселення, як правило, кидали напризволяще без будь-якої допомоги. Куркулі, віднесені до третьої категорії, як правило, переселялися всередині області або краю.

1 лютого 1930 р. РНК СРСР і ЦВК СРСР видали постанову «Про заходи щодо зміцнення соціалістичного перевлаштування сільського господарства в районах суцільної колективізації і щодо боротьби з куркульством», яка скасовувала право на оренду землі і використання найманої праці в одноосібних селянських господарствах. 4 лютого 1930 р. була видана секретна інструкція Президії ЦВК СРСР «Про виселення і розселення куркульських господарств», і згідно з наказом ОДПУ № 44. 21 від 6 лютого 1930 р. почалася операція з «вилучення» 60 тис. куркулів «першої категорії». Нарешті спільною постановою РНК СРСР № 90 і ЦВК СРСР № 40 від 13 листопада 1930 р. «Про недопущення куркулів і позбавленців у кооперацію» було заборонено будь-яку кооперацію, включаючи членство в колгоспах, для осіб, що мають статус куркуля. Для проведення розкуркулення залучалися «соціально близькі бідняки», зацікавлені в розподілі майна розкуркулених.

Наслідки події

У березні 1930 р. досягнутий такими заходами рівень колективізації був оголошений як 50 % по країні. Безліч колгоспів розвалювалися відразу ж після створення, призводячи до масової загибелі худоби. Небажання вступати в колгоспи також спричиняло масовий забій худоби, приховування зерна, скорочення посівів. Постачання продовольства в міста катастрофічно впало. Насильницькі хлібозаготівлі, що супроводжувалися масовими арештами і розоренням господарств, призвели до небаченої з 1921 р. хвилі виступів селян. У 1930 р. в СРСР було зареєстровано 1642 масових селянських виступи, в яких взяли участь до 800 тис. осіб. В Україні в цей час хвилюваннями була охоплена більш ніж тисяча населених пунктів. Відділ центральної реєстратури ОДПУ у довідці про виселення куркулів з початку 1930 р. до 30 вересня 1931 р. визначав число «спецпереселенців» – 517 665 сімей, 2 437 062 особи, з них з України вивезено не менш ніж 100 тис. родин (до 600 тис. осіб), виселено в рамках республіки ще 100 тис. родин. Результатом стала дезорганізація сільськогосподарського виробництва в республіці та країні. У березні 1930 р. Сталін був змушений опублікувати програмну статтю «Запаморочення від успіхів», у якій засуджулося порушення принципу добровільності при вступі до колгоспів і пояснювалося, що «ліві загини» допускаються місцевими керівниками. На місця була направлена урядова директива про пом’якшення курсу на колективізацію. Але ці «засудження перегинів» були лише ширмою пропаганди.

Історична пам’ять

Чудово відома на всьому колишньому пострадянському просторі трагічна подія, котра зачепила мільйони людей і, зокрема, назавжди змінила обличчя українського села. Жертвам колективізації та розкуркулення встановлено низку пам’ятних знаків, річниці події супроводжуються гострими дискусіями в ЗМІ, Інтернеті з представниками сталіністського напрямку в громадській думці України.