Оборона Чигирина

Оборона Чигирина

Дата і місце

19 липня – 21 серпня 1678 р., околиці гетьманської столиці Правобережної України міста Чигирин (нині райцентр Черкаської області).

Дійові особи

Армією Московського царства командував обережний і досвідчений воєвода Григорій Ромодановський, військом Лівобережного гетьманату – вмілий політик і не надто яскравий полководець гетьман Іван Самойлович (початок 1630-х – 1690; з родини священика, у 1669–1672 рр. генеральний суддя, гетьман Лівобережної України в 1672–1687 рр., вів запеклу боротьбу з П. Дорошенком за об’єднання козацької України під своєю булавою, очолював козацьке військо в Чигиринських та Кримських походах, усунутий внаслідок старшинської змови, засланий до Сибіру). Змішаним українсько-російським гарнізоном Чигирина керував здібний та енергійний окольничий Іван Іванович Ржевський (?–1678; Рюрикович, у 1650–1670-х рр. воєвода в Корочі, Єнісейську, Ніжині, Устюгу, Києві, з 1677 р. окольничий, убитий у ході облоги); його заступником і головним інженером фортеці був полковник П. Гордон (1635–1699; шотландець, у 1655–1661 р. побував на шведській та польській службі, з 1661 р. на російській службі, брав участь у Кримських походах 1687 та 1689 рр., 1689 р. підтримав Петра I проти царівни Софії та Милославських, став особистим другом і військовим наставником царя, командував частиною військ в Азовських походах 1695 та 1696 рр., придушив стрілецький бунт 1698 р.).

На чолі османської армії стояв великий візир (садразам) Османської імперії, амбітний та агресивний полководець, талановитий державний діяч Мерзіфонлу Кара Мустафа-паша (1634–1683; 1674 р. командував турецьким військом, що допомагало П. Дорошенку, великий візир у 1676–1683 рр., командував військом під час облоги Відня, страчений після поразки за наказом султана Мехмеда IV). Татарами керував хан Мурад-Гірей (1627–1696; хан у 1678–1683 рр., прихильник більшої незалежності Криму від османів, провів судову реформу). В обозі османської армії був Ю. Хмельницький.

Передумови події

Після капітуляції васала Османської імперії гетьмана П. Дорошенка 1676 р. його столицю, потужну фортецю Чигирин з околицею, зайняло московське військо і лівобережні козацькі полки. Султан Мехмед IV, не бажаючи миритися із втратою стратегічно важливого форпосту, спробував відбити Чигирин, проте перший Чигиринський похід 1677 р., очолюваний Ібрагім-пашею та ханом Селім-Гіреєм, завершився безуспішно – російсько-українське військо відстояло фортецю. Це загрожувало втратою міжнародного престижу імперії, яка вела тяжку війну з Австрією, і султан наказав будь-що відбити Чигирин, а можливо, і повести наступ далі – на Київ. Новий похід очолив великий візир Мерзіфонлу Кара Мустафа та новий кримський хан Мурад-Гірей. Найбільш реалістичні цифри подають польські резиденти, що уважно стежили за походом великого візира – вони нарахували, зокрема, 8 тис. яничарів, 8 тис. волохів, 4 тис. молдаван, 30–40 тис. турецької кінноти, 40–50 тис. татар, 22 важкі і 80 польових гармат, 30 мортир. Російське військо Ромодановського, за деякими джерелами, налічувало до 70 тис. вояків, козацьке І. Самойловича – до 40 тис., гарнізон Чигирина на початку облоги – 726 драгунів, 733 солдати, 2591 стрілець, 500 слобідських козаків Сумського й Охтирського полків, 5200 козаків Гадяцького і Чигиринського полків, 867 сердюків і 96 польських драгунів) – усього до 11 тис. осіб. У Верхньому місті було 11 важких і 53 менших гармат, 6 мортир, в Нижньому – 15 гармат.

Хід події

Укріплення Чигирина були досить потужними як для свого часу, місто добре укріпили спочатку Б. Хмельницький, потім П. Дорошенко, свою лепту вніс і П. Гордон перед облогою, побудувавши додаткове укріплення – кронверк, а також зміцнивши «бастіон Дорошенка» плетеними кошами із землею, що мали пом’якшити дію турецьких ядер. Верхнє місто обороняли російські полки і слобожани, Нижнє – лівобережні реєстрові козаки й сердюки. Османські війська розраховували перш за все на свою важку артилерію, добре підготовлених мінерів та саперів, а також на орти (роти, хоругви) відчайдушних штурмових піхотинців-серденгесті, які зазвичай були добре броньовані, але під Чигирином ішли в бій лише в своїх традиційних червоних каптанах, озброєні яничарками й гаками для стягування оборонців з валу.

18 липня сипахи з’явилися під Чигирином, вступивши в бій із сердюками; в бою загинув полковник І. Рубан. 19 липня турки почали облогу, зайнявши правий берег річки Тясмин і запропонувавши обложеним капітуляцію, яку ті відкинули. До фортеці пробилося поповнення – 1200 козаків Охтирського полку і 1000 сердюків. Турки спорудили 5 батарей, розпочавши обстріл фортеці й заклавши мережу траншей. 22 липня гарнізон здійснив успішну вилазку, завдавши чималих втрат яничарам. Кілька наступних тижнів минули в жорстокій боротьбі – турки неодноразово робили проломи у валах Чигирина в результаті артобстрілу та мінування (всього було закладено 25 підкопів з пороховими мінами), козаки відбивали всі спроби увірватися в місто. 13 серпня під час обстрілу загинув Ржевський, і командиром гарнізону став П. Гордон. 20 серпня гарнізон здійснив невдалу вилазку, а наступного дня турки вдало підірвали міну в момент, коли тільки-но відбулася зміна гарнізону фортеці. Недосвідчені козаки не витримали жахливого вибуху й атаки яничарів і почали тікати вглиб Нижнього міста. У бою загинули козацькі полковники Ф. Криницький і Ф. Мовчан. Гордону ледь вдалося навести лад у військах, і бій тривав аж до вечора. Відчайдушні прохання про допомогу залишилися не почутими Ромодановським, який боявся ризикувати. Тоді Гордон вирішив уночі вивести гарнізон із фортеці. Уночі з 21 на 22 серпня (з 11 на 12 за старим стилем) відбулося кілька боїв, гарнізон зазнав нових втрат, але загалом вийшов із фортеці, вивізши кілька легких гармат. Гордон залишив Чигирин останнім, підпаливши порох у пороховому погребі. Жахливий вибух струсонув і освітлив на мить усе поле на кілька миль навколо – бравий шотландець влаштував столиці правобережної козацької держави гідний кінець. 23–28 серпня відбулася серія боїв між московсько-козацьким і турецьким військами, у ході яких турків вдалося зупинити, але й воїни Ромодановського і Самойловича зазнали чималих втрат, особливо від дій сипахів. Кара Мустафа зрозумів, що сил для походу на Київ у нього може не вистачити, і не став ризикувати: 30 серпня – 1 вересня турки гучно відсвяткували взяття Чигирина і згорнули табір, вирушивши до Молдавії.

Наслідки події

Втрати чигиринського гарнізону за час облоги становили, за даними Гордона, 1300 осіб убитими та дещо більше пораненими, втрати війська Ромодановського в результаті битв із турками на Бужинській переправі та на Стрільниковій горі: 3291 особа вбитими, 5431 особа пораненими, втрати війська Самойловича невідомі. Турки втратили, за різними даними, від 12 до 60 тис. осіб (перша цифра, очевидно, ближча до істини). Виснажені війною Османська імперія і Московське царство невдовзі будуть змушені укласти тимчасовий Бахчисарайський мир (1681 р.), на Правобережжі візьмуть владу на короткий час турецькі ставленики – Ю. Хмельницький, згодом Г. Дука, а для козацької України загибель Чигирина – давньої гетьманської столиці, уособлення величі держави часів Б. Хмельницького – стане трагічним символом апофеозу Руїни.

Історична пам’ять

Надзвичайно резонансна для свого часу подія знайшла відображення в бароковій літературі України та Речі Посполитої, на спомин про загиблих в Україні та Московській державі було споруджено кілька церков. Про оборону Чигирина як про героїчний подвиг українського козацтва згадували і в радянські часи (романи В. Малика, Ю. Мушкетика). Сьогодні ця подія не надто відома широкій громадськості в Україні, помітні спроби популяризації силами військових істориків, краєзнавців, організацій українського козацтва. На честь захисників міста на Замковій горі встановлено кам’яний хрест, роль пам’ятника виконують певною мірою і каплиця Святої Покрови (1995 р.) та відбудований 2007 р. бастіон Дорошенка (частина національного історико-культурного заповідника «Чигирин»).