Повстання К. Косинського і битва під П’яткою

Повстання К. Косинського і битва під П’яткою

Дата і місце

2 лютого 1596 р., околиці міста П’ятка (нині село за 18 км від міста Чуднів, райцентру в Житомирській області).

Дійові особи

Козацьке військо: Криштоф Косинський (бл. 1545–1593; з Підляшшя, шляхтич-козак на Запорожжі, 1590 р. полковник реєстровців, з грудня 1591 р. титулував себе гетьманом, очолював перше велике повстання реєстрових та нереєстрових козаків проти Речі Посполитої); Сасько (Сашко) Федорович (?–1596; відомий полковник реєстровців, загинув під час повстання Наливайка в битві під Гострим Каменем) та ін.

Річпосполитське військо: воєвода київський, маршалок волинський князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозький; його син Януш Острозький (1554–1620; на момент битви староста білоцерківський, богуславський, переяславський, воєвода волинський, каштелян краківський, у 1608–1620 рр. князь острозький, перший уніат із роду Острозьких, останній представник роду по чоловічій лінії); князь Олександр Михайлович Вишневецький (1560–1593; з Гедиміновичів, герб «Корибут», староста черкаський, канівський, корсунський та любецький, досвідчений воєначальник зі степового Прикордоння, рідний дядько Єремії Вишневецького).

Передумови події

Головною передумовою повстання стала невизначеність правового статусу козацтва в Речі Посполитій XVI ст., помножена на сваволю місцевих магнатів-урядовців внаслідок децентралізованості системи управління в державі. Конкретні причини – майнові суперечки та особисті образи К. Косинського, тривала невиплата зарплатні реєстровцям.

Хід події

Повстання Косинського розпочалося в грудні 1591 р., козаки зайняли значну частину Київщини, підвладної кривдникам їхнього гетьмана – Острозьким та їхнім васалам Вишневецьким, забравши чималу здобич і трофеї, а також запровадивши на цій території елементи свого полкового устрою. Небажання Острозьких вести справжню війну проти бунтівного васала пояснюють різними причинами, зокрема недоторканністю основного ядра володінь князя на Волині. Спроби річпосполитської влади врегулювати ситуацію через спеціальну переговорну комісію успіху не мали. Узимку 1592–1593 рр. козаки Косинського розпочали похід на Волинь у напрямку Острополя, що викликало негайну гостру реакцію Острозьких – почався швидкий збір приватних і найманих військ, було оголошено посполите рушення шляхти Київського, Брацлавського та Волинського воєводств.

Наскільки можна відтворити хід подій кінця січня – початку лютого 1593 р., далі відбулося таке. В останніх числах січня Косинський вирішив дочекатися ворога під Острополем і дати бій авангарду Острозьких – тисячному загону кінноті на чолі з княжичем Янушем, котрі атакували повсталих. Януш втратив багато людей і був змушений чекати підходу батька з основним військом. Козаки тим часом підпалили княжий палац в Острополі й почали відступ на схід – можливо, з метою прориву на Подніпров’я. Косинський на цей час уже не міг не знати про наближення значних сил Василя-Костянтина Острозького і мав зрозуміти, що невдовзі буде оточений. Про те, що козацькому гетьманові вдалося добряче пошарпати кінноту Януша під Острополем, свідчить і той факт, що молодший Острозький не зміг організувати переслідування козаків, що відступали важкими дорогами. Іншої відповіді на питання, як міг козацький табір обігнати кінноту князя Януша й отаборитися у П’ятці (за 70 км на схід від Острополя), немає. Косинський укріпив П’ятку, давши втомленому війську перепочити, готуючись потроху до прориву. Пізнього ранку 2 лютого 1593 р. козаки вийшли з П’ятки рухомим табором і почалася запекла битва, що тривала кілька годин (до заходу сонця, тобто близько 17.00). Спочатку відбулися звичні для тих часів герці-поєдинки, а згодом почався справжній бій – вирішальний для всієї кампанії. У центрі війська Острозьких стояла піхота й гармати, Я. Острозький та О. Вишневецький командували кінними флангами. Обидві сторони билися мужньо, і на початку козаки мали певні успіхи (першими залпами козацької піхоти було вбито дві сотні ворожих коней і чимало вершників). Проте згодом далася взнаки перевага Острозьких у кінноті та артилерії – саме завдяки останній Януш зміг прорватися в козацький табір зі своїми кінними хоругвами. Спроби козаків переправитися через річку відбила угорська піхота і списоносці. Після прориву Януша в табір козацькі ряди похитнулися і військо Косинського почало тікати, кілька козацьких старшин загинули. Олександр Острозький згодом писав про втрати серед «найпередніших» людей у козаків, сам Косинський ледь врятувався (С. Пекалід, українсько-польський латиномовний поет, повідомив, нібито гетьман сховався під мостом, звідки його привезли до П’ятки соратники). На думку С. Леп’явка, від остаточного знищення козаків урятувало настання темряви. Зважаючи на С. Пекаліда, слід додати, що Януш Острозький, який командував княжим військом, може, навіть не сподівався на такий успіх і не встиг перекрити повсталим шлях до П’ятки своєю піхотою і розпочати штурм міста, майже позбавленого захисників.

Наслідки події

Дані про втрати сторін, як завжди, суперечливі. Щодо козаків, то різні джерела повідомляють про 2–3 тис. убитих. Гетьман також втратив майже всю артилерію і кілька прапорів). Острозькі, за одними даними, не втратили і десятка людей, за іншими, більш достовірними, зазнали чималих втрат, хоч і менших, ніж Косинський (особливо під час штурму табору – С. Пекалід чесно пише про це, зазначаючи, що низовиків усе ж загинуло більше – і це схоже на правду). Ясно одне – Косинському не вдалося вирватися з «фатальної П’ятки», але й Острозькі не добили свого ворога. Сім днів тривало перемир’я, під час якого козаки поховали своїх загиблих у трьох братських могилах, а 10 лютого козацькі посли звернулися до князя Василя-Костянтина з пропозицією про мир. Князь Острозький погодився на мир, але за умови, що Косинський особисто попросить у нього пробачення і складе присягу. Козацький гетьман був змушений піти на цей, м’яко кажучи, не надто приємний для нього крок. Козаки вільно повернулися на Подніпров’я, а в травні того ж року Косинський знову розпочав бойові дії, напавши на Черкаси, котрі обороняв О. Вишневецький, один із героїв битви під П’яткою. У випадковій сутичці в місті козацький гетьман загинув, що, правда, аж ніяк не означало кінця епохи перших козацьких воєн в історії України та Речі Посполитої. Просто козаки уклали нетривке перемир’я з Річчю Посполитою.

Історична пам’ять

Окрім чудової барокової поеми-панегірика князям Острозьким С. Пекаліда (1600 р.), повстання і битва залишили помітний слід у козацькій літописній традиції – аж до змалювання блискучої перемоги (!) Косинського над «поляками-католиками та уніатами» в «Історії Русів» (межа XVIII–XIX ст.), а також у натхненних нею творах українських романтиків XIX ст.). Лідер козацького повстання за права козацького ж стану поступово перетворився на цілком національного й конфесійного героя, а його поразка, хоч і доволі героїчна, – на перемогу, «вкрадену підступними ляхами, що згодом убили Косинського на переговорах». У сучасній Україні битва відносно добре відома серед любителів мілітарної та політичної історії України, як і особа Косинського (удостоєний пам’ятних знаків, ювілейних монет тощо), але її оцінки варіюються від традиційних (див. вище) до змалювання протистояння як трагічного символа «розтятого» українського світу XVI–XVII ст.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.