Українська допоміжна поліція

Українська допоміжна поліція

Бриґада складалась з вояків різних військових частин, Червоної Армії, УВВ, “ГІВІ” та відділів української допоміжної поліції, про історію якої мало хто знає. Тому що в часі німецької окупації вона відіграла значущу ролю в охороні населення України, як і в організації антиокупаційного спротиву та участи в ньому, ми в цьому розділі розглянемо призабуті та мало кому відомі історичні факти з того часу.

Люди з похідних груп “Нахтіґаль” і “Ролянд”, були першими, що творили з членів ОУН і свідоміших людей, льокальні поліційні станиці і уряди. Ця перша влада, що скоро творилася по селах і містах, уміло вдержувала порядок і спокій на звільнених від большевиків землях України.

Українську поліцію в часі війни і по війні в комуністичному лексиконі трактовано як найбільших ворогів. Історики комуністичної України, за наказом, очорнювали всю поліцію, ОУН і УПА, як “зрадників і запроданців свого народу”. Сила цієї пропаґанди навіть на чужині знеохотила чи застрашила українських істориків шукати правди. Мабуть, тому не знаходимо в нашій історіографії нічого про цих людей, які відіграли таку важливу ролю в житті спільноти.

Першу, найбільш об’єктивну оцінку даного питання знаходимо в праці Т. Боровця “Армія без Держави”, де він говорить: “На особливе признання заслуговує українська поліція, що була під командою німецьких вахмайстрів. Цим людям дехто пробував закидати різні звинувачення за співпрацю з німцями. Всі ці обвинувачення недобросовісні. Якби українці не пішли до поліційної служби, то німці привезли б на їхнє місце різних чужинців і тоді місцеве населення України було б під подвійним чужим батогом”. [37]

Українська поліція під німецькою окупацією, за вийнятком деяких нечесних одиниць, стояла на дуже високому моральному рівні. Вона берегла населення від розгулу злочинних елементів, постійно всілякими маневрами обороняла життєві інтереси народу, а не окупанта. Вона робила, що могла, щоб саботувати грабіжницькі пляни натуропостачання. Ця поліція перестерегла тисячі молодих людей від виселення до Німеччини та від арешту Ґестапо. Майже вся українська поліція, що треба тут підкреслити, була в тісному контакті з українськими партизанами. Від української поліції партизани знали про всі експедиційно-репресивні анити партизанські пляни гітлерівців, і то щонайменше за день наперед. Це давало змогу партизанам своєчасно відійти в більш безпечне місце. Українська поліція — це найчутливіше вухо й око українських партизанів в адміністраційному апараті Коха. [38] Це око й вухо було потім знищене. За цими мало кому відомими людьми криється велика жертвенна праця, переслідування, муки, а навіть і смерть.

Більшість з них були членами ОУН, вони виконували небезпечну гру на тоненькій межі між життям і смертю. Хіба ж не вони, від Полісся до Карпат, були ініціяторами і творцями самооборонних відділів, з яких виросла УПА? Тільки для прикладу згадаймо про таких невмирущої слави командирів УПА, як курінний “Рен” — Василь Мізерний (колишній комендант української поліції в Сяноку, який закінчив офіцерську школу в Новому Санчі). Відомий широким колам курінний “Залізняк” — І. Шпонтак, який в квітні 1944 року перейшов з львівського комісаріяту до УПА з 20-ма українськими поліціянтами. [39]

Яку ролю в творенню УПА відіграли члени ОУН і поліція, також пише польський історик Щесняк: “На заклик ОУН(б), члени допоміжної поліції та члени інших формацій почали напливати до УПА. На заклик УПА українські націоналісти цілими відділами переходили в ліс. Наприклад, на Волині в кількох днях березня 1943 року в ряди УПА вступило 4 тисячі озброєних поліціянтів”. [40]

Вони вчили цивільних володіти зброєю та вишколювали партизан. В часі голоду весною 1942 року вони рятували людей, перепроваджуючи їх лісами, щоб німці не забрали їх випрошене зерно. Перші поліційні кадри Полісся і Волині були зародком збройного спротиву окупантам. Також небагато згадується, скільки їх впало жертвою в боях з большевицькими бандами, що грабували і вбивали мирне населення — часто в чужих уніформах.

Німці, здобуваючи Україну, дозволили зорганізувати, як допоміжні органи, Український Центральний Комітет та допоміжну українську поліцію, бо їм було потрібно місцевої допомоги.

Структурно поліція поділялася на міську і окружну, з тим самим призначенням, берегти — мости та зернові магазини, вдержувати міський порядок, а окружна виконувала це саме по селах. Української централі, як такої, не було в Галичині, кожне місто чи станиця підлягали безпосередньо своєму зверхникові — команді “Шутцполіції”. В Райхскомісаріяті “Україна” вся допоміжна українська поліція підлягала вермахтові. Якщо на тисячу мешканців було дозволено затруднити одного поліціянта, то на Україну припадало їх до 50 тисяч. Значить, більше трьох дивізій. Де вони, що з ними сталося? Ті, що перейшли вишкіл, ішли в підпілля. Поліційні школи постачали нових старшин, і так на очах німців виростала ворожа їм невидима сила, яку нелегко було зламати. Наприклад, у львівській поліційній школі інструктори-офіцери, відкрито виступали під час лекції проти Райху. Українська поліція також саботувала службу обов’язкової праці. [41]

Безперечно, що крім усіх позитивів, були випадки, коли деякі особи допускалися неправних чи ганебних вчинків, що є притаманне одиницям усіх народів. Також не можна сказати, що вся українська допоміжна поліція підлягала чи була контрольована однією партією чи організацією, бо, як твердить в своїй праці В. Косик “перехід української охоронної поліції на бік українського опору, розширив ряди збройних груп ОУН Мельника. В цих відділах на весні 1943 року було, мабуть, від 2.000 до 3.000 чоловік”. [42]

Українськими поліціянтами також називали людей різних національностей, що були забрані до німецької служби, і надіючись на ліпше трактування, реєструвалися новоприбраним ім’ям: “Українець з під Польщі”. Тому дуже часто їх незаконні вчинки ішли на рахунок українського народу. Щоб унеможливити добру працю поліції, перевдягнуті в її однострій провокатори грабували і вбивали мирне населення, створюючи тим самим недовір’я в народі та даючи окупантові причину на звірські кари. Кілька наведених прикладів вияснюють нам, чому українська поліція завжди була пострахом і загрозою для одного чи другого окупанта. За півстоліття полиці історичної літератури з цього питання і далі ще дуже порожні.