IV

IV

Щоб говорити про цілу Другу Дивізію, мусимо знову повернутися до Першої Бриґади. Елемент, гідний уваги, що обидві бриґади, які творили Другу Дивізію, були настільки віддалені одна від одної, що за весь час свого існування ні разу не зустрічались, разом не мали вишколу, разом не брали участи в боях, і навіть не мали спільної програми. Мабуть, це і є причиною, що Перша Бриґада часто називає себе Другою Дивізією. І то не диво, бо через раптово зростаючі зміни годі було дістати точну інформацію, багато вояків Першої Дивізії не знали про існування Другої Дивізії й навпаки. Так само було з обома бриґадами.

Як вже було згадано раніше, Перша Бриґада під командою полковника Дяченка, що квартирувала в Німеку, маючи добрий контакт з головним штабом, була краще озброєна та під кожним оглядом була значніше виряджена. Одначе для її повної спроможности було потрібне ще доповнення, як в людях так і матеріялі, на що вже не вистачало часу, бо фронтова лінія з кожним днем наближалася.

Щоб відтягнути з фронту Другу Дивізію дальше в запілля, генерал Шандрук з д-ром Арльтом, 4 квітня, відвідали в Цітав головнокомандуючого військами Середньої Німеччини фельдмаршала Шейрнера з проханням включити її до своїх сил та допомогти їй в осягненні необхідного устаткування. За дорученням фельдмаршала Шейрнера, який прийняв делеґацію ввічливо, генерал Шандрук зустрівся з генералом Г. фон Штравхіцом, який не тільки дав свою згоду прийняти цілу Другу Дивізію, а також негайно приділив нові касарні, куди Дивізія повинна була переїхати за п’ять днів. Про це замітка в споминах генерала Шандрука, де він каже: “В останній зустрічі з полковником Дяченком я дав йому довірочні інструкції, щоб за всяку ціну не дати втягнути Дивізію на фронт і шукати відповідної нагоди контакту з альянтами, або просто маршувати на Захід”. “Я не знав, що то буде так важко, — каже далі Шандрук, — але в хаосі може часом вдатися”. [50]

Справді, що Бриґаду до тижня було перевезено, але не до нових касарень, а на фронт. Чому не перевезено і Другу Бриґаду, і хто мав децидуючий голос в цих рішеннях, генерал Шандрук про це не згадує. Правдоподібно, йому було відомо, що Другу Бриґаду було призначено на оборонну залогу Бранденбурґу.

Що сталося дальше? Мабуть ніхто не знає краще, як її командир, генерал Дяченко, що описує в своєму короткому нарисі, який можна назвати історичним спомином. Нижче подаємо, без змін, зміст копії з ориґіналу, яку передала дружина генерала, пані Олена Дяченко, майорові В. Гладичові.

(Цей спомин, мабуть, в ориґіналі, також був надрукований у “Вістях Комбатанта”).