Перепис населення 1272 року
Перепис населення 1272 року
За велінням хана Менгу–Тимура було проведено ще один, не менш значний захід: перепис 1272 року. Він став переписом населення незалежної держави — Золотої Орди, оскільки перші два переписи проводилися в інтересах усієї імперії Чингісидів.
Пропоную трохи торкнутися першого і другого переписів населення. Ми вже розповідали, як у процесі захоплення країни Моксель одночасно відбувався облік населення. Послухаймо свідка і сучасника тих подій Ала–ад–діна Ата–мелік Джувейні: «Вони (Бату–хан з царевичами. — В. Б.) віддали наказ відрізати людям праве вухо. Нарахували 270 000 вух. Звідти царевичі вирішили повернутися» [46, с. 23].
Так у землі Моксель в 1237–1238 роках було проведено перший облік кількості людей. Ми вже згадували, що тут ідеться про все населення, яке зустрів хан Батий на шляху від Липецька і Тамбова до Вишнього Волочка та Галича Мерського. З того населення переможці залишили живими близько половини.
Ось чому радянські академіки Б. Д. Греков та А. Ю. Якубовський у своїй книзі «Золота Орда та її падіння», виданій 1950 року, писали лише напівправду: «Для першого перепису і збору данини Бату послав баскаків. Про цей перший перепис ми маємо глухі натяки» [49, с. 221].
Своєю начебто незначущою фразою академіки змішали докупи і відрізання вух, і ханських баскаків, і навіть сам перепис населення. Це звичайний стиль, звичайний метод московської історичної фальсифікації: заплутати і спотворити поданий матеріал до невпізнання.
Зверніть увагу: академіки чомусь піднесли матеріал з наголосом на «падіння Золотої Орди», але забули висвітлити її двохсотлітній розквіт. Таку тенденційну «правду» завжди сповідувала російська історіографія.
Зрозуміло, що після подібного «обліку» хан Батий повелів своїм баскакам у країні Моксель продовжити розпочате і після 1238 року провести звичайний, якщо так можна висловитися, «поіменний» перепис. Що й було виконано ханськими баскаками, данниками, писцями та іншими службовцями імперії.
Ще раз звертаю увагу читачів: перепис 1237–1238 років був проведений ханом Батиєм не лише у власних інтересах, айв інтересах імперії. Великий хан до 1260 року отримував певну частку із зібраної в Золотій Орді данини.
У зв’язку з розпадом імперії Чингісидів він своє право втратив. Хоча різноманітні дарунки йому підносили і далі.
Російські історики не люблять згадувати про перший перепис населення ростово–суздальських і рязанських князівств у 1237–1238 роках, що цілком зрозуміло. Адже цей перепис засвідчив входження князівств країни Моксель до складу Золотої Орди від дня підкорення і позбавив майбутніх московитів багатьох ілюзорних «доважків брехні». Не станемо знову всі ці «доважки брехні» нагадувати.
Другий перепис населення в імперії Чингісидів відбувався протягом 1254–1259 років. Він відбувався поетапно: від однієї підкореної землі до іншої. Тому його й зафіксувало чимало світлих умів свого часу. Послухаймо вірменського духівника Кіракоса:
«В 1254–1255 рр. Монке–Каан і великий… Бату послали комісаром Аргуна, який уже дістав від Куюк–Хана обер–інтендантство царських податків у країнах, підкорених татарами, а також і другого начальника, який був при дворі Бату, на ім’я Хура–ага, з безліччю людей супроводу. їм доручено було переписати народи, які перебували під владою Татар. З цим наказом вони їздили по всіх країнах, виконуючи доручення. Вони прибули у Вірменію, Грузію, землю Агуанів, рівно ж як і в сусідні країни, перераховуючи і переписуючи всіх людей віком від десяти років, за винятком жінок, і вимагаючи строго з кожного данину… Хто переховувався, того схоплювали і карали на смерть… Самі туземні начальники, окружні власники сприяли їм, допомагаючи кривдити й утискати мешканців і мати (свої) вигоди» [40, с. 83–84].
Як бачимо зі свідчень вірменського священика Кіракоса, ростово–суздальські «туземні начальники» з великим задоволенням «надавали (переписувачам) допомогу».
Як це правдиве історичне свідчення відрізняється від московських писань на цю тему!
Керівники другого перепису населення Аргун і Хура–ага прибули в землю Моксель (Рязанське і Володимирське князівства) у 1257 році. Охороняти переписувачів та сприяти їм було доручено великому військовому загонові, який складався з татар і майбутніх московитів, на чолі з так званим Олександром Невським.
Швидше за все, призначення ханом Батиєм Олександра тисяцьким відбулося в 1252 році при відрядженні його до Володимирського улусу. Ось чому йому доручили охорону ханських переписувачів. Місцевий військовий загін і його командир Олександр, так званий Невський, краще за інших могли забезпечити розшук і покарання тих співвітчизників, які «ховалися» від перепису. Перепис населення в Ростово–Суздальському улусі імперії відбувся відносно спокійно. Але на цьому не скінчився.
У ханів Золотої Орди, починаючи з Батия, завжди горіли очі при згадці про багаті землі й володіння Новгорода та Пскова. І, завдяки Олександру Невському, Орда таки зуміла накинути рабський аркан на стародавні
слов’янські твердині. Хоча в 1237–1238 роках підкорити їх не зуміла. Не змогла дістатися туди через бездоріжжя.
Сучасний російський історик Антон Горський таким чином подав давні події: «Із Суздальської землі татарські «численники» поїхали в Новгород, Олександр (так званий Невський. — В. Б.) з військовим загоном супроводжував їх» [51, № 11, с. 30].
Мене завжди вражала подібна московська інтерпретація подій. Правду спотворювали й ховали за звичайним словоблуддям. Виявляється, ось так просто можна поїхати в чужі землі і провести перепис чужого населення. За подібним московським словоблуддям завжди ховалася звичайна брехня. Олександр Невський, по суті, здійснив збройне захоплення Новгорода і, як писав М. М. Карамзін, «схилив до рабства народ гордий, палкий, який усе ще славився своєю винятковою незалежністю» [41, том IV, с. 199].
Але це тільки один бік далекого військового походу Олександра Невського на Новгород і Псков. Паралельно московити запустили в історію ще одну велику брехню про синів Олександра, начебто ним посаджених на княжіння в Новгороді. Мовляв, спершу, до 1257 року, в Новгороді сидів на княжінні його син Василь, а з 1259 року був посаджений Дмитро. Користуючись одним словоблуддям і брехнею, паралельно запустили ще декілька.
Пропоную звернути увагу на цю класичну московську брехню. Вона запущена з далекосяжною перспективою. У такий спосіб намагалися нав’язати думку про належність слов’янських Новгорода і Пскова до фінського етносу країни Моксель, його князів, тобто до майбутньої Московії.
Щось подібне вони проробляли і з Києвом. Ми про це говорили в першому томі книги.
Як же було насправді?
Сподіваюся, читачі вже переконалися, що Олександр, так званий Невський, народився близько 1230–1232 року. В 1238 році хан Батий забрав хлопчика в аманати, тобто в заручники, і він виховувався в сім’ї хана до 1252 року. Ми говорили, що Олександр у 1246 році, як засвідчив Плано Карпіні, був наближеною до хана Батия людиною: він особисто передавав веління Батия Чернігівському князю Михайлові. Навіть московські академіки Б. Д. Греков і А. Ю. Якубовський змушені були визнати цю істину. Вона поза сумнівами.
Становлення Олександра Невського як людини відбувалося під особистим впливом хана Батия та його оточення. Тут, у сім’ї Батия, він одружився, тому що до 1252 року йому виповнилося 20 або 22 роки. Не викликає сумніву, що дружину для «свого названого сина» Олександра вибирав особисто Батий. І, швидше за все, вона належала до роду Чингісидів. Бо таких благ і привілеїв, які мав Олександр Невський та його сини, в імперії не мав ніхто, крім князів–огланів, принців по крові.
А далі зверніть увагу: навіть якщо б перший син народився у двадцятилітнього Олександра, то в 1257 році йому б виповнилося не більше 5–7 років.
Про яке княжіння в Новгороді в 1257–1259 роках синів Олександра може йти мова? Цілковитий абсурд!
Цей абсурд дуже помітний у книзі М. М. Карамзіна, коли, після новгородського епізоду, про княжіння синів Олександра Невського до 1272 року ніде не згадується (час повноліття Дмитра й Андрія).
Така історична правда.
Новгород же був поданий Олександром Невським Золотій Орді «на тарілочці». Привівши туди війська взимку з 1257 на 1258 рік, Олександр лише в 1259 році зумів забезпечити подушний перепис новгородців. Мешканці погодилися на перепис тільки перед загрозою татарського вторгнення. Послухаймо історика:
«У 1259 році новгородці, остерігаючись татарського вторгнення, все ж погодилися на ординський перепис» [50, № 11, с. 30].
Як сказано в літописі, підкоряючи з татарами Новгород і Псков, Олександр, так званий Невський, використовував варварські прийоми: «оному носа урізаша, а іному очі виімаша» [50, № 11, с. 30].
Такий «великий святий» Російської православної церкви! Завжди пам’ятаймо про це!
До речі, сама Православна Церква в ті роки від податків була звільнена. Ось що з цього приводу зауважив М. М. Карамзін: «Моголи намагалися задобрити його (духовенство. — В. Б.), щоб воно не підбурювало Росіян (московитів. — В. Б.) боротися проти ira татарського і щоби Хан тим спокійніше міг повелівати нами. Виявляючи повагу до Духовенства, сії завойовники хотіли довести, що вони не суть вороги Бога Російського (Московского. — В. Б.), як думав народ» [41, том IV, с. 198].
Так було проведено серед майбутніх московитів другий перепис населення в 1257–1259 роках. Звертаю увагу: за московськими історичними писаннями, цю роботу здійснили нібито абсолютно дикі і по–варварськи неосвічені племена.
Ще одна московська байка!
Нарешті настала черга перепису 1272 року, проведеного ханом Золотої Орди Менгу–Тимуром. Хан був колосальною особистістю не тільки в історії Орди, айв історії її Московського улусу. Тому що особисто Менгу–Тимур створив і саму Москву, і Московське удільне князівство. Я дивуюся, чому московити і їхні наступні правителі з династії Романових–Кобиліних так затято заперечували і приховували ці великі й незаперечні істини. Переконайтеся — ці істини справді незаперечні!
М. М. Карамзін у своїй «Історії» переписові населення 1272 року приділив тільки одне речення. Однак навіть це одне речення багато в чому характеризує стан московитів тих часів.
Послухаймо М. М. Карамзіна: «У його часи (під час князювання Василя Ярославовича — молодшого брата Олександра Невського. — В. Б.) чиновники Монгольські зробили вдруге (??? — В. Б.) загальний перепис людей у всіх Російських (ростово–суздальських і рязанських. — В. Б.) областях для сплати данини, і народ, вже починаючи звикати до рабства, терпеливо зносив своє приниження» [41, том IV, с. 224].
І щоби подати повну картину стану фінського населення ростово–суздальської землі на кінець XIII століття, наведемо слова митрополита Кирила, сказані ним у 1274 році: «Ми довідалися, що деякі Ієреї… від Пасхи до неділі Всіх святих святкують лише та веселяться, не хрестять нікого і не відправляють Служби Божественної: такі хай виправляться або будуть скинуті!.. Відомо нам також, що багато людей, дотримуючись давніх язичницьких звичаїв, сходяться у святі празники на якісь бісівські ігрища, криком і свистом скликають подібних собі п’яниць і б’ються палицями аж до смерті, знімаючи з убитих одяг; віднині хто не перестане тішити Диявола такими мерзенними забавами, хай буде відлучений від церков Божих…» [41, том IV, с. 225].
Засвідчена страшна дикість майбутніх московитів наприкінці XIII століття. Навіть на тлі татарських племен Золотої Орди це дуже впадає у вічі.
Послухаймо російського професора XIX століття
І. М. Березіна: «За словами Плано Карпіні, між Монголами не було сварок, бійок і вбивств, один до одного вони ставилися приязно, і тому судових суперечок між ними майже не водилося, жінки їхні були цнотливими, розбійників і злодіїв між ними теж не було. Такий блаженний стан народної моральності пояснюється жорстокими законами, за якими, як ми бачили, за перелюб, крадіжку і грабіж карали на смерть. Ібн–Батута прямо каже, що у Татар не було конокрадства через строгість законів проти крадіжок» [40, с. 33–34].
На такому рівні розвитку перебувало населення Золотої Орди в 1272 році, перед третім переписом населення. Принагідно зауважу, що до складу населення
Орди у ті роки входили також Волзька Булгарія та слов’янські князівства. А їхній рівень розвитку і культури, принаймні, не поступався татарському. За багатьма показниками навіть значно перевершував. Не стану цитувати того ж Плано Карпіні.
Що мав робити в такому разі мудрий правитель країни? А Менгу–Тимур був саме таким. З воєнного походу на Константинополь ми мали змогу в цьому пересвідчитися.
Ви, шановні читачі, правильно подумали. Саме так! Щоб закріпити населення дикої країни Моксель у складі держави, треба було підтягти її до рівня розвитку інших, приділяти їй більше часу, створювати в ній нові поселення (міста), підтримувати Церкву, даючи їй певні пільги, наповнювати цю землю своїм, татарським, населенням. Все це не викликає сумніву, якщо вважати, що у Золотій Орді правили державні мужі, а не тимчасові виконавці. Бо московська історіографія завжди вела мову про «татаро–монгольських» дикунів і варварів.
Але:
1. Ми цитували ярлик Менгу–Тимура про пільги Православної Церкви. Абсолютно достовірний документ (1267 рік)!
2. Ми розглянули воєнний похід Менгу–Тимура на Константинополь (1269–1271 роки) і знаємо його результати.
3. Ми вказали на перепис населення 1272 року. І знаємо, що він відбувся.
Один захід іде за іншим, і всі дії вказують на цілеспрямовану роботу хана Менгу–Тимура зі зміцнення держави. Тобто, ми справді бачимо видатного державного діяча Золотої Орди і Московії.
Торкнемося мотивацій перепису 1272 року.
Перша. Надання Менгу–Тимуром пільг Православній Церкві держави дещо знизило надходження прибутків до ханської казни. Звичайно, це не сподобалося ханові та його двору. Немає сумніву, що тема збільшення надходжень до державної казни неодноразово була на порядку денному зустрічей хана та митрополита. Митрополит Кирило був своєю людиною в столиці й користувався повною довірою ханів. Знаючи стан справ з обліком населення в дикій, лісистій місцевості і будучи зацікавленими у церковних пільгах, швидше за все, митрополит з єпископами повинні були вказати ханові та його двору на можливі джерела покриття збитків. Поза всяким сумнівом, головними з цих джерел були: всеохопний облік населення — з одного боку, і проникнення ханської влади і Церкви в глибину тайгових масивів — з іншого. Саме туди, під тиском влади та Церкви, відбувався відплив населення.
Як бачимо, в обліку населення була зацікавлена і Православна Церква, і ханська влада.
Тому, коли в першому томі нашої книги ми описували різні походи московських князів у «черемиські землі» для захоплення здобичі, читачі повинні знати, що всі подібні «походи і подвиги доблесних московитів» відбувалися з відома ханської влади та Православної Церкви. Відбувалося звичайне прирощення території і населення у складі Золотої Орди. «Збирання землі російської» не відбувалося, бо та земля і те населення були «споконвічно фінськими», і відбувалося те приєднання і ті набіги з відома золотоординських ханів.
Звичайний ханський захід із надання Православній Церкві пільг у 1267 році (ярлик хана Менгу–Тимура) став на сотні років наріжним каменем, що заклав у пам’яті московитів та їхньої Церкви інстинкт до експансії та обернення в рабство сусідів. Чим більше Московська церква отримувала доходів і пільг, тим більше вона надавала послуг своєму ханові (цареві) і державі. Ось звідки походить чимало інстинктів Московської держави та її Церкви: від прародички — Золотої Орди.
Друга причина перепису 1272 року — різке збільшення кількості Чингісидів, тобто принців по крові, у Золотій
Орді за останні 50 років. До 1272 року в Золотій Орді набралося більше сотні принців по крові. Не забувайте: всі вони були нащадками по батьківській лінії від старшого сина Чингісхана — Джучі.
Як ми пам’ятаємо, Джучі–улус займав величезну територію: від Іртиша й Алтаю до Дунаю і Карпат. Золота Орда, хоч і була на той час відокремленою, проте становила лише західну частину Джучі–улусу. А господарем усього Джучі–улусу до самої своєї смерті був Бату–хан. Саме його в 1226 році, після несподіваної смерті Джучі, Чингісхан особисто посадив на престол Джучі–улусу, незважаючи на те, що Бату–хан був другим сином Джучі, а старшим сином був Орда.
Не забувайте: у державі одночасно було дуже багато привілейованих людей в особі ханських доньок, їхніх родин, великих полководців та їхніх нащадків, друзів дитинства хана, знатних чиновників тощо. Як свідчить у своїх працях російський професор І. М. Березін, ніхто з цих людей не платив податків до казни, а утримували їх усіх за рахунок держави.
На державному забезпеченні перебувала також армія, що теж слід взяти до уваги.
Не будемо говорити, бо це саме по собі зрозуміло, про паразитарну масу ханських чиновників. Усю цю численну громаду привілейованих осіб хан Менгу–Тимур зобов’язаний був забезпечити життєвими благами і посадами. А носієм благ завжди виступав звичайний трудівник. Ось чому за ним постійно полювали, вели облік, перераховували, закабаляли.
І ця поведінка властива кожній владі — від далекої Золотої Орди до брехливого Радянського Союзу.
Для загального обізнання читачів наведу, бодай частково, початковий родовід Чингісидів по лінії його старшого сина Джучі. Отже, у старшого сина Чингісхана Джучі було від усіх дружин чотирнадцять синів. Ось їхні імена:
перший син — Орда,
другий син — Бату,
третій син — Берке,
четвертий син — Беркечар,
п’ятий син — Шейбан,
шостий син — Тангут,
сьомий син — Бувал,
восьмий син — Чилаукун,
дев’ятий син — Шингкур,
десятий син — Чимпай,
одинадцятий син — Мухаммед,
дванадцятий син — Удур,
тринадцятий син — Тука–Тимур,
чотирнадцятий син — Шингкум.
Список наведено за книгою Рашид–ад–діна «Збірник літописів» (том І, кн. 2, с. 66.)
Щоб не перевантажувати читачів цією темою, скажу, що у хана Берке «зовсім не було дітей», а у хана Батия «було чотири сини в такому переліку і порядку: Сартак, Тукан, Ебуген, Улакчі» [48, том І, кн. 2, с. 72].