Боротьба Московської держави з татарами Передумови союзу Дмитра Вишневецького та Івана Грозного
Рік 1553–й був позначений для Дмитра Вишневецького досить значними подіями. Це був рік зламу, коли він, після багаторічного протистояння васалам турецького султана, раптом обернув свій погляд саме на Стамбул, де й почав шукати підтримки для себе й українського козацтва. Чому саме так все відбувалося, ми не знаємо, але можемо припустити, що об'єктивні причини для такого рішення у Вишневецького були. Підтвердженням такої думки може служити те, що перед від'їздом князя до Туреччини король Сигізмунд Август висловлював князю Литовському, Радзивіллу Чорному, побоювання щодо Вишневецького. Король, ймовірно, хвилювався, аби князь не перейшов на службу до турків, «полишивши їм прикордонні землі, доручені його охороні». Можливо, набув свого логічного продовження конфлікт князя Вишневецького з королем «за кривду, заподіяну селянам, що належали королеві Боні»? Точної відповіді на це питання історична наука нам не дає, але конфлікт Вишневецького з владою польсько — литовської держави був очевидним, він привів князя у табір тих, з ким воював Вишневецький усе попереднє життя.
Отже, побоювання короля Сигізмунда Августа виявилися не марними. Невдовзі князь Радзивілл пише у листі до короля, що Вишневецький «з усією своєю ротою, себто з усім козацтвом і хлопством, яке тримав біля себе, з'їхав до турків виславши наперед козацьку роту, а потім і сам зі своїми козаками потягнувся до Туреччини». З цього повідомлення можемо довідатись, що перед тим, як князь Вишневецький вирушив до Туреччини, він провів певну дипломатичну роботу, позаяк їхав не сам, а з усім своїм військом. Першим етапом був від'їзд до султана ймовірних послів князя в супроводі «козацької роти», другим — візит самого князя. Що стосується кількості козаків, котрі були тоді у розпорядженні Вишневецького, точних даних ми не маємо. Проте, проаналізувавши повідомлення князя Радзивілла королю, можемо сказати, що вони не були надто значними. Якщо мова йде про дві роти (одна попереду, друга на чолі з самим Вишневецьким. — Ю. С.), то є сенс стверджувати, що загальна кількість козаків при князеві не перевищувала чотирьохсот шабель. Втім, згадку Радзивілла про дві роти козаків можемо віднести до його особливостей стилю або неточності перекладу.
Треба зазначити, що архівні документи нічого не повідомляють про подробиці перебування князя Вишневецького у турків. Не зовсім ясні й цілі поїздки. У Д. Яворницького зустрічаємо твердження, що Вишневецький як незалежний володар мав на меті домовитися з султаном про османську протекцію, на зразок тієї, що вже мали на той період Волощина, Молдова і Трансільванія. На користь такої версії свідчить поведінка Сигізмунда Августа: побоюючись, що Вишневецький наведе в Україну турків, Сигізмунд Август знову звертається до Радзивілла: «Як би того князя до себе мати і яким способом?» Очевидно, здібності Вишневецького як полководця, а також його авторитет серед козаків примушували короля якнайпильніше придивлятись до дій Вишневецького і навіть прощати тому значні свавільства. Але, мусимо зазначити, що з цим твердженням Яворницького не погоджуються багато сучасних науковців. Принаймні жодних документальних підтверджень щодо намірів князя Вишневецького отримати для України протекцію Османської імперії ми не маємо.
Вартим подиву був і прийом, який вчинив козацькому гетьману султан Сулейман І. Відомо, що князь Вишневецький у Стамбулі був прийнятий надзвичайно пишно. Він отримав дарунки султана і його особисту прихильність. Після подій 1548–1552 років, коли ім'я Вишневецького раз у раз згадувалось у султанських «Реєстрах кривд», на таку зустріч навряд чи можна було розраховувати. Однак султан повів себе саме так, з чого можемо зробити припущення, що вже тоді у Стамбулі розуміли ту вагу, яку мали козаки на прикордонних Кримському ханству землях. Адже дипломатія, попри усю свою хитрість, має просту й чітку будову: з тобою будуть розмовляти лише тоді, коли ти маєш за собою силу. В іншому випадку тобі будуть просто наказувати.
В Стамбулі Дмитро Вишневецький пробув близько півроку, після чого повернувся в Україну. Не менш цікавим, аніж прийом у султана Сулеймана І, є ставлення короля Сигізмунда Августа до магната, котрий нещодавно, не порадившись з королем, вів прямі переговори з ворогом Польщі й Литви.
І хоч з королівських листів Радзивіллу Чорному ми бачимо, що король був дуже схвильований вчинком Вишневецького, по приїзді князя на батьківщину жодних репресій з боку влади проти нього вчинено не було. Навпаки, король прийняв Вишневецького одразу після повернення з Туреччини на початку 1554 року і 4 березня в Каменні (неподалік Любліна) князь склав урочисту присягу королю у товаристві його друга і соратника, воєводи Миколи Сенявського. Того ж року Вишневецькому було повернуто уряди черкаського й канівського старост, на яких князь перебував раніше. У більш пізньому листі до кримського хана Сигізмунд Август написав про цю подію так: «Нам было тое с подивеньем, же он без нашое воли там ехал, а так ласкове принят и цело вышол до панства нашого. С тое причини разумели есмо, же большей будет схилен людем вашим и не допустит козаком шкоди чинити улусом и чабаном цесара его милости турецкого, познавши ласку и жалованье, и про то поручили есьмо ему сторожу польную».
І знову Вишневецький взявся за прикордонну службу, як і раніше оберігаючи креси держави від нашестя кочовиків і ватаг грабіжників, що турбували своїми набігами Канівські й Черкаські землі. Проте тепер, окрім прикордонної служби, за наказом короля Вишневецькому доручалась ще одна надзвичайно важлива справа, котра збереже за князем пам'ять першого засновника Запорозької Січі.
Данный текст является ознакомительным фрагментом.