Страта Дмитра Вишневецького

Історія невеличкого князівства Молдавія, розташованого на південному сході Європи, налічує багато протистоянь з його могутніми сусідами, котрі протягом сторіч намагались утримати крихітну й слабку Молдавію у колі своїх інтересів. Виникло Молдавське князівство в середині XIV сторіччя. Спочатку до його складу входила лише Молдова, але згодом до неї приєднались Бессарабія і Буковина. Першою столицею Молдавського князівства стало місто Сірет, потім, по черзі, міста Байя і Сучава, а з другої половини XVI сторіччя функцію столиці молдавських господарів почало виконувати місто Ясси. До виникнення Молдавського князівства на молдавських землях панувала Угорщина. У 1359 році в Молдові почалося повстання проти Угорщини під проводом воєводи Богдана. Саме цей рік прийнято вважати датою утворення Молдавського князівства, хоча фактично незалежність Молдавія здобула на кілька років пізніше, а саме 1365 року. З 1387 року Молдавське князівство було васалом польських королів і виступало союзником Польщі в усіх її війнах. Але у середині XV століття на півдні Європи значно зріс вплив Османської імперії, тож 1456 року Молдавське князівство було вимушене визнати сюзеренітет турецького султана і сплачувати йому данину. На початку панування турків Молдавія ще робила слабкі спроби повернути собі незалежність від найбільшої мусульманської імперії світу. Господар Стефан III Великий (1457–1504) вів успішну боротьбу з турками, але на початку XVI століття князівство остаточно втратило самостійність, потрапивши під турецький протекторат. Спочатку, незважаючи на перемоги, здобуті над турецькими й татарськими нападниками, що намагались захопити Молдову, Стефан III Великий змушений був поступитися влітку 1484 року султану Баязіду II південною частиною Молдови, тобто Бессарабією разом з Килією і Четатя Албе. А у 1513 році, після смерті господаря Стефана, справу було вирішено остаточно. Слід зазначити, що протекторат Туреччини був закріплений серією двосторонніх договорів, які передбачали взаємні зобов'язання сторін. Цими договорами Молдавія визнавалася не завойованою силою османської зброї, а такою, що «добровільно підкорилася» туркам. Таким чином, Молдавське князівство, хоч і змушене було виплачувати султану данину, мало право існувати за власними законами, проводити незалежну зовнішню політику, обирати господаря, а також використовувати молдавську мову в школі і церкві. Оттоманська Порта ж, зі свого боку, зобов'язувалася захищати цілісність Молдавського князівства. Умови договору, як бачимо, не найгірші з можливих для країни, котра не мала найменшої можливості пручатись захопленню своїх земель. Скоріш за все, це й було основною причиною того, що Молдавія залишалась васалом Османської імперії аж до 1711 року.

Протягом XVI–XVII століть, не дивлячись на турецьку опіку, Молдавське князівство не раз потрапляло у коло інтересів своїх сусідів, не виключаючи й козацтва. Дмитро Вишневенький теж не зміг уникнути боротьби за трон господаря Молдавії, що й призвело його до турецького полону й страти. Але про все по порядку.

У той час, коли у Дмитра Вишневецького виник план взяти участь в боротьбі за молдавський трон, його посідав Іоан Якоб Гераклід, який переміг попереднього володаря, Олександра Лепушняну, в битві при Вербі, й, за допомогою австрійських імператорів Габсбургів, зійшов на молдавський престол 18 листопада 1561 року.

Іоан Гераклід народився на одному з грецьких островів (можливо, Криті або Самосі). В молодості він багато подорожував по Європі й навіть воював як найманець в багатьох військових конфліктах того часу. Саме перебуваючи в Європі, Гераклід прийняв протестантську віру, що згодом й ускладнило йому перебування в православній Молдавії. У 1556 році Іоан Якоб Гераклід поступив на службу до господаря Молдавії Олександра Лепушняну, видаючи себе за родича його дружини Роксанди. Однак повний амбіцій грецький найманець не зміг ужитись з господарем Лепушняну й досить скоро був вимушений залишити Молдавію, рятуючись від смертної кари за спробу здійснення державного перевороту. Повернувся Іоан Якоб Гераклід, як було сказано, лише коли зміг заручитись підтримкою Габсбургів.

Вже після сходження на трон Гераклід направив у Стамбул до Сулеймана І листа, у якому пообіцяв значно підвищити данину, що Молдавія на той час сплачувала імперії Османів.

За допомогою такого кроку Іоан Якоб добився від турецького султана підтвердження свого права на престол і його всебічної підтримки. Але з цієї ж причини він втратив авторитет серед народу Молдавії. Після значного підвищення податків, до якого призвело збільшення данини Оттоманській Порті, в народі господаря прозвали Деспотом Воде. Під цим ім'ям Іоан Якоб Гераклід й залишився в історії. Деспот Воде, як писав про нього відомий молдавський літописець XVI сторіччя Григоре Уреке, «наклав на країну великі тяготи, обібрав церкви, а срібло з них перелив на гроші і робив таке, чого країна не бачила».

Через такі заходи господаря Молдавія швидко зубожіла. Боярство, котре усього кілька років тому підтримало Геракліда, віддавши йому перевагу перед Олександром Лепушняну, чия політика здавалась боярам надміру жорсткою, тепер було готове повстати проти самого Іоана Якоба.

Не додавали популярності господарю й спроби насадити в Молдавії протестантську віру, тож скоро у боротьбі з володарем до бояр приєдналось і православне духовенство, яке зазнавало значних утисків від князя. На підтвердження цього маємо записи молдавського хроніста Азарія, у яких він так характеризує Деспота Воде: «по малъ же съкръвеный ядь и злолютый, его же в сръдци имъше, начят обьявити, и въ неправду уклонися, и дани тяжкыя люд насилуя, и о нищих не поболъ, и православна христианскаа пръданиа ненавидя, ведъше съ собоу иновърных съвътникы, богомръскых лотори, съмудръствуя бо имъь и самь, молебници же и монастырие не любля. Сребръныя съсуды и златиу, иже въ иконах святых камение чьстных и бисром украшенных, от въсъх монастырех къ себе лукавый събра и сеье украшая. Оле, нашей нищете. Другий явися Валтасарь нравом и дълом. От сего убо бысть стенание, плачь и рыдание въсъм обыдимым и бес правды разграбленным». Вже згадуваний нами літописець Григоре Уреке також засвідчує, що Іоан Якоб Гераклід наказав спалити колишнього молдавського митрополита Георгія, а монахів, які висловлювали протест проти переведення до скарбниці господаря частини монастирських доходів, саджав до темниць. Митрополит Теофан, з остраху перед жорстокими вчинками Деспота Воде, втік у Трансільванію. Намагаючись повернути і покарати втікача, Гераклід прохав бана трансильванського міста Бистриця зловити або повідомити про місцеперебування Теофана та трьох ченців, які, прихопивши з собою багато золота й іншого монастирського майна, втекли з Молдавії.

Зрозуміло, що таке становище не могло влаштовувати підданих Деспота Воде, й дуже скоро у молдавському суспільстві назрів бунт. Очолив його боярин Стефан Томша. Змовники, виждавши сприятливий для виступу момент, накинулись на наймане військо, яке охороняло господаря, й перебили більшість його вояків. Ясси швидко перейшли до рук Томші, і він був вже готовим святкувати перемогу над своїм ворогом, коли отримав звістку, що Гераклід зміг уникнути рук змовників і з рештками свого війська відступив до Сучави. Там, зачинившись у фортеці, він почав готуватись до облоги. За кілька днів вірне Стефану Томші військо підійшло до Сучави й спробувало штурмом оволодіти нею, але спроба виявилася невдалою. Незважаючи на те, що вояків у Деспота Воде було не надто багато, оборону вони організували професійно й з легкістю відбивали всі атаки нападаючих.

Стефан Томша опинився у безвихідному становищі. З одного боку, він став фактичним володарем Молдавії, якому присягнуло військо й значна частина бояр, а з другого — Іоан Якоб Гераклід, якого підтримували могутні Габсбурги й Османська імперія, був усе ще живим і небезпечним. Потрібно було терміново закінчити облогу і якомога скоріше прибрати небезпечного конкурента. Саме у цей час і втрутились у боротьбу за молдавський престол Дмитро Вишневецький і Альбрехт Ласький.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.