Перехід І. Мазепи на бік Карла XII

Перехід І. Мазепи на бік Карла XII

Дата і місце

9 листопада 1708 р., село Горки (нині – Новгород-Сіверський район, Чернігівська область).

Дійові особи

Гетьман Лівобережної України Іван Мазепа; його племінник Андрій Войнаровський (1680–1740; блискучий аристократ, потенційний спадкоємець булави за життя дядька, викрадений російськими агентами і засланий до Якутії, де й помер); генеральний писар Пилип Орлик (1672–1742; з 1702 р. генеральний писар Лівобережної Україні, гетьман в еміграції з 1710 р., видатний дипломат, політичний діяч, поет).

Партнерами Мазепи на переговорах були король Швеції Карл XII (1682–1718; король з 1697 р., прихильник абсолютизму, відчайдушний, брутальний і набожний протестант, геніальний полководець, неодноразовий переможець російських, саксонських, польських, данських військ у ході Північної війни, яка стала фатальною для його невеликої імперії) і прошведський король Речі Посполитої Станіслав Лещинський (1677–1766; у 1704–1709 рр. король Речі Посполитої під шведською протекцією, проголошувався королем у 1733–1734 рр., тесть короля Франції Людовіка XV, останній герцог лотаринзький).

Передумови події

Зміни в досить стійкій зовнішньополітичній орієнтації гетьмана Мазепи розпочалися після початку невигідної для козацької України Північної війни (1700 р.). 1706–1707 рр. датуються перші обережні спроби переговорів зі Станіславом Лещинським та, ймовірно, Карлом XII через посередників з метою отримання гарантій для козацької України у випадку перемоги шведів у Північній війні. Оригінал таємної угоди зразка 1708 р. не зберігся, там могло йтися про можливу протекцію Швеції і/або Речі Посполитої над Гетьманщиною. Наприкінці літа 1707 р. стався відомий донос В. Кочубея та І. Іскри на Мазепу, що закінчився стратою обох донощиків. Переговори Мазепи і Карла пожвавилися після вступу шведської армії на територію козацької України наприкінці вересня 1708 р. (чого Мазепа не планував і не бажав). Шведи швидко рухалися територією Сіверщини на південь, а паралельно з ними, але дещо східніше поспішало в Україну російське військо, яке мало наказ від Петра I не вступати в генеральну битву з Карлом, виснажуючи ворога тактикою «спаленої землі» та рейдовою війною. У результаті найбільше страждала та територія, де точилися бойові дії. Гетьман Мазепа встиг зробити досить багато за той недовгий час, який залишався йому для підготовки до виступу. Він зосередив чимало артилерійських припасів у Батурині, транспортні засоби, провіант та одяг – у полкових центрах Лівобережжя. Проте населення України залишалося в цілому непоінформованим про плани свого гетьмана – це був зворотний бік знаменитого Мазепиного мистецтва конспірації.

Гетьман Мазепа гостро відчував небезпеку бути викритим. Нерідко історики, посилаючись на листи Петра I, вважають, що для царя зміна Мазепою зовнішньополітичного курсу стала цілковитою несподіванкою. Проте чутки про контакти українського гетьмана з Лещинським ходили і в Польщі, і серед іноземних дипломатів у Москві. 12 жовтня 1708 р. до рук росіян потрапив шляхтич Якуб Улашин, що віз до гетьмана Мазепи лист від Станіслава Лещинського. Лист потрапив до російського канцлера Головкіна, і той писав Мазепі про чергову спробу очорнити його в очах російського уряду.

Спочатку гетьман Мазепа, бачачи, що вже не уникнути розорення України внаслідок бойових дій, вирішив обмежити їхній театр Сіверщиною. До шведського короля було послано родича гетьмана, Івана Бистрицького, з полоненим ліфляндцем-перекладачем з листами до короля та його першого міністра графа Піпера, в яких Мазепа пропонував Карлу прийняти Україну під свій захист і зайняти своїми військами Сіверщину (Бистрицький побачився з Карлом у таборі поблизу села Понурівка 29 жовтня і швидко повернувся до Мазепи з позитивною відповіддю від шведського короля). Метою цього було відсікти Україну від основних сил російської армії, вигравши час і сили. Цей план провалився через надто повільні дії шведського генерала Лагеркруни та невизначеність позиції полковника Скоропадського. Російські гарнізони зайняли Стародуб, Новгород-Сіверський, Погар, Почеп тощо. Фактично це означало втрату для шведів можливості наступу на Москву Брянським шляхом. Карл рушив далі на південь, а гетьман Мазепа зрозумів, що далі зволікати не можна. Цар вже декілька разів надсилав до Батурина листи із вимогами до Мазепи йти в похід з усіма наявними козацькими силами, водночас ведучи партизанську війну проти шведів. Гетьман відповідав на заклики Петра I своїми маніфестами до українців, у яких ішлося про необхідність воювати проти шведів, але сам не йшов з північного Лівобережжя – саме тут, у районі між селом Салтикова Дівиця та Батурином, були зосереджені основні запаси провіанту та боєприпасів. 27 жовтня Мазепа дав останню аудієнцію царським посланцям Феодосію Дурову та Михайлу Второву, наголосивши на своєму поганому стані здоров’я.

Але окрім шведів в Україну йшли й декілька російських армій – з північного сходу наступали головні сили під командуванням Бориса Шереметєва, до яких поспішав приєднатися сам цар, із заходу підходили полки Неплюєва, з північного заходу дорогу шведам на Батурин загрожували перерізати драгунські полки Меншикова. Меншиков мав царський наказ об’єднати свої сили з гетьманом, якого слід було запросити на нараду до російського табору. Мазепа відчув небезпеку – адже саме так колись було заарештовано в російсько-українському таборі Самойловича. Іван Степанович вдруге посилає до Карла вірного Бистрицького, але 4 листопада до гетьманського табору під Борзною несподівано примчав Андрій Войнаровський, що попередив дядька про наближення кінноти Меншикова. Наступні дії старого хворого гетьмана вражають блискавичністю – того ж дня він уже в Батурині, віддає останні розпорядження щодо оборони міста проти російських військ.

Хід події

Вранці 5 листопада Мазепа залишив свою столицю, взявши з собою до табору Карла XII всю генеральну старшину, трьох полковників, частину скарбниці та точно не відому кількість козаків зі складу трьох реєстрових та п’ятьох найманих полків (від 3 до 5 тис. козаків). Решта війська мала захищати Батурин до повернення гетьмана разом із шведами. 9 листопада (28 жовтня за старим стилем) Мазепа перейшов Десну і, схоже, виголосив перед військом промову, в якій пояснив причини такого несподіваного кроку.

До табору шведів, розташованого поблизу села Горки, Мазепа прибув надвечір 9 листопада 1708 р. Того ж дня відбулася перша особиста зустріч українського гетьмана і шведського короля. Під час цієї зустрічі не було укладено жодних угод, що свідчить про наявність серйозних попередніх українсько-шведських домовленостей (наступний документ сторони підписали аж у травні 1709 р., після переходу на бік гетьмана і короля запорожців). Можливо, Карл XII і був дещо розчарований щодо кількості військ, які привів із собою Мазепа, але він одразу зрозумів, що придбав цінного порадника в політичних справах. Відгуки шведських джерел про особу українського гетьмана та його військо цілком позитивні – обидві сторони сподівалися на майбутню плідну співпрацю.

Наслідки події

Учинок Мазепи спричинив репресії проти його прихильників з боку Петра I (знищення Батурина, масові страти «мазепинців» і запорожців), завдяки гетьману шведи зуміли пережити важку зимівлю 1708–1709 рр., але наступного року зазнали вирішальної поразки під Полтавою, що поставило хрест на політичних планах Мазепи і вкрай ускладнило життя Гетьманщини на наступні десятиліття. Проте, враховуючи реформаторські плани царя, можливо, вчинок Мазепи врятував козацьку автономію від швидкою ліквідації (тепер цьому перешкоджала наявність української політеміграції, що довго змушувала царя бути дещо обережнішим у «козацькому питанні»).

Історична пам’ять

Барвиста біографія І. Мазепи породила як мінімум кілька потужних образів-міфів цього неординарного політика (трагіко-романтичний герой у творах В. Гюго, Дж. Байрона, К. Рилєєва, Е. Делакруа, Т. Жеріко, Ф. Ліста та ін., романтичний злочинець – у російській класиці О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, П. Чайковського, український патріот і борець за свободу – у Ю. Словацького, В. Сосюри, Б. Лепкого, Ю. Іллєнка та ін.). На сьогодні саме завдяки згаданій події це один із найвідоміших і найсуперечливіших персонажів української та російської історії, герой сотень наукових, публіцистичних, художніх творів, 5 кінофільмів, на честь гетьмана названо всеукраїнський фестиваль.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.