Від автора
Від автора
Ця книжка не є історією України. Історію України напишуть наші академіки. Вона ще не написана. Тому що досі у нас на керівних посадах працюють люди радянського виховання, про яких великий індійський патріот Джавахарлал Неру говорив: «Інтелігенція, вихована колонізатором, є головним ворогом свого народу».
Розуміймо цю ситуацію.
Фахівці — історики незалежної України сьогодні роблять тільки перші кроки. Але вони уже є! Вони, беззаперечно, згодом візьмуть ситуацію під свій контроль, витіснивши на маргінеси радянських «динозаврів», які не розуміють сутність нашої доби.
Ще не один рік вихованці «московських колонізаторів» «співатимуть пісень» про «слов’янську єдність» і таке інше, приховуючи, що саме влада того народу у XVIII столітті запровадила на нашій землі рабство (кріпацтво), у XIX столітті позбавила нас нашої мови, писемності та всього національного — українського, а в XX столітті влаштувала українцям три голодомори, винищивши крашу частину нашого етносу.
Отаких «братів» ми мали продовж більш ніж 300 років.
Звичайно, все це ще довго буде даватися взнаки. І в історичній науці також.
Хотілося б, щоб ті відкриття, які роблять нефахівці–патріоти — сучасні історики, придалися в подальшому нашій історичній науці.
Кожен українець завжди знав, що всі давні так звані археологічні культури, які існували на теренах України, так чи інакше були пов’язані з українським етносом. Тому немає нічого дивного, що кращі сучасні історики (фахівці і нефахівці), які звільнились від імперських шовіністичних догматів, вивчають розвиток української нації, починаючи з періоду Трипільської цивілізації, і залучають до єдиного ряду: Скіфо–Сарматську добу, час антів, Велике Київське князівство (Русь), Велике Галицько–Волинське князівство, Велике Литовсько–Руське князівство та Українську Козацьку державу.
То був єдиний, безперервний ланцюг розвитку українського етносу від VI тисячоліття до нашої ери до сьогодення. Видатний сучасний професор Іван Іванович Заєць у праці «Витоки духовної культури українського народу» цілком закономірно зробив ось такий висновок:
«Незважаючи на міграційні процеси, які відбувалися на території України упродовж багатьох віків, у нас немає ніякого сумніву, що основи українського народу були закладені в другій половині — наприкінці V тисячоліття до н. е., що дає підстави засвідчити автохтонність певної частини населення того часу, і передусім носіїв Трипільської культури… Традиції, започатковані трипільцями абсолютно у всіх напрямках господарського і культурного життя, передалися населенню епохи бронзового віку, в першу чергу носіям Культур шнурової кераміки (Середньо–Дніпровської, Тшинецької та ін.), а в майбутньому населенню ранньослов’янських — Зарубинецької, Черняхівської та Київської культур. І як наслідок, все це та інше стало надбанням народу Київської Русі, а відтак і українського народу, який є прямим спадкоємцем його духовної і матеріальної культури» [27, с. 271].
Тому не мають права на існування імперські шовіністичні твердження про прибулих на українські землі у V–VI століттях слов’ян. То бездоказові так звані псевдотеорії.
Наступним імперсько–шовіністичним твердженням, яке досі гуляє на сторінках української історії, — є твердження про кінець князівської династії Данила Галицького у 1323 році. Це хибне імперсько–шовіністичне твердження закинуто на історичні сторінки, щоби позбавити український народ права на безперервну державність. Вперше цю вигадку запустив у листі до Константинопольського Патріарха польський король Казимир III (1350–ті роки), щоби домогтися благословення Патріарха на Галицько–Волинський князівський стіл. З 1323 року Холмський і Львівський князівські столи посідав правнук Данила Галицького — князь Дмитро, який у 1340 році (разом із своїм сином — Данилом Холмським) вигнав зі Львова польського короля Казимира III та його військо. Казимир III воєнним шляхом, після смерті князя Дмитра у 1349 році, захопив Львів і Галичину, мотивуючи свою агресію спадковими правами. Тому й писав у листі до Патріарха, що усі «руські князі померли», а земля «дісталася мені у спадок». Брехав Казимир III, бо праправнук Данила Данило Холмський мав повне право посісти батьківський князівський стіл.
До наших днів зберігся лист Великого князя Юрія II (Болеслава), який був сином правнучки Данила Галицького — Марії та польського князя Тройдена. Тобто, брат Марії був для Юрія II (Болеслава) Тройденовича — дядьком.
Ось що писав 20 жовтня 1335 року Великий Галицько–Волинський князь Юрій II (Болеслав) генеральному магістру Тевтонського ордену Теодоріку:
«В ім’я Господнє, амінь.
Оскільки велич незбагненного провидіння творця усього (сущого) не лише те поручила панам, щоб вони панували над підлеглими, але й щоб керуючи, збагачували їх миром і справедливістю, тому ми, Юрій, з Божої ласки уроджений князь усієї… Русі, бажаємо обмежити шкідливість суперечок вигодою справедливості та єднання… Ми разом із нашими вибраними і вірними боярами та військовими, тобто Дмитром, дядьком нашим; Михайлом Єлізаровичем, воєводою Белзьким; Васьком Кудиновичем, суддею нашого двору; Грицьком Коссачовичем, воєводою перемишльським; Бориском Кракулою, воєводою львівським; Ходором Отеком, воєводою з Луцька; Хотком, сином Яромира—опорою та охороною даного питання, відновлюємо, схвалюємо, ратифікуємо і стверджуємо, з доброю вірою, усунувши всяке лукавство, пристрасть, вигадки та без будь–яких лихих хитрувань обіцяємо разом із нашими названими боярами, військовими, знаттю та нашими землями і людьми укласти цей сприятливий союз із… теперішнім генеральним магістром Ордену та з його співнаставниками, покровителями, братами, знаттю та їх землями і людьми…» [44, с. 112–113].
Через те що наші українські історики у наведеному тексті допустилися деяких «винятків із правил», автор дозволив собі такі три правки.
Перше, слово «дядько» написане з малої літери, як і належить писати його в цьому реченні. Інакше речення побудовано неграмотно.
Друге, пояснювальні слова «дядьком нашим», як і належить, виділені комами. До речі, так чинили з подальшим текстом упорядники книги «Україна — хронологія розвитку. Від Батиєвої навали до Люблінської унії» у наведеній цитаті.
Трете, автор вилучив із тексту слово «Малої», яке додане до слова «Русі», з огляду на те, що у XIV столітті таке словосполучення не застосовувалося. То є вигадка московських державців пізніших століть.
Як бачимо, князь із роду Данила Галицького на ім’я Дмитро (Юрійович) у 1335 році згадується в офіційних міждержавних документах. Тому українські історики не мають права нехтувати таким важливим свідченням на догоду московським «доважкам брехні».
Навіщо подібні «тези» закидалися до української історичної науки — відомо. До речі, розірвавши рід Великого руського (українського) князя Данила Галицького на дві складові гілки — Галицьких і Острозьких, історична наука так само легковажно підійшла до одного із князів Острозьких, а саме — Василя Красного. Цього князя європейці величали Гедігольдом.
Якщо цілком зрозуміло, чому імперські історики Польської та Російської імперій були не зацікавлені у встановленні особи князя Гедігольда, то абсолютно не зрозуміла позиція українських істориків. Українські науковці досі не зацікавилися князем, який у 1421 році заклав сучасне місто Одесу (Качебіїв), Овідіополь (Чорний Град), селище Маяки (Маяк), фортецю Караул та село Барабой (Белабки).
Можна сперечатись, який рік місто Одеса вважає роком свого заснування. Але історики (українські) не мають права мовчати, що руський (український) князь Василь Острозький у 1421 році заснував на місці сучасної Одеси поселення та фортецю Качебіїв, які простояли до кінця XVIII століття, тобто майже 400 років. І тільки перша російська офіційна «гулящая дама» Катерина II наказала розібрати фортецю Василя Острозького (Галицького) до останнього каменя, так люто ненавиділа українських козаків, які «ели хлеб не с ее руки».
Автор говорить не про історичні вигадки, а про свідчення посла англійського і французького королів лицаря Гілльбера де–Ланноа до європейських монархів, який у 1421 році особисто бачив все те, про що повідомив.
Настала пора побудови нового каркаса української історичної науки, де не буде місця московським, імперським «доважкам брехні», міфам та «былинам». Наша історична наука має, в першу чергу, базуватися на давніх світових і європейських першоджерелах, на українських аналітичних дослідженнях та на українській археології і антропології.
Російська історіографія є неприйнятною для українського народу хоча би тому, що це наука нашого окупанта, а, отже, — нашого поневолювача.
А в окупованого і окупанта завжди різне бачення і сприйняття подій.
Более 800 000 книг и аудиокниг! 📚
Получи 2 месяца Литрес Подписки в подарок и наслаждайся неограниченным чтением
ПОЛУЧИТЬ ПОДАРОКЧитайте также
От автора
От автора Первым после гибели отца на войне потрясением для меня, молодого летчика, было закрытое «Письмо» о злодеяниях и антисоветской деятельности Берия и его окружения. Сообщение настолько потрясло нас, что какое-то время мы с трудом верили всему тому, что довелось
От автора
От автора История – жестокая наука. В ее скупых строчках засушиваются и спрессовываются реальные трагедии миллиардов людей. Иногда описания претендуют на беспристрастность, иногда бывают откровенно субъективными, но сами их масштабы в той или иной мере навязывают
От автора
От автора Когда я, только что утвержденный в должности начальника отдела Минтруда России, впервые появился на своем новом рабочем месте, старейший сотрудник министерства Игорь Иосифович Дуда тут же развлек меня занимательным разговором. Рассказ его, полный красок и
От автора
От автора Мне было лет одиннадцать — двенадцать, когда я впервые прочитал о Григории Распутине. На денек-другой мне удалось одолжить книгу, вернее сшитые вместе фотографические листы самиздата, где была изложена леденящая душу история убийства Распутина в описании
ПРО АВТОРА
ПРО АВТОРА Василь Кук Василь Кук (генерал-хорунжий УПА, “Василь Коваль”, “Юрко Леміш”, “Ле”, “Медвідь”) народився 11 січня 1913 р. в с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (нині Буський район Львівської обл.) у багатодітній робітничо-селянській родині,
1.1 От автора.
1.1 От автора. С большими сомнениями и с большими колебаниями приступаю я к этой работе. Ясно и бесспорно вижу я всю трудность поставленной мною задачи. Ярко чувствую я малую подготовленность натуралиста при переходе от лабораторной, полевой или наблюдательной работы в
От автора
От автора В очередной книге серии «Возвращенная Русь» автор доводит до читателя события реальной истории. Автор устал смеяться сквозь слезы, читая «опусы» своих и не своих ученых историков, издевающихся над историей. Зрители (они же – читатели) продолжают крутить
От автора
От автора Выпуская в свет настоящую книгу, я задался целью познакомить русское общество с недавними событиями на нашей среднеазиатской восточной границе, наделавшими в свое время немало шуму как в иностранной, так и в русской прессе. Особенно английская печать забила
ОТ АВТОРА
ОТ АВТОРА После исчезновения с карт политической географии государства Советский Союз в мире и самой России у политиков, общественности и обывателей возникла эйфорическая уверенность, что наконец-то наступил век благоденствия. Завораживающее слово «демократия»,
От автора
От автора Una salus victis — nullam sperare-salutem!… Еврейский вопрос необъятен для России и бесконечно важен. Знать его необходимо всякому русскому человеку. И чем глубже, тем безопаснее.К несчастью, даже в математике увеличение количества данных и осложнение их содержания вызывает
От автора
От автора Я не могу знакомиться с людьми — Дрожит ладонь с брезгливою опаской. Пока меж нами бродят — кто? — пойми, Доносчики тридцать седьмого в масках, Доныне в сейфах скрыты имена — Они оклеветали самых лучших! Плывет по городу, как душная волна, Толпа седых убийц
ОТ АВТОРА
ОТ АВТОРА Елене Дорофеевой (Квасоле) Проблема, сформулированная в заголовке данной книги, с той или иной степенью полноты освещалась в ряде предыдущих работ ее автора,[1] которые вызвали интерес у специалистов. Одни оппоненты с одобрением отнеслись к его концепции,
От автора
От автора Быть может, вы помните рассказ Конан Дойля «Обряд дома Месгрейвов». Шерлок Холмс расследует очередное дело, в ходе которого обнаруживается старинная реликвия, «древняя корона английских королей», корона казнённого в 1649 году короля Карла I: «…Металл был почти
От автора
От автора Ключ к познанию зарубежной действительности Мой жизненный и творческий путь – это более шестидесяти лет в журналистике, сорок из которых (1951– 1991 гг.) я проработал в «Правде». Молодежи порой кажется, что мне не повезло. Мол, лучшие годы жизни пришлось плясать под
От автора
От автора Название данной книги требует некоторых пояснений. Поскольку в центре рассмотрения будет история языческой (или дохристианской) Руси, то понятие «Древний мир» в нашем исследовании имеет более широкое, нежели принятое, толкование и вмещает в себя время до X века
ОТ АВТОРА
ОТ АВТОРА После того, как бульварная, "желтая" пресса, бьющая на сенсации и низменные инстинкты толпы, вылила целое море грязи, описывая похождения Григория Распутина и его отношение к царской семье, — как-то жутко и неприятно приниматься за эту тему. И тем не менее,