Письма Бандеры на Украину

Письма Бандеры на Украину

Признание факта сотрудничества «конкурентов» из ЗП УГВР с американской разведкой находим в письмах Бандеры на Украину, руководителю провода ОУН на западноукраинских землях (ЗУЗ) Василию Куку.

Эти письма были собраны и изданы за границей после смерти Степана Бандеры. Предваряет их небольшое предисловие: «В дні, коли деяка частина українців на чужині вшановує пам’ять колишнього Провідника ОУН Степана Бандери, і пам’ятаючи заклик його спадкоємців ретельно збирати всю друковану спадщину Провідника, ми хочемо дати до відома українського загалу копії з деяких його листів до добре всім нам відомих Коваля-«Леміша», себто Василя Кука, та Усміха, себто Мирона Матвієйка».

В письме, датированном октябрем 1951 года и озаглавленном «До положення української визвольної справи в політиці західних держав зараз і в перспективі війни», Бандера сообщает «другу Лемішу», что «в політиці США наступають некорисливі для нас прояви». «Йдуть вперті намагання постави Керенського в ролю репрезентанта й керманича всіх визвольних, протибольшевицьких змагань, підвести під таку московську імперіалістичну шапку протибольшевицьку боротьбу всіх народів, включно з Україною, та надати їм всім характер тільки протирежимної боротьби, за усунення большевицької системи, в плані збереження імперії, тільки з дещо вільнішим федеративним пов’язанням інших країн з Московщиною. Йдуть старання підвести під російську руку якісь українські політичні групи, а коли це не вдається, на чергу приходить штучне фабрикування «українських партій» і репрезентантів темних, продажних типів».

Бандера тут же называет виновными в таком отношении к бандеровцам «американських чинників». «Властивими моторами й захисниками фатальної проросійської тенденції в американській політиці є укриті сили позанаціонального характеру, які проникають і в значній мірі опановують американську політику й інструменти формування публічної опінії, головно пресу, а які не дбають про дійсну рацію США, тільки про свої інтереси. Це сили, які мають на меті опановувати центральні системи всіх держав, проникати життя всіх народів, кермувати, використовувати, які грають політикою і інтересами обсотаних народів та, не дивлячись на діючі міжнаціональні відношення, ведуть свою укартовану на позанаціональній площині роботу. Це різні мафії інтернаціонального характеру, які послуговуються передусім грошам і на тому спірають свою силу, але так само використовують інші існуючі всередині многих держав спеціальні спільноти, передусім світове жидівство».

(Видимо, как раз общие с Гитлером взгляды на проблему «світового жидівства» привели Бандеру и бандеровцев к соучастию в истреблении евреев на украинских землях…)

В одном из писем Бандера жалуется, что американцы, как, впрочем, и гитлеровцы, вместо того, чтобы рассматривать эмигрантов как равных партнеров, используют их только технически. «Таке нехтування з американского боку до наших цілей, до самостійності наших змагань. Натомість сама боротьба як дія, що підриває сили й позиції большевиків, трактується американцями цілком інакше. Вони її не тільки не заперечують, не ігнорують, але хотіли б її використати, з нею співдіяти, а навіть їй допомогти, але тільки технічно, а не політично…»

Из писем узнаем, что американцы «использовали технически» националистов не только в борьбе против Советского Союза, но и как наемников. «Українців в США, не тільки горожан (граждан — М. Б.), але й новоприбулих, що ще не мають горожанства, беруть обов’язково до амер. армії і нема жодної мови ані познак, щоб їх трактували інакше, що мають творити окремі частини (немцы, по крайней мере, разрешали формирование «украинских» частей в своей армии — М. Б.). В зах. Німеччині, в окуп. амер. зоні вербують українців, як і інших чужинців, до служби в амер. чужинецькій вій. частині (з перспективою набути ам. горожанство, звичайна служба чуж. легіона). В тій вербунковій акції активну службу виконують люде з опозиції. Американці вербують українців до себе на вій. службу, і в тій вербунковій акції платно працюють члени Місії УПА».

Англичане, в отличие от американцев, к бандеровскому крылу националистов проявили достаточное уважение. «Відношення англійців до нашої справи, зокрема з військового погляду, дуже важне через те, що там є найповажніший кадр наших військових людей, ціла б. дивізії, з армії Андерса (куди попали з СССР) й інші. В рямцях неофіційного, практичного, політичного ставлення є прихильне й коректне відношення до нашого руху. Англійці респектують той стан, що наші впливи мають подавляючу перевагу серед українців у В. Британії і що ціле тамошнє життя є під нашою кермою. Нема з їх боку жодних спроб мішатися, форсувати своїх ставленників і т. п.».

Бандера убеждает Кука, что ЗП УГВР не сможет без ЗЧ ОУН вести самостоятельную украинскую политику, потому что «воно фактично стало цілком залежне від американців (полная зависимость ЗЧ ОУН от англичан и от западногерманской разведки, руководимой бывшим гитлеровцем Рейнхардом Геленом, Бандеру, как видим, не смущала — М. Б.). Бо віддавна наставилось односторонньо на зв’язки з американськими чинниками, зв’язки однобокого характеру. (Між іншим, це була з одних властивих причин конфлікту таких осіб, як Кримський, Ярополк, Врецьона. Я не хотів погодитись на те, що два перші, виступаючи як високі політичні репрезентанти УГВР, особисто одержували зв’язки розв. характеру на підрядному щаблі, бо це компрометує нас всіх і заминає дорогу до дійсних політичних зв’язків. Врецьона увійшов зараз на початку у «взаємини» з америк. розв. В такому самому характері, як колись з німцями, сидів тихо, аж коли після ?? Конф. ЗЧ ціла опозиція згодилась поєднатись, він нагло приїхав з Шв. (Швейцарии — М. Б.) і, покликаючись на… американців, перешкодив тому… Таке опозиційне ЗП стало цілком залежне від американців матеріально й політично… Ціла діяльність ЗП практично-матеріяльно залежна від амер. дотацій, отже ам. мають змогу кожночасно її перервати, або примусити йти на їхні вимоги… Не може ЗП УГВР бути обмежене до роботи тільки на одному амер. відтинку… Нема такої ситуації, щоб ми могли ставити визвольну політику на американську карту, коли амер. політика нашу справу під політичним поглядом ігнорує».

В письме Куку-«Лемишу», датированном апрелем 1952 года, Бандера возвращается к больной для него теме — расколу между ЗП УГВР И ЗЧ ОУН. И снова он в этом расколе обвинил «втручання чужих, американських чинників», поскольку «американці уважають мене і членів Проводу ЗЧ за антидемократів і надто безкомпромісових у політиці, натомість «опозицію», її членів уважають за демократів і політично гнучких. Отже — якщо хочемо мати з американцями добрі взаємини, то треба ставити на провідні пости відповідних, приємливих їм людей».

Бандера возмущен тем, что, обвиняя его самого и его окружение в антидемократизме и фашизме, с другими эмигрантскими группировками янки сотрудничали на самой широкой основе: «Американські чинники подібні зв’язки мають ще й з іншими, цілком неповажними українськими гуртками (пр. з Бульбою), як рівно ж дають деяку поміч у ставленні ніби науково-інформативної діяльності якраз такому середовищу, яке займає не дуже певні позиції під національно-політичним оглядом».

Ну, а оппоненты Бандеры из ЗП УГВР, которым Кук дал право официально представлять «воюющую Украину» (ЗУЗ) перед западными хозяевами, вообще «пішли на агентурне відношення, запродались американцям, погнались тільки за власними амбіціями, без серіозних патріотичних цілей і мотивів».

В письме «Лемишу»-Куку за сентябрь 1952 года Степан Бандера жалуется, что «опозиція» з ЗП УГВР залізли по вуха в американську кишеню… і нема мови про їх усамостійнення». Видимо, черпать из английской и геленовской «кишень» Бандера считал более моральным и «самостийным»…

По мнению Бандеры, «опозиція» творить не тільки організаційно розстроюючий процес в закордонній часті визвольно-революційного фронту, але стала інструментом для стертя ідейно-програмового обличчя і змісту визвольного руху, прищеплення йому соціялістичних чи націонал-комуністичних концепцій, а в політичній площині ЗП УГВР, замість бути твердинею безкомпромісово-самостійницької, незалежної політики, стало залежним від чужої, неприхильної до українського визвольного руху сили. Тяжко провести різницю між залежністю і службою агентурного характеру. Під тим оглядом «опозиція» стоїть в тій самій ролі, як мельниківці напередодні німецько-большевицької війни. Вони тоді теж поставили усе на карту будучого воєнного противника СССР, вбачали в Німеччині союзника, бо «інакше не могло б бути», сподівались від Гітлера самостійності… (О том, что бандеровцы с гитлеровскими оккупантами сотрудничали гораздо плотнее, Бандера скромно умолчал — М. Б.). Хоч Америка напевно не має власних ворожих плянів супроти України так, як Гітлєр, але не має й прихильних до справи самостійності».

Надо сказать, Степан Бандера совершенно напрасно сетовал, что «американські чинники» не берут его и его организацию на довольствие. Ведь, как мы уже говорили, помимо сотрудничества с «прихильними та коректними» англичанами, бандеровская ЗЧ ОУН плотно работала с организацией бывшего нацистского генерала Гелена, придатком американских спецслужб в Европе. Видимо, загребущему лидеру ОУН просто хотелось присвоить все американские деньги…

Мирон Матвиейко, начальник СБ Бандеры, говорил тогда: «Уже давно не было тайной, что главной причиной несогласий, которые привели к расколу националистического лагеря, были не какие-то там идейно-программные или политические разногласия. Камнем раздора была борьба за право стать первым и единственным представителем интересов Украины, в том числе и в отношении к американской разведке». Короче говоря, за право на американские деньги…