6

6

Але головною причиною перепису 1272 року стала очевидна необхідність докорінного закріплення підкорених земель за нащадками роду Чингісхана через побудову власних поселень та наповнення їх, бодай частково, татарськими мешканцями, тобто корінним золотоординським етносом. Особливо це стосувалося земель, зайнятих ханами під перекочування Ставки, і сусідніх з ними. Там існувала необхідність мати постійні поселення. І це не вигадки автора.

Погляньте, для корінного закріплення земель Ірану та Іраку Хулагу–хан не просто скерував свої війська в ті землі. Ні! Він протягом 1254–1256 років переселив у ті землі понад сто тисяч цивільного населення. До речі, не менше як двадцять тисяч — з країни Моксель. Саме в такий спосіб відбувалося захоплення землі та її закріплення.

Це стало очевидним не тільки для Менгу–Тимура та його уряду. Про це було відомо ханові Батию і Берке–ханові. Ще з тих часів відомі такі великі поселення:

— «Сарай–Бату, Старий Сарай (за літописом — Сараї Великі; суч(асне) с. Селітрене Харабалинського р–ну Астраханської обл(асті), місто, споруджене ханом Батиєм в 1254 (за Рубруком)» [18, том 22, с. 588].

— «Сарай–Берке, Новий Сарай, суч(асне) с. Царьов Ленінського р–ну Волгоградської обл(асті), місто, столиця Золотої Орди, збудоване ханом Берке бл(изько) 1260» [18, том 22, с. 588].

— «Сарайчик, Сарай Малий, суч(асне)с. Сарайчиковське Махамбетського р–ну Гур’євської обл(асті)… місто Золотої Орди на стародавньому торговому) шляху з Ниж(нього) Поволжя в Хорезм» [18, том 22, с. 588].

— «Сараї, селище міськ(ого) типу, центр Сараївського р–ну Рязанської обл(асті) РРФСР. Розташований на р. Верда, бас(ейн) Оки» [18, том 22, с. 588].

Не викликає сумніву, що останнє поселення засноване в ті ж часи, швидше за все, ханом Сартаком, який кочував між Волгою і Доном в 1250–1257 роках.

— «Казань засн(ована) в 2–й пол(овині) 13 ст(оліття)» [18, том 11, с. 141].

Саме відновлене місто Булгар і Казань були улюбленими місцями літнього відпочинку хана Батия (Саїна).

Я не став спеціально досліджувати серед нині існуючих у Російській Федерації міст, селищ і поселень ті, які були засновані за велінням ханів Золотої Орди з 1237 до 1500 року. Не в тому полягало завдання. Вказано на існування тенденції до освоєння ханами Орди підкорених земель, спорудження ними десятків міст і поселень. Це стосувалося безпосередньо рязанської та ростово–суздальських земель, бо, як засвідчив професор В. Г. Вернадський, «вони перебували в безпосередньому віданні ханів».

У першій половині XIX століття російська професура ще не намагалася приховувати подібні факти своєї історії. Професор І. М. Березін у своїх дослідженнях навіть обґрунтував це явище стосовно міст Поволжя: «Таким чином, якби Історія захотіла попросити допомоги у Філології, то вона б дізналася, що місце кочівлі Золотої (Жовтої) Орди визначити нескладно за численними філологічними підказками: Царьов є ніщо інше, як сари, ім’я Жовтої (Золотої) Орди… Царицин є ніщо інше, як (Золоте поселення. — В. Б.) (так пишеться ім’я цього міста у Татарському рукописі), Камишин — це ніщо інше, як — Жовта тростина Тайдулиного ярлика…, Саратов — це ніщо інше, як Сари–тау, Жовта гора… присутність у всіх цих назвах терміну жовтий, є не тільки необхідною характеристикою місцевості. Так само, як Царьов, Царицин є вдалими інтерпретаціями терміну «Сари» — жовтий (золотий. — В. Б.), які нагадують про колишню знаменитість цих місць» [32, с. 2–3].

Отже, самі назви Царицин, Саратов, Камишин, як зазначив професор І. М. Березін, свідчать про існування цих поселень з часів Золотої Орди і нагадують про «старих царів» землі Моксель.

Однак російська історіографія і в це питання запустила «доважок брехні». Радянські історики стали соромитися своїх «знаменитих місць», а тому, коли ви відкриєте ВРЕ, то побачите цілковиту нісенітницю:

«Царицин… заснований у 16 ст(олітті)»… [18, том 5, с. 298].

«Саратов… засн(ований) у 1590 р.» [18, том 22, с. 590].

«Камишин… засн(ований) в 1667 р.» [18, том 11, с. 291].

Дуже цінні відомості про міста Золотої Орди наводить історик М. Г. Сафаргалієв у книзі «Розпад Золотої Орди», виданій у місті Саранську в період хрущовської відлиги нікчемно малим тиражем — 1500 примірників. Послухайте:

«Більшість міст Золотої Орди, споруджених за монголів, виникали на місці колишніх військових таборів. Про це говорять їх назви: Крим (Старий Крим), Ак–Керман (Монкастро), Хан–Керман (Касимов), Керменчук (на річці В’ятці), Кременчук (на Дніпрі) та інші. У половецькому словнику слово «керман» перекладене латинською мовою: «Castrum, Caste — укріплення. Місце, укріплення, табір». Сучасне місто Темников на території Мордовської АРСР, місто Тюмень в Сибіру і Тюмень на річці Терек виникли на місці табору ханського темника — начальника десятитисячного гарнізону.

Інші міста Золотої Орди своїм розвитком були зобов’язані не стільки розвитку ремесла, скільки розвитку караванної торгівлі… таких як Солхат, Азак, Маджар, Сарай, Сарайчук… або… Астрахань, Укек, Вельджемен, Бездеж — які стояли на Волзі…» [56, с. 79–80].

Майже всі вузлові сучасні міста Поволжя від Астрахані до Казані були засновані і споруджені за часів Золотої Орди. Перелічимо їх:

Астрахань. «Одним з кращих міст Ібн–Батута називає Хаджи–Тархан — Астрахань, побудоване на річці Ітилі за монголів» [56, с. 81].

Царицин (Волгоград). Про нього говорилося вище — «Золоте село» [32, с. 3].

Саратов. «Сари–тау, Жовта гора» [32, с. 3].

Камишин. «Жовта тростина» [32, с. 3].

Самара. «На картах Фрао Мауро на східному березі Волги зазначено такі населені пункти, відомі італійським купцям: Zotrage, Apacha, Samara» [56, с. 85].

Казань. «Заснована у другій половині XIII століття».

Не буду згадувати численні міста Поволжя, назви яких московити переінакшили або піддали забуттю. їх багато. Вони були величними і гарними. У 1915 році при розкопках міста Бельджемена «з його руїн було добуто до 15 тис. пудів кісток, 92 вози цегли, 100 пудів мідного брухту, 150 пудів заліза ill пудів свинцю» [56, с. 84].

Однак не варто думати, що хани Золотої Орди освоювали тільки території вздовж Волги і караванних шляхів. Ця думка хибна. Вони закріплювали за собою абсолютно всі землі, особливо північні улуси Орди: сюди на постійне місце проживання відправляли ханських дітей, мурз, а також звичайних аскерів — солдатів.

Саме в землі північних улусів Орди з 1312 року хан Узбек розташував один зі своїх монетних дворів. Послухаймо свідчення російського історика: «Північніше від Бельджемена, на західному березі Волги розкинулося місто «середньої величини — Укек — з гарними будівлями». Укек — одне з найстаріших міст Золотої Орди, було відоме ще Рубруку і славилося соляною торгівлею. Згодом тут був монетний двір ханів. Але після заснування міста Мохші (Наровчат) м. Укек почало втрачати своє значення як центр улусу… (Наровчат) особливо розвинувся на початку XIV ст., коли перетворився на одне з важливих міст Золотої Орди. З організацією монетного двору, в якому з 1312 до 1342 року карбували монети хана Узбека, м. Наровчат перетворилося на важливий улусний центр Золотої Орди…» [56, с. 84].

Як бачимо, у 1312 році майже в центр землі Моксель було переміщено саму столицю держави Чингісидів. У Наровчаті містилося і головне сховище грошей Золотої Орди. Адже «якщо монетний двір переноситься в інше місце, отже, переноситься й адміністративний центр… Сам Узбек також подався на північ… і пробув (там) 8 років… резиденцією новий хан (Узбек) обрав древній Наровчат» [104, с. 38].

Ростово–суздальська і рязанська землі становили ядро території Орди, повністю керувалися центральною ханською владою і були найнадійнішими в державі.

Один лише маленький штрих відразу ж змінив наше уявлення про дійсність Золотої Орди. Московська історична брехня на цьому тлі виглядає вульгарно і навіть смішно.

Російські офіційні, служиві професори та академіки розуміли, що їхня брехня про Московію та її «незалежне життя» поза Золотою Ордою «притягнута за вуха», тому й говорили про місто Наровчат наче крізь зуби і зі здивуванням. Послухаймо ВРЕ (третє видання):

«Наровчат, село (з 1780 до 1926—місто)… У 14 ст. на місці Н(аровчата) існувало золотоординське місто Наручадь, яке, судячи з монет, що в ньому карбували, мало другу назву — Мохші і було улусним центром. Археол(огічні) розкопки проводилися в 20–х рр.. 20 ст. А. А. Кротковим і в 1959–1963 А.Є. Аліховою. Відкриті рештки мечеті, громадських лазень з водогоном, житлових будівель зі системою опалення під підлогою, гончарних горнів; на тер(иторії) мусульманського) кладовища — руїни монументальних мавзолеїв» [18, том 17, с. 253].

Такою була одна із столиць Золотої Орди — Мохші (Наровчат), місто з водогоном і зовнішнім опаленням, з величними мечетями і мавзолеями. Як це вирізняється на фоні напівдикої, з курними хатами Москви ХІІІ–ХУ століть! Ось чому навіть статус міста відібрали в Наровчата, щоби принизити й применшити.

Не думайте, що міста Наровчат (Мохші) і Темников були закладені при Узбек–ханові. Вони засновані раніше. Ось що донесло до нас минуле.

«У фондах колишнього Саровського монастиря, які нині зберігаються в центральному державному архіві Мордовської АРСР, є родовід татарських князів: Сеїд–Ахметових, Адашевих, Кудашевих, Тенішевих і Янгаличевих, які походили від татарського князя Бехана «із Золотої Орди», який «владою Золотої Орди царя володів багатьма навколишніми містами та іншими станищами татарськими і мордовськими»… Відтоді їхні нащ