8
8
Працюючи над книгою «Країна Моксель» багато років, я завжди хотів доторкнутися до старовинних історичних оригіналів, до тих безпосередніх носіїв істини, які московська історіографія старанно приховувала, оминала або відверто фальшувала.
Ще в дев’яності роки в Алма–Аті мені доводилося контактувати з італійцями, німцями, росіянами тощо, які були переконані, що оригінали доповідей Іоана де Плано Карпіні Папі Інокентію IV і Вільгельма де Рубрука королю Франції Людовикові IX, напевне, збереглися. Тому що вони є настільки величними реліквіями, що зникнути безслідно не могли. Особливо коли йшлося про доповідь Плано Карпіні.
Московські царі та їх прислужники ніколи не мали доступу до бібліотек і сховищ римського Первосвященика, в той час як у Франції московити практично завжди почувалися вільно і скуповували, а іноді й крали все, що душі завгодно. Тому я здійснив кілька спроб дістати у свої руки копію оригіналу доповіді Іоанна де Плано Карпіні, маючи намір звірити його текст із текстом виданої Катериною II книги «Історія Монгалів, названих нами Татарами».
Можливо, мої зусилля були не настільки старанні та наполегливі на початку роботи, але в Києві з часом з’явився просвіток. Мені вдалося познайомитися з великими умами України, а з деким із них навіть близько зійтися. Серед них Борис Іванович Яценко — геніальний на мою думку, вчений; Андрій Михайлович Нечитайло — людина, без сумніву, блискучого розуму; Василь Васильович Яременко — людина дуже оригінального мислення і надзвичайного працелюбства, та інші. Коли я попросив професора Яременка посприяти мені дістати копію оригіналу праці Плано Карпіні, виявилося, що він має вихід на Рим. Таким чином, на початку серпня 2006 року книга, за якою працю великого мандрівника вивчають в університетах Італії, опинилася у професора В. В. Яременка. Звичайно, з книгою був ознайомлений я як автор ідеї порівняння текстів: латинського (1246 року) і катерининського (російського, 1795 року).
Згодом професор передав мені зроблену на ксероксі копію книги досліджень доповіді Іоана де Плано Карпіні, авторства італійського професора Енріко Менесто і його колег. Але моя радість була передчасною. В книзі не виявилося оригіналу тексту доповіді Плано Карпіні. Потрібно було продовжити пошуки в цьому напрямі.
Свого часу професор Б. І. Яценко дуже делікатно та ввічливо дорікнув мені за перебільшення ролі Катерини II у фальсифікації російської історії: мовляв, вона справді доклала свого розуму і своїх зусиль до цієї брудної роботи, але не була головною дійовою особою. В ті роки я не міг звернутися до великого свідка XIII століття — Плано Карпіні. Якщо мені не вдасться це здійснити, пропоную молодим ученим виконати це завдання.
Нагадаю нашим читачам: книга Іоана де Плано Карпіні «Історія Монгалів» вперше в Російській імперії була видана 1795 року з особистого дозволу Катерини II. Видана не як переклад із оригіналу, а шляхом компіляції з інших європейських видань, з «доважками брехні».
Вдруге книга побачила світ в імперії у 1911 році у видавництві A. C. Суворіна під редакцією А. І. Малеїна. Редактор засвідчив: він перевидав катерининський текст без змін. Панові Малеїну доводиться вірити на слово, тому що знайти катерининський текст 1795 року видання нема ні найменшої можливості. Принаймні у мене.
Думаю, що Малеїн не мав потреби вносити спотворення до тексту. Якби він спотворював текст Плано Карпіні, то ніколи б не пропустив у праці Вільгельма де Рубрука «Мандрівка у Східні країни» (обидві праці були видані єдиною книгою) навіть найменшої згадки про «Країну Моксель». Отже, редактор Малеїн залишається поза підозрами.
Книгу Плано Карпіні було перевидано в радянській російській імперії Академією наук СРСР 1957 року. Маючи на руках два останні видання, 1911 та 1957 років, я зміг без особливих зусиль звірити тексти — і тут уже засвідчую їх повну ідентичність, зрозуміло, з урахуванням сучасного правопису.
Навіть вивчаючи ці тексти книги Плано Карпіні, спостережливий читач не може не помітити виразних недоречностей, явно не авторського походження. їх чимало. Зупинимося на двох явних недоречностях, що впадають в око.
Оскільки автор не міг допустити таких відверто грубих помилок, адже знав справжній стан речей, то цілком очевидно, що маємо справу з неприхованою фальсифікацією тексту в катерининському варіанті.
Отже, про що йдеться?
1. У Плано Карпіні (катерининський варіант книги) у багатьох місцях згадується: «князь Руссії», «великий князь Руссії», «в землі Руссії», ба, навіть більше — «над Русскими людьми», «письмена русские», «люди князя Русского» тощо. Але що цікаво: в розділі сьомому, у підрозділі «Про назви земель, які вони собі підкорили» нема згадки про «Руссію». Там чомусь наша земля і наш народ поіменовані «Руфени». (Латиною Ruthenia — Україна. Сполучення th — грецьке за походженням і може читатися залежно від часу запозичення слова і традиції (католицької або православної) як «т» або «ф». Наприклад: Феофан — Теофан, Федір — Теодор, Атанасій — Афанасій.)
Велетенський парадокс! Плано Карпіні знає про підкорення татарами народу руфени, але землю нашу і князів тієї землі чомусь називає «русскими»!
У книзі 1957 року видання радянські професори на сторінці 254 у «Покажчику до книги Плано Карпіні» навіть зробили роз’яснення: «Руфени, див. русские».
Цікаво, що, за катерининським варіантом книги, Плано Карпіні знав такі речі, про які не відав жоден так званий «загальноросійський літописний звід», бо вже в 1246 році називав «суздальську землю» руською, а князів тієї землі — руськими. Це щось схоже на те, якби індіанців Сполучених Штатів називали американцями, скажімо, у XII ст.
Ця відверта фальсифікація тексту доповіді Плано Карпіні впала мені в око ще у вісімдесяті роки минулого століття. Однак досліджувати подібну тему в ті часи не було можливості. Довелося тільки вказати на існування фальсифікації.
2. Друга очевидна фальсифікація тексту виявляється при зіставленні даних про так званого Олександра Невського. Зауважте, Олександр згадується в книзі Плано Карпіні на сторінці 56 з таким текстом: «В інших же, яким вони дозволяють вернутися (йдеться про правителів поневолених татарами хана Батия народів. — В. Б.), вони вимагають їхніх синів чи братів, яких більше ніколи не відпускають, як було зроблено з сином Ярослава, якимсь вождем Аланів, і дуже багатьма іншими» [28, с. 34].
Тобто Карпіні підтвердив, що хан Батий, призначивши Ярослава Всеволодовича Великим володимирським князем, в заручники (аманати) забрав його старшого сина Олександра, так званого Невського. І цьому є ще одне свідчення в тексті Плано Карпіні. Послухаймо: «Відтепер недавно сталося, що Михайла, який був одним з великих князів Руських (Великий князь чернігівський. — В. Б.), коли він подався на поклін до Бату, вони змусили його перед тим пройти між двох вогнів; потім вони сказали, щоби він поклонився на південь Чингіз–хану. Той відповів, що охоче поклониться Бату і навіть його рабам, але не поклониться зображенню мертвої людини, тому що християнам цього робити не належить. І після неодноразового наказу йому поклонитися вищезгаданий князь (хан Батий. — В. Б.) передав йому через сина Ярославового, що він буде вбитий, якщо не поклониться. Той відповів, що краще воліє вмерти, ніж робити те, що не належить» [28, с. 8].
Отже, в іншому місці Плано Карпіні засвідчив перебування Олександра, так званого Невського, тлумачем при ставці хана Батия. І, що цікаво, цей «син князя Ярослава» — посланець–перекладач — винятково наближена до хана Батия людина. Тому що, як засвідчив усе той же Карпіні, ані хан Гуюк, ані Батий ніколи не спілкувалися з іноземцями (послами, васалами тощо) безпосередньо, навіть якщо ті знали їхню мову, а виключно через довірену і наближену особу.
Послухаймо свідчення:
«У Татарського імператора звичай, що він ніколи не говорить з іноземцем власними вустами, який би той не був великий, але слухає і відповідає через особу посередника, як було сказано. Щоразу, однак, як вони викладають справу перед Кадаком (довіреною особою хана Гуюка. — В. Б.) або вислуховують імператора, ті, хто йому підвладний, стоять на колінах до кінця промови, якими б вони не були великими… І інші князі татар чинять так само в тому, що їх стосується» [28, с. 58–59].
Отже, в 1246 році Олександр, так званий Невський, перебував при ставці хана Батия. Він був винятково наближеною до хана людиною. Досконало знав уйгурську (тюркську) мову, якою велося діловодство в імперії та спілкувалися люди, і перебував у становищі «сина князя Ярослава».
До речі, при виданні книги Іоанна де Плано Карпіні «Історія Монгалів» у 1911 році А. І. Малеїн чи то не смів, чи то не мав дозволу дати у виносках пояснення: коли йдеться про «сина князя Ярослава», то мають на увазі саме Олександра, так званого Невського. Видання Академії наук СРСР 1957 року частково заповнило зроблену Катериною II прогалину і у «Покажчику до книги Плано Карпіні» на сторінці 252 точно визначило, що на цитованих нами сторінках ідеться про Олександра Невського. Як бачимо, в нашому випадку навіть різночитань немає.
А Плано Карпіні у своїй доповіді Папі особливо підкреслив статус Олександра, так званого Невського, коли послідовно описав титули Олександра і його батька Ярослава. Послухаймо:
«У Батия ми знайшли сина князя Ярослава… В імператора Татарів ми знайшли князя Ярослава, там померлого…» [28, с. 61].
Вся анекдотичність ситуації виникає далі, коли Катерина II зі своїми помічниками, щоби звеличити Олександра, вносять фальсифікації (вставки) до тексту Плано Карпіні. Послухаймо:
«VII. У той же час помер Ярослав, який був великим князем в одній частині Русії, яка називається Суздаль. Він щойно був запрошений до матері імператора (хана Гуюка. — В. Б.), яка, нібито на знак пошани, дала йому їсти й пити з власних рук; і вернувся у своє приміщення, відразу ж занедужав і помер через сім днів, і все тіло його дивним чином посиніло. Тому всі вірили, що там його підпоїли, щоби безперешкодно й остаточно заволодіти його землею. І доказом цього служить те, що мати імператора, без відома присутніх там його людей, негайно відправила гінця в Русію до його сина Олександра (так званого Невського. — В. Б.), щоб він з’явився до неї, бо вона хоче подарувати йому батькову землю. Той не захотів поїхати, а залишився, і в той час вона посилала грамоти, щоби він з’явився для отримання землі свого батька. Однак усі вірили, що коли він з’явиться, вона умертвить його або навіть полонить навічно» [28, с. 57].
Звертає на себе увагу той факт, що друга половина цитованого тексту є цілковитою вигадкою, тому що виставляє матір хана Гуюка — ханшу Туракіну і самого Плано Карпіні людьми недалекими і навіть дурними. І сам виклад цієї частини тексту скидається на елементарну нісенітницю.
Пригляньмося і проаналізуймо цю частину тексту докладніше. Отже, ми вже переконалися, що Плано Карпіні знав про перебування старшого сина князя Ярослава — Олександра, так званого Невського, серед заручників (аманатів) хана Батия. Без сумніву, цю ж істину знала і ханша Туракіна. Тому мати Гуюка не могла писати листів заручникові хана Батия і «посилати гінця в Русію». Подібне трактування тексту виставляє і ханшу, і Плано Карпіні людьми недалекими, необізнаними. Хто–хто, а старша дружина Великого хана Угедея, сина самого Чингісхана, чітко знала про існування Яси Чингісхана — зводу законів імперії. Вона сама завжди була присутня в ставці Великого хана. Послухайте: «А цей Батий живе в повній величі, маючи сторожу і всіх чиновників, як і Імператор їхній. Він також сидить на підвищенні, як на троні, з однією зі своїх дружин, інші ж, як брати і сини, так і решта молодших, сидять нижче посередині на лавці, решта ж людей позаду них на землі, причому чоловіки сидять праворуч, жінки — ліворуч» [28, с. 49].
Також варто пам’ятати: старших дружин для своїх синів від першої жінки Борте Чингісхан добирав особисто, бо йшлося про майбутніх спадкоємців трону. І в цьому разі не стільки цінувалася краса наречених, скільки їхній розум. Чингісхан не терпів у своєму оточенні дурних людей, навіть родичів.
Пора забути облудну московську писанину про «диких татаро–монголів». Адже в імперії Чингісидів у середині XIII століття більш дикої і відсталої землі, ніж ростово–суздальська, не існувало.
І друге, не менш очевидне. Якщо ханші Туракіні і Плано Карпіні було відомо про перебування Олександра, так званого Невського, в аманатах у хана Батия, то, природно, що й листи треба було писати саме в Сарай до хана, де він перебував узимку 1246–1247 років. А пониззя Волги у ті роки не входило до складу «Русії». Це більш ніж очевидно. Однак листи чомусь писали до Олександра і відправляли «в Русію» — всупереч здоровому глузду.
Між іншим, ще один обман цієї цитати в тому, що навіть ханша Туракіна не мала права розпоряджатися землями хана Батия. Тому що хан Батий отримав у володіння західні землі імперії особисто від Чингісхана.
І, цілком очевидно, що розпоряджатися ними мав право лише він. Плано Карпіні у своїй книзі згадує про це не один раз. Саме тому ханша Туракіна не могла «подарувати йому (Олександру. — В. Б.) землі батька» без дозволу і відома хана Батия.
Але найвідвертіша брехня полягає в тому, що Олександр, так званий Невський, «не захотів поїхати, а залишився», і ханша Туракіна, мовляв, «посилала грамоти» не один раз, а одну за одною. Відчуваєте, яка сильна, самостійна особистість? Ігнорує накази самого Великого хана. Смішно і немудро! Адже Плано Карпіні подібного написати не міг. Він знав стан справ у імперії Чингісидів, де за непокору ханові негайно відрубували голову. І не тільки за непокору ханові, а навіть за непослух баскакові. Послухаймо Плано Карпіні:
«Башафів (баскаків. — В. Б.), або намісників своїх, вони ставлять у землі тих, кому дозволяють вернутися; як вождям, так і решті належить підкорятися їх [кожному] рухові, і якщо люди… не роблять того, що вони хочуть, то ці башафи (баскаки. — В. Б.)… людей… убивають…» [28, с. 34].
Тому якщо б Олександр, перебуваючи «в Русії», отримав повеління від сім’ї Великого хана і не виконав його негайно, то місцевий баскак тут же відрубав би йому голову або, в ліпшому для нього випадку, відправив би до хана примусово.
Вся загадка тільки в тому, що Плано Карпіні не міг знати думок і дій Олександра, тому що ханський гонець із Каракорума до «Суздаля» і назад мав би добиратися (верхи на коні) не менше ніж вісім місяців, враховуючи, що була зимова пора. На той час Карпіні вже перебував у Кракові.
Тому вся розповідь про послання матері Великого хана Гуюка до Олександра, так званого Невського, — елементарна побрехенька, звичайнісінька «вставка» у текст.
На побрехеньки Плано Карпіні всі ці вигадки не схожі. Головне, в подібній брехні для звеличення Олександра, так званого Невського, він не був зацікавлений. У цій велетенській омані зацікавлені насамперед московські правителі.
У другій половині XIII століття в Русі (справжній!) гриміла слава про «великого короля всієї Русі». Про що, цілком очевидно, знав Плано Карпіні. Тим більше, що цей титул Данилові Галицькому особисто надав Папа Інокентій IV, який послав Плано Карпіні і до Данила Галицького, і до хана Батия.
А у XVIII столітті, в часи виникнення Російської імперії, коли всі здобутки київської (української) державності викрали і присвоїли Москві, московити вирішили возвеличити Олександра, так званого Невського, на противагу Королю всієї Русі Данилу Галицькому.
«Приєднати» (або «прихопити») у якийсь спосіб «Короля всієї Русі» Московії не давала змоги європейська історія і місце перебування Данила Галицького. Ось тоді, за московським «писанням», десятирічний хлопчак очолив війська у Невській та Чудській «битвах», а згодом — перестав підкорятися наказам ханів. У Московії на арені з’явився такий собі історичний піжон. Згодом дійшло до цілковитого абсурду, коли в дитячих книжках стали писати: «В Золотій Орді поважали і боялися руського полководця, який уже здобув дві великі перемоги. Хани розуміли, що князь Олександр Невський прагнув тільки одного—відродити колишню силу Русі» [30, с. 14].
Усе це пишеться про людину, яка в 1246 році була тільки «хлопчиськом на побігеньках» між ханом і князями справжньої Русі (України).
Ось навіщо було запущено брехню в катерининське видання книги Плано Карпіні «Історія Монгалів».
Наразі ми порівнювали й аналізували текст книги Плано Карпіні 1911 і 1957 років видання. Як бачимо, книга переповнена московськими «доважками брехні». Навіть необізнані читачі звернули увагу на наявні суперечності.
І, щоби закінчити розділ, хочу навести читачам текст справжнього послання Великого хана Гуюка Папі Інокентію IV, відправленого з Плано Карпіні. Послання має настільки виразно погрозливий характер, що цілком позбавляє московитів будь–яких ілюзій стосовно їхнього минулого. Послухаймо послання Великого хана:
«Силою Вічного Неба Далай–хан усього великого народу; наш наказ.
Цей наказ посланий великому папі, щоб він його знав і зрозумів.
Після того як була рада в… області Кагаї, ви нам відправили прохання про покірність, що було почуто від ваших послів. І якщо ви чините за словами вашими, то ти, котрий є великий папа, приходьте разом самі до нашої особи, щоби кожен наказ Яси ми вас примусили вислухати в той самий час.
І ще. Ви сказали, що якщо я прийму хрещення, то це буде добре; ти мудро вчинив, приславши до нас прохання. Але ми це твоє прохання не зрозуміли.
І ще. Ви послали мені такі слова: «Ви взяли всю область Majar (Угрів) і Kiristan (християн); я дивуюся. Яка помилка була в цьому, скажіть нам?» І ці твої слова ми теж не зрозуміли. Чингіс–хан і Каан послали до обидвох вислухати наказ Бога. Але наказу Бога ці люди не послухалися. Ті, про котрих ти говориш, навіть мали велику раду, вони показали себе зверхніми і вбили наших послів, яких ми відправили. В цих землях силою вічного Бога люди були вбиті і знищені. Деякі за наказом Бога врятувалися, єдино його силою. Як людина може взяти і вбити, як вона може схопити (і замикати в темницю)?
Хіба так ти говориш: «я християнин, я люблю Бога, я зневажаю і…» Яким чином ти знаєш, що Бог відпускає гріхи і по своїй благості дарує милосердя, як можеш ти знати його, тому що вимовляєш такі слова?
Силою Бога всі землі, починаючи від тих, де сходить сонце, і закінчуючи тими, де заходить, даровані нам. Крім наказу Бога, так ніхто не може нічого зробити. Нині ви повинні сказати щиросердно: «ми станемо вашими підданими, ми віддамо вам все своє майно». Ти сам на чолі королів, усі разом, без винятку. Прийдіть запропонувати нам службу і покірність. З того часу ми будемо вважати, що ви підкорилися. І якщо ви не послухаєтеся наказу Бога і вчините спротив нашим наказам, то ви станете (нашими) ворогами. Ось що вам слід знати. А якщо ви вчините інакше, то хіба ми знаємо, що буде, одному Богу це відомо.
В останні дні джамада–аль–ахар року 644 (3–11 листопада 1246 р.)» [29, с. 220–221].
Грамоту хана Гуюка до Папи Інокентія знайшов в архіві Ватикану польський монах Кирило Каралевський вже в наш час, у 1920 році. У ХV–ХVІІ століттях послання, мабуть, мало кого цікавило. Тому довгі роки його ніхто не чіпав.
За свідченням Плано Карпіні, грамоту було написано у двох примірниках: «…ми написали її по–латині», а «…вони переписали грамоту по–сарацинськи» [28, с. 58]. Сарацинською виявилася перська мова. Саме грамоту перською мовою було знайдено у сховищі Ватикану.
Я навів лист Великого хана Гуюка, щоб іще раз переконати читачів у невідповідному трактуванні тексту Плано Карпіні Катериною II, яка видала книгу 1795 року. Адже в 1246 році ніякої «північної Русі з містом Суздалем» не існувало і «син князя Ярослава» — Олександр у той рік перебував заручником (аманатом) хана Батия. А залишилися вони з батьком живі в 1237 році лише тому, що справді сказали Батиєві: «Ми віддаємо вам свої маєтки і свою землю! Ми ваші піддані!»
Інакше бути не могло.
Московська брехня тут недоречна.