№ 1 Постанова конгресу українських націоналістів[364]
№ 1
Постанова конгресу українських націоналістів[364]
І. Загальні означення.
Український націоналізм є духовий і політичний рух, зроджений із внутрішньої природи Української Націі в час її зусильної боротьби за підстави й цілі творчого буття.
Українська Нація є вихідне заложення кожної чинности та метове назначення кожного прямування українського націолцізму.
Органічна зв’язаність націоналізму з нацією є факт природного порядку, і на ньому основано ціле розуміння істоти нації.
Нація є найвищий тип людської спільноти, що при найбільшій своїй психологічній та суспільній зрізничкованості має одну свою внутрішню форму, витворену на грунті подібного природнього стану, спільного пережиття історичної долі та невпинного змагання здійснятися в повноті силової натуги.
Внутрішня форма нації є основний чинник її динамічного тривання й разом із тим принцип синтетичного формування, який дає життю нації на протязі її історичного розвитку суцільну духову окресленість, зазначену в різних її конкретно-індивідуальних виясненнях. У цьому означенні внутрішня форма — це ідея нації, що основує та вможливлює її історичне ставання.
Історичне ставання — цей наглядний вираз постійної актуальності національної ідеї — вказує на безглядний ідеал нації, який полягає в її змаганні втриматися в системі світової дійсности в ролі безпосередньо-чинного підмету з найширшою сферою впливу.
На шляху до власного самоздійснення в формі найбільшої інтенсивности історичного значення, нація чисельно збільшує запас своїх біофізичних сил на поширеній рівночасно територіяльній базі; у цьому відношені відбувається в ній процес постійного переформлювання різних етнічних первнів у синтезу органічної національної єдности; з погляду цієї своєї чинности нація все перебуває в стані власного росту.
Найвидатнішим силовим засобом росту нації є її духова тугість, узмисловлена у витворених вартостях культури, що, з одного боку, затіснюють спійність нації, а з другого, простелюють їй шлях відосереднього впливу на оточення. Культура не є тільки чинником національної окремішности та її відборности назовні, але першим з-поміж чинників безпосередного значення на оточенні духової сили нації, за яким з більшим успіхом наступає цивілізаційне й політично-господарське його опанування.
Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава.
Держава є зовнішня форма такої взаємочинности всіх діючих сил нації, яка відповідає основним її якостям і в той спосіб вможливлює нормальний її розвиток у всіх можливих виявленнях; держава — це стан кожночасної окреслености нації формою організованого співвідношення сил замкнених в органічну цілість-систему, відмежовану назверх як самостійна збірка одиниця.
Через державу стає нація повним членом світової історії, бо щолиш у державній формі свойого життя вона посідає всі внутрішні й зовнішні ознаки історичного підмету.
Державна форма життя найвимошніше потвержує конкретне узмістовлення чинного характеру національної ідеї, а тому першим природним прагненням нації є прикрити межі своєї державної виконности з цілим краєвидом свойого етнічного розпросторення, щоб таким чином державно оформити ввесь свій фізичний організм — цю найважливішу елементну підставу своєї будучності.
Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулятом є створення політично-правної організації, означеної: Українська Самостійна Соборна Держава.
Для створення, закріплення й розвитку держави необхідна засаднича умова: щоб держава була висловом національної істоти у спосіб найбільш творчої видатності всіх складових органів нації, отже виявляла систему організованої їх взаємочинности на засаді інтегралізму суспільних сил з їх правами й обов’язками відповідно до їх значення в цілості національного життя.
Український Націоналізм висновує для себе з провідних засад державної організації практичні завдання, підготовчі для здійснення державного ідеалу соборними зусиллями українців-державників, зорганізованих на принципах: чинного ідеалізму, моральної своєзаконности та індивідуального почину.
Першим зав’язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах всеукраїнства, надпартіиности й монократизму.
ІІ. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ.
Форма української державної влади буде відповідати послідовним етапом державного будівництва України, а то національного визволення, державного закріплення розвитку.
У часі визвольної боротьби лиш національна диктатура, витворена в ході національної революції, зможе забеспечити внутрішню силу Української Нації та найбільшу її відпорність назовні.
Щолиш після відновлення державности, настане доба її внутрішнього порядкування та переходу до стану монолітного державного тіла. У цей переходовий час голова держави матиме за завдання підготувати створення найвиших законодатних органів на засаді представництва всіх організованих суспільних верств, з узглядненням відмінности окремих земель, що ввійдуть до складу Українскої Держави.
На чолі упорядкованої держави стане покликаний представницьким органом голова держави, що призначить виконавчу владу, відповідальну перед ним та найвищим законодатним тілом.
Основою адміністративного устрою Української Держави буде місцеве самоврядування; зокрема кожний край буде мати свій представницький законодатний орган, покликаний місцевими организованими суспільними верствами та свою виконавчу владу.
ІІІ. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПОСТАНОВИ.
1. Вступні тези.
Українська Держава буде змагати до осягнення господарської самовистачальності нації, збільшення народнього майна та забезпечення матеріального благобиту населення, шляхом розбудови всіх галузей народнього господарства.
Господарське життя країни буде побудоване на основі співпраці держави, кооперації та приватного капіталу. Поодинокі ділянки народнього господарства будуть розділені між ними, будь стануть предметом їх рівночасного й рівнорядного діяння, у залежності від користности цього для цілости народнього господарства та для інтересів держави.
2. Аграрна політика.
Інтересам народнього господарства України відповідає існування та розвиток селянського господарства.
Вивласнення поміщицьких земель без викупу, проведене в час революції на Сх. Україні, державна влада затвердить законом, якого силу поширить на всі землі Української Держави.
Державна влада зробить корективи в розподілі землі на Сході України, необхідні з огляду на стихійний, неупорядкований характер росподілу вивласнених земель у час революції.
Держава дбатиме про розвиток сільско-господарської виробности та про забеспечення благобуту селянства шляхом підтримання господарства.
Селянське господарство буде побудоване на праві приватної земельної власности, обмеженім державною регуляцією вільного продажу й купна землі, з ціллю запобігти в той спосіб надмірного зменшенню чи збільшенню земельних наділів.
Державна влада буде всебічно сприяти інтенсифікації селянських господарств та пристосування їх до ринків, буде підтримувати розвиток сільсько-господарської кооперації, давати сільському господарству дешевий продукційний кредит, та буде дбати про агрикультурну й агриосвітню справу та про забезпечення хліборобської продукції державним забезпеченням.
Лісові площі будуть вивласнені без викупу та передані державі, або органам самоврядування. Лише невеликі площі, непредатні до удержавлення й муніципалізації, будуть в руках приватних власників.
Аграрне перенаселення буде регульовано шляхом приміщення селянських рештків у національній продукції та відповідно проведеної колонізації.
Міські землі та нерухоме майно залишаться в руках приватної власности. Держава й орган самоврядування регулюватимуть міське будівництво та усуватимуть мешкальні кризи та й земельну спекуляцію шляхом скупчення в своїх руках відповідних регуляційних земельних фондів.
3. Промислова політика.
З метою усамостійнення народнього господарства та його всебічного розвидку, що зокрема диктують потреби державної оборони та конечність дати варстат праці лишком сільскої людності, держава буде сприяти упромисловленню країни.
Підприємства тих галузей промисловости, що є важливі для існування та оборони країни будуть удержавлені. Інші підприємства будуть залишені приватному капіталові поодиноких осіб і асоціяцій на основі вільної конкуренції та приватної ініціятиви. У випадках, визначених законом, держава матиме право першенства перед приватним капіталом у набутті співвласности приватних підприємств.
Держава дбатиме про раціоналізацію всіх родів промисловости, зокрема їх машинового урядження, та про підготування кадрів фахівців і технічних робітників, що задовольняли б вимоги сучасної техніки.
Для піднесення добробуту сільского господарства і для підготування фахових робітників для великої промисловості, держава буде сприяти розвиткові сільсько-господарської промисловости в формах виробничої кооперації.
Держава подбає про організацію виробницої та збутової ремісничої кооперації, підтримуючи ремісництво в межах, що відповідають сучасному характерові продукції та ринків.
4. Торговельна політика.
Торговельні операції, як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках, будуть розподілені між приватним капіталом, кооперацією і державою, яка то остання перебирає торгівлю виробами удержавленої промисловости та головні роди перевозу.
Маючи на увазі нормальний внутрішній процес обміну й розподілу, держава дбатиме рівночасно про забезпечення українським продуктам та виробам найвигідніших умов збуту на світових ринках, а для оборони національного господарства назовні вживатиме метод охоронного і сприяючого характеру та метод протекціоналізму, що знайдуть застосовання у формі мит та торговельних договорів.
5. Фінансова політика.
Податкова систама буде сперта на засаді единого, рівномірного поступового й безпосереднього податку при залишенні обмеженої кількости посоредніх податків.
Держава дбатиме про розвиток банківництва в усіх галузях господарського життя. Емесійний банк буде установою найбільш незалежною від сутополітичних чинників та підлягатиме контролі з боку виконавчої влади та громадянства.
Справа регуляції державних боргів, що припадуть на українску державу, як частина боргів окупаційних держав, буде упорядкована за засадами справедливости й в рамках господорської спроможности.
6. Соціяльна політика.
Регулювання взаємовідносин поміж суспільними групами, зокрима право остаточного арбітражу в справах суспільних конфліктів, буде належати державі, яка дбатиме про співпрацю виробничих верств Українскої Нації.
Члени всіх суспільних груп будуть мати право коаліції, на основі якого вони будуть об’єднуватись у професійні огранізації з правом синдикалізування за територіяльним принципом і за галузями виробництва та матимуть своє представництво в огранах державної влади.
Працедавці і працівники матимуть право вільних персональних і колективних умов у всіх справах, що стосуються взаємних інтересів, у рамках законодавства та при контролі держави.
У приватних та державних промислових підприємствах будуть створені виробничі ради з представників підприємств, керівників та робітників, з правом взгляду й контролі техніки продукції.
У хліборобських, промислових і торговельних підприємствах будуть утворені ради працівників, як представничі органи для полагоджування справ працівників у взаємовідносинах їх із професійними спілками, працедавцями та державою. Зокрема вони укладатимуть сами або в порозумінні з професійними організаціями колективні умови, а в промислових підприємствах братимуть участь у виробничих радах.
Працедавці і працівники матимуть право вирішувати взаємні невзгоди шляхом третейських судів. На випадок недосягнення згоди за ними залишається право страйків та льокавтів. Остаточне залагодження конфліктів належатиме державним арбітражним урядам.
Нормальним днем праці буде 8-годинний день праці з тим, що, наскільки дозволять на це обставини, держава подбає про його скорочення.
Визнаючи засадничо волю праці, держава дбатиме про видайність праці з одного боку шляхом видання закону, що визначатиме умови кваліфікованої праці й концесійованих зайнять та нормуватиме внутрішній регулямин підприємств, зокрема розпорядок і технічний процес, з другого боку при помочі контрольних органів та інших державних установ.
Ведучи державний уряд праці та контролюючи приватні бюро посередництва праці, держава дбатиме про матеріальну поміч безробітним, що її буде давати при посередництві професійних організацій із фондів, зібраних від працівників і працедавців, а у виняткових, визначених законом, випадках, з допомогових фондів громад і держав.
Держава заведе єдину організацію загального забезпечення, обов’язкову для всіх верств суспільности, беручи рівночасно на себе обов’язок утримувати всіх громадян понад 60 літ життя, позбавлених власних засобів прожитку.
IV. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА.
Здійснення постуляту української державності передумовлює активізацію внутрішнього політичного життя українського народу, заманіфестовану назовні для зазначення української справи як рішаючого чинника в питанні східньоевропейського політичного стану.
Повне усунення всіх займанців із українських земель, що наступить в бігу національної революції та відкриє можливости розвитку Української Нації, в межах власної держави, забеспечить тільки система власних мілітарних зброєнь та доцільна союзницька політика.
Відкидаючи в засаді традиційні методи української політики орієнтуватися у визвольній боротьбі на якогось із історичних ворогів Української Нації, українська зовнішня політика здійснювате свої завдання шляхом союзних в’зань із тими народами, що вороже відносяться до займанців України, як рівно ж шляхом належного використання міжнародних взаємовідносин для осягнення суб’єктивної ролі України в міжнародній політиці.
У своїй зовнішньо-політичній чинності Українська Держава змагатиме до осягнення найбільше відборонних меж, що охоплюватимуть усі українські етнографічні терени й забеспечуватимуть їй належну господарську самовистачальність.
V. ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА.
Організація української військової сили буде поступно розвиватися, а її форма мінятися відповідно до трьох етапів політичного стану України: ворожої займанщини, національної революції, державного закріплення.
В обставах ворожих займанщин підготовку українських народних мас до збройньої боротьби, а зокрема підготовку організаторів та вишколених провідників перебере окремий військовий осередок.
Лише військова сила, що спиратиметься на озброєний нарід готовий уперто та завзято боротися за свої права, зможе звільнити Україну від займанщини та вможливити упорядкування Української Держави.
Оборону упорядкованої Держави перебере єдина, регулярна, надклясова, національна армія й фльота, що враз із територіяльними козачими частинами будуть збудовані на підставі загальної військової повинности.
VI. КУЛЬТУРА Й МИСТЕЦТВО.
Українська держава буде змагати до піднесення рівня культури й цивілізації в Україні, узгіднюючи культурний процес, побудований на основі свободи культурної творчости, з духовою природою українського народу, його історичними традиціями й вимогами сучасности, та викорінюючи лихі наслідки чужонаціонального поневолення в ділянці культури та психики народу.
Тільки розвиток тої культурної творчости й тих мистецьких течій, що зв’язані зі здоровими проявами в минувшині Української Нації та з культом лицарськости й вольово-творчим відношенням до життя, зможе збудити здоровий гін нації до сили й могутньости.
VII. ШКІЛЬНА ПОЛІТИКА.
Кермування й догляд за шкільництвом як засобом виховання народніх мас у національно-державному дусі та встановлення шкільної системи, що піднесла би на належний рівень розвитку освіту українського народу, буде належати державі.
В основу народнього шкільництва ляже система української, державної, обов’язкової й безплатної, єдиної школи, яка забезпечуватиме всебічний, гармонійний розвиток людини та обійматиме й практичне, фахове-професійне виховання.
Приватні освітні установи та чужомовне навчання будуть допущені за дозволом держави в кожному окремому випадку та підлягатимуть контролі державних чинників.
VIII. РЕЛІГІЙНА ПОЛІТИКА.
Уважаючи релігійне почуття внутрішньою справою людскої особи, Українська Держава в цьому огляді стане на становищі повної волі релігійної совісті.
Приймаючи засадниче відділення церкви від держави, влада задержуючи необхідну контролю над церковними організаціями, — співпрацюватиме з українським духівництвом різних культів у справах морального виховання нації.
У школу буде допущена наука релігії тих культів, що не будуть виявляти денаціоналізуючих тенденцій.
Українська Держава буде сприяти розвиткові української національної церкви, незалежної від чужеземних патріярхатів, та українізації релігійних культів, що будуть діяти в Україні.
IX. ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ.
Беручи ідею Української Самостійної Соборної Держави в підставу свойого політичного діяння та не визначаючи всіх тих міжнародніх актів, умов та установ, що стан українського національно-державного розірвання сотворили та закріпили, Організація Українських Націоналістів ставить себе у категорічне противенство до тих всіх сил, своїх і чужих, які цьому становищу українських націоналістів активно чи пасивно протиставляться, та протидіятиме всяким політичним заходам єдиниць і колективів, що будуть відхиленням від повищих засад.
Не обмежуючись у своїй діяльності на той чи інший терен, але змагаючи до опанування української національної дійсности на всіх українських землях та на чужих теренах, заселених українцями, Організація Українських Націоналістів вестиме всеукраїнську політику державництва без надавання їй партійного, клясового чи якого-небудь іншого суспільно-групового характеру, та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і клясовим угрупуванням з їх методами політичної праці.
Спираючись на творчі елементи українського громадянства та об’єднуючи їх коло українського національно-державного ідеалу, Організація Українських Націоналістів ставить собі завдання оздоровити відносини в середині нації, викликати в українському народі державно-творчі зусилля, розгорнути українську національну силу на всю її широчінь, і таким чином забезпечити великій українській нації відповідне місце серед інших державних народів світу.
Відень, лютий 1929р.
Мартинець В. Українське підпілля. Від У.В.О. до О.У.Н.
/ В.Мартинець.-,[365]1949, с. 335–341.