ГОСПОДАРСЬКА БЕЗПОРАДНІСТЬ

ГОСПОДАРСЬКА БЕЗПОРАДНІСТЬ

М. Салтиков-Щедрін писав: «Самодури дуже любили наводити всюди порядок. Так що там, де колись росло жито — залишився лише порядок, де ходила всіляка худоба — лишився самий порядок, де росли колись гаї — лишився самий порядок».

До 1917 р. державні урядовці могли спричинити лише часткову шкоду в економічній діяльності. Петро І наказав вести до Петербурга Вишневолоцьким водним шляхом дубове дерево на будівництво Балтійського флоту. Гори стовбурів гнили і засипалися піском на березі Ладозького озера, бо Петро перебував за кордоном. Довколишні селяни викопували з-під піску те напівзігниле дерево на свої потреби, але місцева влада ловила їх і карала на горло[147].

В Карпатах зогнило 30% зрубаного дерева, бо його не вивезли[148]. На залізничних станціях гниють у купах проти неба мільйони тонн зерна, картоплі, буряків, овочів з тієї самої причини, що й за Петра: начальство з столиці не наказало прислати до тих станцій порожні вагони. Офіційна статистика визнає, що гине 15%[149] урожаю. І так само, як за Петра, коли люди вибирають з погнилих куп щось поживне, їх засилають на сибірську каторгу за «расхищение социалистического имущества».