Битва під горою Батіг

Битва під горою Батіг

Дата і місце

1–2 червня (22–23 травня за старим стилем) 1652 р. поблизу гори Батіг біля сучасного села Четвертинівка Тростянецького району Вінницької області.

Дійові особи

Основним козацьким військом командував гетьман Богдан Хмельницький, авангардом керував його старший син Тиміш (1632–1653; 1648 р. був заручником у Бахчисараї, згодом сотник у Чигиринському полку, кампанія 1652 р. – його перший серйозний військовий досвід, виграв битву під Яссами 1–2 травня 1653 р., програв битву під Фінтою 17 травня того ж року, помер від рани в обложеній Сучаві 15 вересня 1653 р.); помітними воєначальниками були також Іван Золотаренко (?–1655; з корсунських міщан, 1652 р. полковник корсунський, у 1652–1655 рр. полковник ніжинський, досвідчений учасник Хмельниччини, у 1654–1655 рр. наказний гетьман козацького війська в Білорусії); Іван Богун та Йосип Глух. Татари перебували під проводом карач-бея (?–?; не ім’я, а титул, що означав князя з одного з головних родів ханства – Ширин, Барин, Аргин, Кипчак та ін. Входив до ханської ради – дивану) та нурадін-султана Аділь-Гірея.

На чолі коронного війська після смерті 1651 р. М. Потоцького стояв польний гетьман коронний Мартин Калиновський, кінні хоругви очолювали його син Самуель Єжі Калиновський (?–1652; у 1649–1652 рр. великий коронний обозний, зять великого канцлера Є. Оссолінського); піхотою та артилерією керували талановитий і популярний у війську Сигізмунд Пшиємський та ще один відомий артилерист – Криштоф Гродзицький (?–1659; полковник артилерії, учасник шведсько-польської війни 1626–1629 рр. та Тридцятирічної війни, з 1640 р. комендант відомої фортеці Кодак, яку захищав від козаків Хмельницького 1648 р., після Батога генерал артилерії коронної, учасник битви під Охматовом 1655 р., захищав Львів від шведів того самого року).

Передумови події

14 травня 1652 р. Хмельницький скликав у Чигирині козацьку раду, на якій по суті було вирішено розірвати Білоцерківську угоду. Гетьман вирішив реалізувати давню ідею союзу з Молдавією шляхом династійного шлюбу Тимоша Хмельницького і доньки молдавського господаря Василя Лупу Розанди, і козацьке військо вирушило до Молдавії. Водночас у Речі Посполитій, з якою Хмельницький зберігав нетривкий мир, розпочалася ціла кампанія з недопущення згаданого династійного шлюбу і неприємного для Речі Посполитої політичного союзу. Кампанію очолив польний гетьман Мартин Калиновський, який (на відміну від того ж Адама Киселя чи Єжі Оссолінського) ще з 1648 р. виступав за якомога жорсткішу позицію щодо «козацького бунту». У результаті поповнене шляхом набору найманців коронне військо, розквартироване на Поділлі, стало табором під горою Батіг на шляху, котрим до Молдавії мали вирушити «свати» на чолі з Т. Хмельницьким. За підрахунками польського історика В. Длуголенцького на основі компутів коронного війська, Калиновський мав солідні сили – вісім хоругов гусарії (873 осіб), чотирьох хоругов кінних аркебузирів (359 осіб), 28 хоругов панцирних козаків (2732 осіб), двох полків рейтарів (850 осіб), трьох полків драгунів (1383 осіб), однієї легкої хоругви (92 осіб), чотирьох полків німецької піхоти (4100 осіб) та трьох-чотирьох хоругов польської піхоти (466 осіб). До цієї кількості слід додати приблизно стільки ж озброєних слуг, які, щоправда, не були повноцінними воїнами. Коронне військо мало до 50 гармат.

Авангард козацького війська на чолі з Т. Хмельницьким, що йшов до Молдавії нешвидким маршем і мав виманити на себе Калиновського, був не надто численним – 5–6 тис. козаків і до 5 тис. татар. Проте слідом на дистанції денного переходу рухалися основні сили Б. Хмельницького – 15–20 тис. козаків із невідомою кількістю гармат і 8–10 тис. татар. Військо йшло «на татарський лад», тобто без табору. 30 травня козацький гетьман надіслав Калиновському листа, в якому попереджав про похід Тимоша і радив польським воєначальникам не перешкоджати йому (деякі українські історики вважають цей лист елементом військових хитрощів). Шлях Тимоша до Молдавії пролягав повз місто Ладижин правим берегом Південного Бугу, навпроти невисокої (до 100 м) гори Батіг, і саме тут було вирішено долю короткої кампанії 1652 р. Великою тактичною помилкою непопулярного у війську Калиновського історики вважають надто великі розміри табору (до 60 га, 2,5 км загальна довжина валів), до того ж недобудованого, розрахованого на більше військо, ніж зміг зібрати польний гетьман на момент битви (не всі надвірні війська встигли підійти вчасно). Великою проблемою став конфлікт між Калиновським і Пшиємським, котрому польний гетьман заздрив через заслуги і популярність генерала артилерії у річпосполитському війську. Під Батогом з козацького боку брали участь фактично лише добре вишколені довгою війною козацькі полки держави Хмельницького, до того ж добре мотивовані минулорічною поразкою та невигідною Білоцерківською угодою. Як і в битвах 1648–1649 рр., важливу роль відіграло вміння козацького гетьмана проводити швидкі несподівані маневри, зокрема завдяки допомозі татар та високій рухливості козацького війська.

Хід події

29 травня Калиновський довідався про наближення татар нурадін-султана, котрі наступного дня форсували Буг і захопили частину польських коней на пасовиськах. 1 червня відбулася сутичка між татарським передовим загоном і коронною кіннотою, котру вдалося виманити з табору і трохи пошарпати. Водночас Тиміш розгромив передову варту Калиновського, а козаки його батька почали оточувати ворожий табір, займаючи панівні висоти. Вночі на військовій нараді Пшиємський запропонував залишити німецьку піхоту в її укріпленні та відступити кіннотою в напрямку Кам’янця, чекаючи на підкріплення і сподіваючись на високу боєздатність найманців. Проте Калиновський вирішив дати бій наявними силами. Події 2 червня реконструювати непросто. Ми знаємо лише, що частина жовнірів із кінних хоругов збунтувалась, намагаючись видати Калиновського Хмельницькому за право вільного виходу з табору, і польний гетьман наказав німецькій піхоті стріляти по власній кінноті. Козаки і татари, якими керували Т. Хмельницький, І. Золотаренко і карач-мурза, пішли на штурм, і бій перетворився на кілька локальних запеклих сутичок. Найкраще боронилися німці під проводом М. Собеського та частина кінноти Пшиємського, але інші кінні хоругви кинулися тікати. Після загибелі чи полону командувачів і більшості коронної піхоти бій припинився. У полон потрапила невідома кількість (імовірно, від 3 до 5 тис.) жовнірів та їхніх слуг, доля яких була сумною. Чи то прагнучи помсти за Берестечко, чи то не бажаючи обтяжувати татар ясиром, через який степовики могли повернути додому, 3–4 червня польські полонені були вбиті козаками (польська версія, оспорюється українськими істориками). Такий трагічний фінал, на жаль, не так уже й рідко траплявся в європейських середньовічних та ранньомодерних битвах – наприклад, при Азенкурі 1415 р.

Наслідки події

Річпосполитське військо загинуло майже повністю: в бою чи потім у різн? полонених полягла вся піхота, врятувалося до 1,5 тис. кінноти та невідома кількість челяді. До 300 полонених згодом без викупу відпустив Хмельницький, якась кількість дісталася-таки татарам і вижила. Загинули обидва Калиновські, Пшиємський, полягли всі 8 хоругов річпосполитської гусарії, яка кілька років по тому не могла відновити своєї чисельності. Втрати козаків і татар невідомі, але вони навряд чи були великі – штурм табору був нетривалий, гідний опір вчинила хіба що німецька піхота та деякі кінні хоругви. Тиміш Хмельниченко одружився-таки з красунею Розандою, хоча цей шлюб і не приніс бажаних наслідків і міцного миру ні Україні, ні Молдавії, ні Речі Посполитій, яка вдруге після Жовтих Вод і Корсуня втратила основне коронне військо. Територія козацької України знову розширилася до меж часів Зборівської угоди (колишні Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства). Проте кампанія не могла тривати далі – на землі Речі Посполитої з півдня прийшла чума, і війна припинилась.

Історична пам’ять

Річ Посполита була вражена загибеллю коронного війська – звідси порівняння сучасниками тих подій та страху, що охопив польсько-литовську державу, з битвою біля Канн 216 р. до н. е., коли Ганнібал, здавалося, був уже «біля воріт Риму». Сьогодні добре відома в Україні битва, котру науково-популярна та художня література, а також підручники змальовують найчастіше як один із головних військових тріумфів Хмельницького, не надто наголошуючи на ролі в ній татар і тим більше на питанні про різанину після битви (серед українських істориків існують дискусії щодо наявності та мотивів останньої). В Україні активно відзначаються річниці битви, на її честь 2002 р. випущено ювілейну монету. Пам’ятають про Батіг і в сучасній Польщі, де битву часто називають «сарматською Катинню» через різанину полонених поляків (середньовічні та ранньомодерні польські автори вважали поляків нащадками сарматів). Битві присвячено повість сучасного польського письменника Яцека Комуди «Богун».

Данный текст является ознакомительным фрагментом.