Степан Манжула – борець за об’єднання Кубані з Україною
Степан Манжула – борець за об’єднання Кубані з Україною
Серед політичних діячів Кубанської Народної Республіки, що постала в час розпаду Російської імперії в 1917 році, одне з чільних місць належить Степанові Манжулі.
Степан Федорович Манжула народився в сім’ї отамана кубанської станиці Дінської в 1885 р. і був старшим з восьми його дітей. Предки Манжули переселилися на Кубань з території колишнього Переяславського полку в 1821 році. В сім’ї завжди пам’ятали своє українське коріння. На почесному місці в ній завжди зберігався томик “Енеїди” Івана Котляревського. Степан Манжула закінчив військову гімназію і разом зі своїм станичником Миколою Рябоволом вступив до Київського політехнічного інституту. Навчався на агрономічному факультеті. У студентські роки вступив до Кубанської філії Революційної української партії. Одружився Степан з Олександрою Гирко, а Рябовол – з її сестрою Ганною, і таким чином друзі поріднилися.
З початком революції Степан Манжула потрапляє у вир політичних подій на Кубані. Як член Крайової і Законодавчої рад він взяв участь у проголошенні Кубанської Народної Республіки, ухваленні її Конституції, і далі брав активну участь у розбудові держави.
У складі Ради був учасником Крижаного походу, відступаючи під натиском переважаючих більшовицьких збройних сил на Дон.
З Дону на чолі з Миколою Рябоволом до Києва відбула делегація на переговори з Гетьманом Скоропадським, де було узгоджено наміри обох сторін про об’єднання на федеративних засадах. Проте за відсутності голови Ради Рябовола голова кубанського уряду Лука Бич 23 серпня 1918 р. в Новочеркаську провів нараду у складі десяти членів уряду й Ради, на якій більшістю голосів було прийнято історично хибне рішення про союз із денікінською Добровольчою армією, що мало катастрофічні наслідки як для Кубані, так і для України. Проти цього рішення голосувало троє: Степан Манжула, Кузьма Безкровний і черкес Айтек Наміток.
З поверненням на Кубань загострилися протистояння між кубанцями і денікінцями. Денікін прагнув підпорядкувати всі людські й матеріальні ресурси Краю на відновлення “єдиної і неділимої” Російської імперії і застосував для цього жорстокі заходи.
Замість рішучого наступу на більшовицьку Москву Денікін все своє військо, що переважно складалося з кубанців, кинув на завоювання єдинокровної для більшості з них України. Так обернуся для кубанців цей “союз”.
Кубанська Рада на чолі з Рябоволом, спираючись на свою Конституцію, чинила диктаторським діям Денікіна відчайдушний спротив.
На початку 1919 року Рада послала на Паризьку мирну конференцію свою делегацію із завданням домагатися світового визнання незалежної Кубанської держави. Членом цієї делегації був і Степан Манжула. В Парижі делегація зустрілася з делегацією кавказьких гірських народів і уклала з нею союзницьку угоду про спільну боротьбу проти більшовиків. Розцінивши цю угоду як сепаратистську стосовно Росії, Денікін наказав віддати до суду членів делегації, що повернулися на Кубань.
Перед тим сталося вбивство денікінською контррозвідкою голови Ради Миколи Рябовола і відносини кубанців з Денікіним украй загострилися. Арешт і страта на шибениці делегата Олексія Кулабухова за оприлюднення на Раді привезеного з Парижа тексту договору з горцями, депортація до Стамбула “без права повернення на Батьківщину” десяти найактивніших членів Ради – самостійників спричинили вибух всенародного гніву. Станичні громади вимагали відкликання військ. Козацькі військові частини масово кидали позиції і поверталися додому. Фронт розвалився, що й стало причиною поразки Денікіна.
Разом із іншими депортували до Стамбула і СтепанаМанжулу. Він був палким прихильником об’єднання Кубані з Україною і непримиренним противником союзу з Росією. Ці свої погляди рішуче відстоював. Так, він гнівно вилаяв голову уряду Л. Бича, коли той у своїй промові назвав Україну сестрою, а не матір’ю Кубані. В полеміці з представникамиДобрармії Манжула закидав їм, що вони представляють державу без території. Коли ж ті заперечили, що мають за територію Чорноморську губернію (вузька смуга чорноморського узбережжя з містом Новоросійськом,Туапсе, Сочі. –Р. П.), Манжула зіронізував: “Так, відвойовану кубанськими козакам”, – чим позбавив опонентів аргументації…
Повернутися на Кубань Манжулі не судилося. Невдовзі вона була окупована більшовиками. Йому довелося виїхати до Чехословаччини. Перші роки на еміграції як член Кубанської ради він брав участь у багатьох організаційних заходах з улаштування кубанців на чужині, співробітничав у виданні часопису “Кубанський Край”. Потім працював агрономом на Закарпатті.
За повідомленням онучки Степана Манжули, професора Торонтського університету Ольги Андрієвської, його 1945 р. у Празі арештувала совєтська контррозвідка, і він безслідно зник у московських катівнях.
Так трагічно закінчив свій життєвий шлях полум’яний український патріот Кубані Степан Манжула. Хай його ім’я збережеться в історії України вдячними нащадками!