Спільна юнацька школа з підготовки старшин військового часу при 3-й Залізній дивізії
Спільна юнацька школа з підготовки старшин військового часу при 3-й Залізній дивізії
Існуванням Спільної юнацької школи Військова освіта в Армії УНР в умовах інтернування не обмежувалась. Майже у кожній дивізії були створені школи для неграмотних та малограмотних козаків, підстаршинські школи, курси вдосконалення та перепідготовки для старшин тощо. Звіт від 21 жовтня 1922 р. про різні курси та школи, що існували у таборах інтернованих українських вояків протягом 1921–1922 р., подає такі дані.
Генеральний штаб, скорочені курси для підготовки старшин до праці в оперативних штабах армії Української Народної Республіки (відкрито 21.11.1921, закінчено 20.06.1922, 27 слухачів).
Спільна юнацька школа: 2-й курс (відкрито 8.03.1921, закінчено термін навчання у липні 1922, 115 випускників), 3-й курс (відкрито 13.08.1921, 48 слухачів), 4-й курс (34 слухачі).
1-ша Запорізька дивізія: курси українознавства (відкрито 1.03.1922, 38 слухачів);
школа грамоти (відкрито 15.03.1922, 22 слухачі), термін навчання на курсах та у школі — 4 місяці.
2-га Волинська дивізія: технічні курси (відкрито 1.08.1921, 25 слухачів, термін навчання — 8 місяців, вже закінчило курси 10 осіб).
3-тя Залізна дивізія: Юнацька школа прискореного випуску для підготовки старшин військового часу (відкрито 18.04.1921, термін навчання — 4 місяці, всього навчалось 385 слухачів, з них 168 вже закінчили школу);
школи грамоти у кожній частині дивізії (відкрито 15.04.1922, 121 слухач);
підстаршинська школа (відкрита 6.02.1922, трохи згодом розпущена, на піхотному відділі навчалось 30 слухачів, на гарматно-саперному — 65, на кінному — 55).
5-тя Херсонська дивізія:
курси булавної старшини (відкрито 22.06.1921, всього 31 слухач, з них вже закінчили 15 слухачів);
курси адміністративних старшин (відкрито 22.09.1921, всього 67 слухачів, з них вже закінчили 36 слухачів);
підстаршинський вишкіл (відкрито 19.04.1922, всього було 42 слухачі, навчання припинено через від’їзд на роботи).
Окрема бригада військової жандармерії.
старшинський вишкіл (відкрито 15.01.1922, всього 30 слухачів, з них закінчило вишкіл 28 слухачів);
підстаршинський вишкіл (відкрито 15.01.1922, всього було 45 слухачів, з них закінчило вишкіл 38 слухачів);
козацький вишкіл (відкрито 15.01.1922, всього було 94 слухачі, з них закінчило вишкіл 87 слухачів).
6-й кінний Полтавський Синій полк Окремої кінної дивізії, школа неграмотних (відкрита 10.05.1922, 11 учнів);
школа малограмотних (відкрита 26.05.1922, 60 учнів).
Управління начальника тилу Дієвої армії:
курси комендантів (відкрито 1.02.1922, закінчило 60 слухачів).
Окрема бригада кордонної охорони:
повторні підстаршинські курси (відкрито 1.03.1922, закінчило 35 слухачів){397}.
Як бачимо, крім Спільної юнацької школи старшин готувала також Юнацька школа, створена при 3-й Залізній дивізії. Її виникнення було обумовлено тим, що серед особового складу 3-ї Залізної та 2-ї Волинської дивізій, які розташовувалися у таборі Вадовиці, виявилася певна кількість колишніх юнаків Житомирської школи і великий відсоток студентської молоді. Усі вони після належної військово-теоретичної підготовки могли стати гарними старшинами. Але на той час єдиний навчальний заклад такого типу — Спільна юнацька школа — розміщувався в таборі інтернованих Ланцут, а перевезти туди всіх охочих із Вадовиць було неможливо. Тому начальники 3-ї Залізної дивізії генерал О. Удовиченко та 2-ї Волинської — генерал О. Загродський вирішили зорганізувати у своєму таборі власну школу. Офіційно вона дістала назву Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу при 3-й Залізній дивізії.
Навчання у школі почалося 18 квітня 1921 р. Начальником її було призначено полковника Олександра Годила-Годлевського, завучем (інспектором класів) — полковника Павла Шандрука. План занять розраховувався на 4 місяці, однак перший і останній випуск цієї школи відбувся лише 4 грудня 1921 р. Крім юнаків, у школі 3-ї Залізної дивізії навчалися старшини, які дістали звання хорунжих і поручиків за бойові заслуги. Так, четверо хорунжих — слухачів школи, були давніми юнаками 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького та 2-ї Української військової школи (Микола Бомбело, Гнат Мартинюк, Микола Кривопуск, Віктор Бродовський). Хорунжий Павло Дубрівний ще 1915 р. як полонений російської армії активно співпрацював із Союзом визволення України, а потому став одним з організаторів 1-ї Козацько-стрілецької дивізії (Сірожупанників).
Однак моральний і духовний стан більшої частини юнацького та викладацького складу шісоли при 3-й Залізній дивізії був незадовільним. Після того, як до Вадовиць було перенесено Спільну юнацьку школу і обидва заклади розташувалися поруч, між юнаками та старшинами часто виникали конфлікти. Так, у школі при 3-й Залізній дивізії панувала російська мова, яку вживали начальник школи полковник Олександр Годило-Годлевський, більшість старшин, викладачів та юнаків. Проте у Спільній юнацькій школі після «репресій» генерала Шаповала російська мова була викоренена. Юнаки Спільної юнацької школи вороже ставилися до своїх російськомовних колег. Одного разу юнаки Спільної юнацької школи відмовилися підпорядковуватися наказу старшини школи при 3-й Залізній дивізії, оскільки він був відданий російською мовою. Причому один із юнаків зауважив це досить брутально. Відомості про конфлікт дійшли аж до С. Петлюри, адже юнак, хоч і мав рацію, не дотримався службової субординації та образив старшину, який служив в Українській армії з 1917 р.{398}
Загалом Спільну юнацьку школу з підготовки старшин військового часу при 3-й Залізній дивізії закінчило 150 юнаків, які дістали звання хорунжих, та 18 старшин і залишалося ще понад 200 слухачів. На початку 1922 р. заклад розформовано, а юнаків розпущено по частинах.
Чималий відсоток новоспечених хорунжих — випускників школи при 3-й Залізній дивізії — згодом повернувся на батьківщину. Зокрема, за амністією повернулися на Радянську Україну Василь Кавун, Дмитро Добровольський, Володимир Хмельницький, Микола Мельник, Прохор Нечипоренко, Олександр Рудницький, Костянтин Кудрявцев та інші (список складено за матеріалами Державного архіву Служби Безпеки України). Їхня доля простежується за архівно-слідчою справою одного з випускників школи Петра Ковальського, який у 1923 р. прибув на батьківщину й оселився у Фастові в родині свого брата Бориса, теж колишнього вояка Дієвої армії УНР, пораненого у 1919 р.
Для Петра Ковальського повернення було нелегким вибором. За плечима в нього лишилися служба в Армії УНР з грудня 1917 р., участь у Першому Зимовому поході, Залізний хрест за Зимовий похід і бої Ч. 1700, могила рідного брата Дмитра, розстріляного під Базаром, і прокляття другого брата — В’ячеслава — учасника Першого та Другого Зимових походів, що залишився у Варшаві. Петро Ковальський працював робітником на залізниці разом із братом Борисом, його дружиною та її батьком — колишнім вояком армії Колчака. Їх заарештували у жовтні 1930-го, катували та примушували зізнатись в організації контрреволюційного заколоту. Внаслідок важкого в’язничного тиску дружина Бориса повісилася у камері. Петро, Борис та його тесть були засуджені до смертної кари{399}. Приблизно тоді ж в Україні було заарештовано майже всіх, хто повернувся з Польщі: когось розстріляли, когось — заслали на Сибір.
Звичайно, серед випускників школи при 3-й Залізній дивізії були й такі, що знайшли себе в нелегкому емігрантському житті. Приміром, Павло Дубрівний та Леонід Токайло після Другої світової війни емігрували до США, були активними діячами місцевої української громади, авторами спогадів, опублікованих у збірнику «За Державність» (числа 10 та 11).
Євген Снігур (Едвард Снігур-Рафальський) під час Другої світової війни служив у батальйонах шуцманшафту, восени-взимку 1942 р. на чолі українського взводу в складі 26-го полку дивізії СС «Вікінг» брав участь у битві за Сталінград. Діставши поранення, 24 грудня 1942 р. поручик Снігур-Рафальський на одному з останніх літаків був евакуйований зі Сталінграда. Потому він служив в українських частинах вермахту, а в 1945 р. опинився у складі Української Національної армії генерала Павла Шандрука. По війні Євген Снігур мешкав на еміграції у Великобританії{400}. 1945 р. в Українській Національній армії служив і випускник школи при 3-й Залізній дивізії хорунжий Федір Горчинський{401}.
Є дані й про долю деяких інших випускників Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу при 3-й Залізній дивізії. Так:
Верба Дмитро (27.04.1902 р. н., уродженець м. Канів, Київщина), у 1931 р. закінчив лісовий відділ Української господарської академії{402}. Тунько Данило (10.12.1894 р. н., уродженець с. Запсілля, Полтавщина), у 1929 р. став випускником агрономічного відділу Української господарської академії{403}.
Дубрівний Павло (14.01.1894-10.07.1975) р. н. уродженець с. Синявка, Чернігівщина. 1917 р. — один з організаторів 1-ї Козацько-Стрілецької (Сірожупанної) дивізії з військовополонених — українців російської армії на території Австро-Угорщини. У 1927 р. закінчив агрономічний відділ Української господарської академії, потому працював у Львові, Яворові та Калуші; 1944 р. виїхав до Німеччини. З 1950 р. мешкав на еміграції в США. Похований на цвинтарі Баунд-Брук{404}.
Зозуля Левко (18.03.1901 р. н., уродженець с. Стружки, Поділля), у 1930 р. — випускник гідротехнічного відділу Української господарської академії{405}.
Зозуля Аярго (7.06.1903 р. н., уродженець с. Стружки, Поділля), в 1930 р. закінчив лісовий відділ Української господарської академії, потому викладав на Закарпатській Україні. 1944 р. виїхав до Німеччини, а звідти — до Австралії, працював професором гімназії у м. Глосопі (Південна Австралія){406}.
Катеринич Іван (2.12.1899 р. н., уродженець с. Погоріле, Поділля), 1929 р. став випускником гідротехнічного відділу Української господарської академії{407}.
Корпун Леонід (2.01.1901 р. н., уродженець с. Данилова Балка, Поділля), в 1927 р. закінчив хіміко-технологічний відділ Української господарської академії{408}.
Котлярів Іван (17.03.1902 р. н., уродженець м. Стародуб, тоді Чернігівщина), випускник гідротехнічного відділу Української господарської академії 1927 р.{409}
Котович Павло (29.01.1900—8.02.1960), мешкав на еміграції у Польщі, після Другої світової війни виїхав до Німеччини. Займався журналістикою, у 1940–1950 роки був редактором українських видань у Німеччині «Наше життя», «Українські вісті», «Мета», а з 1954 р. — мовним редактором українських видань Інституту для вивчення СРСР. Помер і похований у Мюнхені{410}.
Мартинюк Леонід (16.9.1900—?), народився у м. Ново-Ніколаєвську Томської губернії. Під час Другої світової війни служив у 14-й дивізії військ СС «Галичина», був командиром сотні дивізіону самоходів. У повоєнні роки мешкав у Німеччині{411}.
Мороз Федір (4.03.1895 р. н., уродженець с Войнівка, Херсонщина), у 1928 р. закінчив агрономічний відділ Української господарської академії{412}.
Остахів Андрій (18.05.1902 р. н., уродженець Києва), 1929 р. став випускником хіміко-технологічного відділу Української господарської академії{413}.
Сердюк Данило (9.12.1898 р. н., уродженець с. Бреусівка, Полтавщина), у 1927 р. закінчив агрономічний відділ Української господарської академії{414}.
Токайло Леонід (1.07.1895—11.02.1969), уродженець с. Тарасівка на Поділлі. 1914 р. пішов на фронт, у складі 32-го піхотного Кременчуцького полку брав участь у боях із німцями, за бойові заслуги дістав відзнаки Святого Георгія 4-го, 3-го та 2-го ступенів і чин прапорщика. У 1924 р. емігрував до Франції, мешкав у м. Гренобль. Голова філії товариства бувших вояків Армії УНР у Греноблі{415}.
Черняхівський Семен (1.09.1898 р. н., уродженець м. Конотоп, тоді Чернігівщина), в 1932 році закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії{416}.
Яременко Антін (17.12.1899 р. н., уродженець с. Вільховий Ріг, Харківщина), випускник гідротехнічного відділу Української господарської академії 1930 р.{417}
Яременко Олександр (21.12.1899 р. н., уродженець м. Ногайськ, Таврія), в 1928 р. закінчив агрономічний відділ Української господарської академії{418}.
Абрамович Василь, випускник Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу, фото 1920 років (Українська Господарська Академія в ЧСР, 1922–1935, Нью-Йорк, 1959)
Верба Дмитро, випускник Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу, фото 1930 років (Українська Господарська Академія в ЧСР, 1922–1935, Нью-Йорк, 1959)
Дубрівний Павло, випускник Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу, фото поч. 60-х років (За Державність, Торонто, 1964, ч. 10)
Зозуля Левко, випускник Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу, фото 1920 років (Українська Господарська Академія в ЧСР, 1922–1935, Нью-Йорк, 1959)
Зозуля Лярго, випускник Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу, фото 1950 років
Левченко Микола, випускник Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу, учасник другого Зимового походу, фото 1920 років (За Державність, Каліш, 1932, ч. 3)
Лихошва Борис, випускник Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу, фото 20-х років (За Державність, Варшава, 1939, ч. 9)
Токайло Леонід, випускник Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу, фото 1919 року (За Державність, Торонто, 1966, ч. 11)
Черняхівський Семен, випускник Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу, фото 1920 років (Українська Господарська Академія в ЧСР, 1922–1935, Нью-Йорк, 1959)
Яковлів Олександр, випускник Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу, фото 20-х років (За Державність, Варшава, 1938, ч. 8)
Яременко Антін, випускник Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу, фундатор видання історії 3-ї Залізної дивізії, повоєнне фото (Третя Залізна дивізія, Нью-Йорк, 1982, т. 2)
Яременко Олександр, випускник Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу, фото 1930 років (Українська Господарська Академія в ЧСР, 1922–1935, Нью-Йорк, 1959)