Сиваш або Гниле Море

Сиваш або Гниле Море

Коли пригадаємо собі, як два роки пізніше генерал Слащов з кримським корпусом в 3000 чоловік тримав Сивашські переправи і Перекопську шию проти 30.000 червоної армії на протязі кількох місяців, то рішення Болбочана наступати на Сиваш можна назвати більш аніж сміливим.

Генерал Ошцоб займав Чонгарський півостров. Сальківські позиції і Перекопську шию тільки сторожевою охороною, маючи більшу частину війська в резерві. Тактика його полягала в маневруванню цими резервами. Короткими і сильними атаками він завжди розбивав ворога, який хоч і був значно сильніший, але за браком місця в шийці, не міг якелід розвернутись.

Сиваш і зимою і весною був непроходимий.

Болбочан мусів оперувати тільки проти Сиваша с. т. на відтинкові найбільш недоступному.

Не гаючи часу, Болбочан віддав доповнюючі розпорядження про вирушення всіх сил на Сиваш.

Болбочан дуже багато надій покладав на те, що ворог, який здеморалізований і розбитий поспішно відступає, маючи на свому карку запоріжські частини, не буде мати можливости привести свої частини до можливого порядку й зайняти Сивашські переправи для відпору наступу Болбочана.

Положення на фронті було таке: розбита під Мелітополем і стративши місто, через наскок Запоріжців і Дроздовців, більшовицька армія залишила ешелони, частиною розсіялась малими відділами, а більші частини відступили на Бердянськ.

Під Бердянськом зєднаними силами Запоріжців і Дроздівців ті частини розгромлено. Рештки сіли на пароплави і подалися в море. Звязок телефонічний і телеграфічний більшовицької армії зі "Штабом Оборони Кримської Совітської Республики", який знаходився в Симферополі, був перерваний ще Дроздовцями при захопленню Акимівки. Але на ті часи це явище було звичайною річчу й у Симферополі цьому не придавали великого значіння, не догадуючись про розгром армії. Невеликі частини, що втекли до Криму, були обезброєні більшовиками й віддані під суд за дезертирство. Штаб Оборони поставивши на Сиваші і Перекопі сильні заслони, був певний, що фронт у Мілітополі держиться.

Головні сили Кримської Групи піхота і важка артилерія з Мілітополя посувалися ешелонами, під прикриттям бронепотягів. Попереду бронепотягів ішли моторові дрезини з кулеметами.

Ціла залізнича лінія аж до Чонгара була вільна від ворога й ешелони без перешкод посувалися вперед. Рідко тільки авангард мав сутички з дрібними відділами більшовиків, які відрізані від переправ Сиваша, кидалися зі сторони в сторону. В більшости вони керувалися в бік моря, де не було зовсім українських сил.

Для того, що всі зусилля були спрямовані для захоплення Сиваша й закріплення його за собою, ліквідацію відрізаних від Криму відділів залишено на потім. Полковник Болбочан сподівався тільки блискавковим, несподіваним наскоком зайняти залізничну переправу через Сиваш і його укріплення. В другому випадкові, коли ворог успівби приготовитись до оборони, треба би було українському війську багато потратити часу і жертв, для здобуття цієї переправи. Тому Болбочан ще в Мілітополі був приготований на те, що йому прийдеться переправити через Сиваш ударну Групу на човнах.

З цією метою взято з Мілітополя моторові човни, захоплені від більшовиків, які цілу дорогу лагодились, озброювались і приготовлялись до спуску. Болбочан знав, що розбивши червону армію вдалося разом з тим і зовсім порвати звязок між її частинами і Кримом і що завдяки цьому в Криму і на лінії Сивашських укріплень зовсім не знають і не догадуються про розмір катастрофи, яка стрінула їх армію. Це вдалося потім перевірити з паперів "Штабу Оборони Кримської Республики", захопленого в Симферополі, й переконатися, що Болбочан не помилявся в своїх передбаченнях. Правда, на Сивашських переправах знали, що фронт на лінії Берислав-Мілітополь-Бердянськ прорваний, але не сподівалися такого скорого краху.

На Сиваш попали тільки невеликі відділи більшовиків, відрізані від головної маси своїх військ, котрі самі не могли докладно окреслити ситуацію на фронті і давали червоному штабові неточні відомосте, вносячи тим ще більшу путанину. Штаб Оборони Криму, як згодом стало ясно з захоплених паперів, рішив, що ці частини просто дезертували з фронту, який ще ставить опір. То, що звязок з фронтом перерваний, уважали за звичайне явище, і надіялися, що він буде скоро налагоджений. Штаб Оборони був певний, що коли штаб армії, постачання і головні частини знаходяться десь там іще в напрямку Мілітополя, то ці частини мусіли дезертувати і тому вони були одіслані до Симферополя для розформування і суду над ними.

З приводу такого непоінформування, більшовики на Сивашських укріпленнях несли охорону досить неуважно. Всі окопи були зайняті невеликими відділами, а головні сили стояли в резерві недалеко переправ. Передмостова артилерія цілий час прострілювалась. Чонгарський міст був підмінований.

Болбочан, обраховуючи стан психольоґії ворожого війська і його слабу поінформованість про дійсний стан річей на фронті, базував на цьому свій плян здобуття сильних Сивашських укріплень. Послана Болбочаном розвідка підтвердила його передбачення.

Наближаючись до Сиваша, Болбочан цілий час посилав телеграфом від імени розбитої ним червоної армії в "Штаб Оборони" всякого рода туманні звідомлення, запевнюючи в істнуванні червоного фронту перед Сивашем.

Ешелони наближались до ст. Риково передостанньої до переправ. Передові частини Запоріжців кільцем обхопили підступи до Чонгарського мосту і не перепускали збігців. При допомозі одного полоненого зі штабу більшовицької армії, який знав ворожий шіфр, Болбочан послав донесення "Штабові Оборони", що фронт перед Сивашем прорваний, але частини під натиском ворога відходять в порядку. Першими відходять бронепотяги, забезпечуючи зади від прорвавшихся ворожих банд, які тепер ліквідуються і що взагалі відворот червоної армії йде нормально.

Не маючи других відомостей, "Штаб Оборони Кримської Республики" мусів цьому вірити, хоч увесь час категорично вимагав подробиць. Болбочан у таких разах перервав розмову і цим ще більш збивав з пантелику Штаб Оборони, який не знав чи віріти цьому донесенню, чи ні. Поїхати назустріч відступаючим ніхто не хотів після того, як одна Група відважних виїхала з Сиваша для відшукання штабу армії і налагодження звязку з ним — не повернула і не давала досі жадної відомости.

20 цвітня вночі Болбочан був з ешелонами в Ново-Олексіївці, яка знаходиться перед Чонгарським мостом, а передові частини наблизились аж до переправ і стали перед заставами, не вступаючи з ними в бій, а стараючись по можливосте замаскувати свою приявність. Як це де не вдалося, то старалися підшитися під більшовиків з відступаючої армії. Таким чином передові частини могли провірити і налагодити шини. Спішно приймались міри до форсування Сивашських переправ.

Сиваш, або Гниле море, це плитководна затока Азовського моря між Арбатською косою з одного боку і берегами Дніпровського повіту й кримського півострова з другого боку. Затока ця колись відкрита і глибока дякуючи мягкому і рухливому ґрунтові Азовського моря, поступово замулювалась наносами, з яких морські припливи нагромадили масу мілин і кос, котрі тут називаються пересипами. Вузька і довга на 105 верст коса такогож походження — Арбатська стрілка, відділює в сучасний мент Сиваш від відкритого моря. Береги Сиваша цілком похилі, вода в ньому стояча, неприємного запаху, від чого Сиваш і носить назву Гнилого моря. Море тут таке мілке, що в декотрих місцях треба йти від берега з верству, щоб увійти в воду поколіна.

Суходіл з кримським півостровом в цьому місці лучить Лозово — Севастопільська залізниця, перекинута на великих мостах через Сиваш.

При таких сприяючих умовинах, як: непоінформованість більшовиків та їх неуважність у справі оборони переправ, Болбочан відкинув попередний плян форсування Сиваша моторовими катерами і рішив раптовиим наскоком захопити безпосередньо залізничну переправу.

Наступав критичний мент.

Болбочан дав наказ форсувати переправу Чонгарського мосту.

Запоріжські бропепотяги, маючи попереду моторові дрезини наладовані першою сотнею 2-го запоріжського полку з кулеметами, під командою лєґендарно-хороброго сотника Зелінського, раптово кинулись на тен де пон. Передові сторожі передмостової застави пройшли майже без спротиву і підійшли до мосту. Як тихо не підійшли бронепотяги, але з другого берега на Сальковських позиціях, всеж таки почули малу стрілянину, яка виникла в сутичці з передмостовою сторожею, спробували обороняти переправу; але було вже за пізно.

В мент відкриття загороджуючого вогню ворожими гарматами, бронепотяги були вже на мості. Чонгарський міст був мінований, але моторові дрезини з піхотою і бронепотяги пройшли його так швидко, що більшовики не вспіли в відповідний мент зірвати мін, які були сполучені з окопами електричними проводами.

І тільки тоді, коли бронепотяги і дрезини були по тій стороні греблі на лінії Сальківських окопів, сіючи смерть і розрушення навколо себе, більшовики зірвали одну міну, але ушкодження від неї були дуже малі, бо вибух був невдатний. Друга міна була своєчасно скинута з мосту в воду.

Поява бронепотягів і піхоти серед ночі в центрі укріплень ворога, внесла там великий заколот.

Зпочатку більшовики не здавали собі ясно справи, що сталося. Думали, що це просто виникло непорозуміння з приводу відступу більшовицьких частин із фронту. Колиж бронепотяги відкрили повздовжний вогонь по ворожих окопах, то там зчинилася така паніка, що спросоння свої своїх почали забивати.

Перша сотня на чолі з сотником Зелінським з криком "слава" кинулася на ворожі окопи і почала вибивати відтіля більшовиків, котрі панічно втекли, залишаючи позиції. Занявши окопи по обидва боки греблі, сотник Зелінський почав пристосовувати їх до оборони на випадок протинаступу.

Болбочан поставив у той час на другому кінці мосту батерію і наказав стріляти на випадок протинаступу. Разом з тим дав наказ переправлятись частинам ґрупи на другий бік. Для того, що залізничний шлях на мості був попсований вибухом міни козаки просто на руках через міст і греблю почали переносити кулемети, вози, гармати. Спішно пересувалась піхота, кіннота і на ранок позиції на лінії ст. Таганаш були закріплені за українським військом, не дивлячись на спробу протинаступу більшовицьких резерв, які хотіли зіпхнути українські частини в Гниле море.

В міру підходу головних сил, авангард наш просувався вперед.

Захоплення Сиваша було так несподіване для ворога, що він не вспів зірвати залізничного шляху. Ворог не вспів спалити навіть деревляного мосту, що знаходився недалеко залізничного.

Коли б Сиваш не був захоплений, завдяки вмінню Болбочана передбачити дійсний стан річей у ворожому таборі, відгадувати його психольоґію і моральний стан, а також дякуючи хитрощам Болбочана — звичайним приступом його здобути було б неможливо. Крім того, що Сиваш по природним умовинам був неприступний, він був і чудово закріплений. Уздовж усього берега Сальківських позицій, була зроблена лінія окопів з бетоновими гніздами для кулеметів. Всі окопи були оббиті дошками. Артилерійські позиції були збудовані по останньому слову техніки. Озброєні вони були далекосяжною і важкою артилерією, знятою з Севастопільських фортів і уставленою на спеціяльних бетонових помостах. Особливо багато артилерії було уставлено на відтинку проти переправи.

Всі ці гармати, як і масу другої зброї та майна, ворог не мав можливости ні евакуювати, ні зіпсувати; все це залишилось на тому самому місці, де було перед наступом.

Болбочан переправивши більшу частину своїх відділів, почав готовитись до наступу на ст. Джанокой. Він бачив, що ворог розбитий і здеморалізований і що він, згідно з виробленою вже ним тактикою, повинен переслідувати ворога, не даючи йому можливости закріпитись.

І тому, не чекаючи підходу решти сил, Болбочан розпочав наступ на вузлову станцію вже в Криму — Джанокой.

Перший етап пройдено.