Ультімат німців запоріжцям

Ультімат німців запоріжцям

26 цвітня в 12 годин дня прибула на двірець делегація від генерала Коша, в склад якої входив і поручник Отто Кірхнер. Вони в імени німецької команди предявили слідуючі вимоги: по перше здача зброї і всього військового майна Німцям, по друге залишення границь Криму на положенню цивільних інтернованих, а не як українське військо і по третє звільнення усіх добровольців, набраних на території Криму.

Ці вимоги німецька делєґація базувала на тому, що Український Уряд признав Крим самостійною державою і заявив, що жадних українських частин там не повинно бути.

Про дальшу долю Запоріжців по виїзді з Криму не говорилося нічого. Зі слів делегації можна було тільки довідатися, що це буде залежати від Української і Німецької Вищих Команд.

Передбачення Болбочана здійснились. Німці предявили такі вимоги, на які він не міг погодитися ні в якому разі і тому він рішучо заявив делєґації, що Запоріжці всі ляжуть як оден, але цих вимог не виконають. І щоби дати зрозуміти делегації, що це не проста погроза, він у її присутності видав наказ Запоріжцям шикуватись до бою.

"Я з свого боку — звернувся Болбочан до делегації — ставлю вимогу допустити мене до апарату, щоби звязатися з Урядом, бо тільки за згодою Уряду, на його формальний наказ і зі зброєю в руках залишить моя ґрупа територію Криму. Словам же вашим про становище Уряду в цій справі я не можу йняти віри і тому мушу особисто з Урядом переговорити. Крім того прошу ваші вимоги представити мені в писаній формі".

Делєґація, не даючи відповіди на вимоги Болбочана, запитала:

"Чому ви не хочете показати нам наказу даного вам Вищою Українською Командою, на підставі якого ви провадили наступні операції на території Криму? Українське Військове Міністерство заперечує нам у дорученню вам такого наказу".

В Болбочана був наказ, але таємний і написаний в таких виразах відносно Німців, що він не міг його представити, не дискридитуючи Уряду.

"Наказ я одержав устний і на підставі його і провадив операції, але скоро приїде командир окремого запоріжського корпусу генерал Натієв, якому підлягає моя ґрупа і який мабуть має при собі наказ писаний".

"Що до приїзду генерала Натієва, то ви, пане полковнику, мабуть помиляєтесь. Він сюди може приїхати тільки за нашою згодою, але такої Генерал Натієв ще в нас не просив".

Болбочан не сперечався, бо знав, що Натієв уже виїхав з Джанкой, але боявся, що він приїде за пізно і боротьба розпічнеться.

Делегація, почувши від Болбочана рішучу відповідь, бачила на власні очі, як Запоріжці зі співами шикувалися до бою і як це зле впливало на німецьких жовнірів. Видно було, що в них не було жадного бажання битися з Запоріжцями, котрих нераз бачили в боях і привикли їх поважати.

Тимчасом у деяких місцях Німці почали відходити під натиском 2-го запоріжського полку, правда, натиском не збройним.

Переговори відбувалися в будинку залізничного двірця. Генерал Кош ще перед цим звечера залишив двірець і з цілим штабом перейшов у місто.

На пероні двірця стояло 4 німецькі кулемети з обслугою, які були спрямовані в бік запоріжських ешелонів. Запоріжці, готуючись до бою, почали займати таке положення, в якому було б зручніше і краще прийняти бій.

Перша сотня 2-го запоріжського полку під командою сотника Зелінського, котра згідно з пляном Болбочана, мала зайняти залізничний двірець і пробиватися в місто, на очах делегації вишикувалась перед двірцем, по команді розділилася на відділи і рушила на німецькі кулемети, які стояли на пероні. Німці з переляку очистили перон, залишаючи 4 кулемети. Сотня не рушила німецьких кулеметів і тільки люфа до люфи приставили свої кулемети.

Це зробило велике вражіння на німецьку делєґацію і коли вона довідалась, що по цілому фронті окруження Запоріжці так само щільно наблизились до розположення Німців і що в багатьох місцях відбулося то, що тут на пероні с. т. Німці повтікали, делегація зовсім змішалася.

Дійсно, Запоріжці всюди наблизились до окружения Німців і проти кожного німецького кулемета, виставили свої кулемети.

Прощаючись делегація заявила Болбочанові:

"Даємо вам і вашим частинам 6 годин часу на прийняття наших вимог. В разі неприйняття їх, проти вашої ґрупи буде розпочата збройна акція", але в кінці делегація змінила тон і сказала, що йде з докладом до генерала Коша і надіється, що конфлікт вдасться залагодити.

Тоді Болбочан предявив делегації свої вимоги в писаній формі, які вона повинна була представити генералові Кошові. На це делегація запитала Болбочана:

"Чи згодитесь ви проїхати до Генерала Коша для особистих переговорів, в випадку, коли Це буде потрібним?"

"Бажаючи розрішити конфлікт мирним шляхом, поїду до генерала Коша, не дивлячись на те, що ваш штаб так нетактовно веде себе як у відношенню до мене, так і до мого війська. Коли ж генерал Кош буде настоювати на своїх попередних вимогах, то краще нам не зустрічатися і не говорити, бо зарані зазначаю, що я цих вимог не можу прийняти. Для мене тим більш незрозуміла сьогоднішня поведінка генерала Коша, що на Крим я наступав за згодою його самого".

Прощаючись, делегація просила в Болбочана дозволу забрати кулемети, які залишили Німці на пероні двірця, на що одержали згоду.

Болбочан пішов провіряти боєву готовість частин ґрупи. Він був певний, що Запоріжці на разі вийшли б переможцями з цієї боротьби, не дивлячись на те, що Німці були на раніш приготованих позиціях, а Запоріжці стояли в окружению. Але він не замикав очей на майбутність, яка після цього вирисовувалася в дуже певідрадній перспективі. Позаяк українське і німецьке військо стояло одне проти другого, то збройна акція могла розпочатись тільки рукопашним боєм. Гармат, які стояли в горах, Німці не могли вжити тому, що зашкодили б своїм. Чотири запоріжські автопанцирники з озброєнням в чотири кулемети і одну трьохцалеву гармату кожний, стояли на стаційному подвірю. Тут же серед ешелонів були зняті й поставлені на позиції гармати для обстрілу німецької артилерії, яка, не маючи змоги стріляти по Запоріжцях, сама таким чином могла бути під обстрілом. Шість останніх автопанцирників теж були вивантажені й підійшовши до німецьких лав, виставили на них свої кулемети. Поява цих авт зробила велике вражіння на Німців і фронт сам собою почав відсовуватись. Але зброї ні одна, ні друга сторона не вживала.

В той-же час делегація представила генералові Кошові проект компромісової умови полковника Болбочана. Умова була слідуюча:

1) До одержання наказу від Уряду, Кримська Група залишається в Симферополі і покине Крим тільки з наказу свого Уряду.

2) В жадному випадку не може бути й мови про здачу зброї.

3) Дальше положення Кримської ґрупи не може бути таким, як тепер і штаб дивізії повинен відтягнути свої частини та припинити ізоляцію українського війська.

4) Дати можливість команді Групи переговорити телеграфічно з Урядом, а в разі неможливости навязати сполучення, дати змогу післати спеціяльного курієра до Київа.

5) До моменту одержання відповіди від Уряду, ґрупа мусить бути абсолютно вільною.

6) Група залишається на тому самому місці, де вона тепер знаходиться. Всякі пересування частин Групи, крім господарських ешелонів, транспортів, обозів і санітарних частин, мусить робитись з відомом і згодою штабу німецької дивізії.

7) Всі добровольці кримського походження звільняються з частин ґрупи і на дальше їх не приймається.

8) Умова повинна бути складена в писаній формі і за підписом обидвох командирів с. т. генерала Коша і полковника Болбочана, а також стверджені підписами начальників їх штабів.

9) Відповідь на умову мусить бути не пізніш 8 годин вечера 26 цвітня, після чого українська команда ґрупи буде чинити, як її буде вигідніш і як їй накаже обовязок.

В 3.30 годині дня 26 цвітня телеграфний звязок з Київом, помимо Німців, був налагоджений; полковник Болбочан одразу передав доклад Урядові про положення ґрупи та просив розпорядження і вказівок, що робити. З Київа відповіли, що в 7 годин вечера буде з Болбочаном говорити Військовий Міністер, або премієр. На заяву Болбочана, що вечером вже кінчається термін німецького ультіматум, а в 7 годин не можна буде нічого змінити й усунути, відповіли, що тепер нічого не можна на це порадити. Тоді Болбочан зажадав, щоби в 7 годин вже був наказ, що йому робити, бо Запоріжці зброї не покладуть, а битись жадної рації немає. В свому докладі згадав Болбочан і про те, що говорили Німці за становище Уряду в цьому конфлікті.

В цей час одержано відомосте, що Натієв знаходиться вже недалеко від Симферополя і з хвилини на хвилину його чекали.