Битва на Жовтих Водах

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Битва на Жовтих Водах

Дата і місце

29 квітня – 16 травня 1648 р., аж ніяк не біля сучасного міста Жовті Води, а на межі двох сучасних областей України – поблизу урочища Княжі Байраки (біля села Пахарівка Олександрійського району Кіровоградської області) та на околиці міста П’ятихатки Дніпропетровської області.

Дійові особи

Козацько-татарськими військами командували гетьман запорожців Богдан-Зиновій Хмельницький (1595–1657; можливо, найвідоміший український полководець і політик усіх часів); полковник Максим Кривоніс (?–1648; після Жовтих Вод полковник лисянський, наказний гетьман на Поділлі та Брацлавщині, талановитий полководець і один із головних лідерів безжальної селянської війни); полковник Михайло Криса (?–?; шляхтич, у 1650–1651 рр. наказний полковник чигиринський і полковник київський). Союзних козакам татар очолював мурза Тугай-бей (Доган Тогай з роду Аргин,? – 1651; бей Перекопа з 1642 р., керував гарнізоном Перекопа та ногайськими ордами, в майбутньому союзник Б. Хмельницького і герой кампаній 1648–1649 рр.).

Коронне військо очолювали Стефан Потоцький (1624–1648; син великого коронного гетьмана Миколая Потоцького); Яцек Шемберк (?–1648; непопулярний серед козаків урядовий комісар Війська Запорозького реєстрового); Стефан Чарнецький (1599–1665; тоді гусарський поручник, у майбутньому герой десятків битв та облог, один із найвідоміших польських полководців XVII ст.); Ян-Фридерік Сапєга (1618–1664; керував спорудженням табору і битвою після поранення Потоцького, у майбутньому відомий литовський політик і полководець часів шведського «Потопу» та воєн з Московією); Іван Виговський (?–1664; на момент битви ротмістр хоругви кварцяного війська, з 1650 р. генеральний писар Хмельницького, в 1657–1659 рр. гетьман).

Передумови події

У січні–березні 1648 р. Б. Хмельницький, проголошений гетьманом на Січі, розпочав бурхливу підготовку до війни з Річчю Посполитою за відновлення козацьких прав, уклавши стратегічний союз із Кримом. У квітні 1648 р. великий коронний гетьман М. Потоцький, фатально недооцінивши сили ворога, послав на приборкання повстанців частину реєстрових козаків (до 3,5 тис.) на чолі з кумом Б. Хмельницького полковником реєстровців М.-С. Кричевським на човнах Дніпром. Вони мали з’єднатися біля Кодака з мобільним авангардом, який рушив Саксаганським шляхом 21 квітня під проводом сина гетьмана – Стефана Потоцького (метою Стефана була глибока розвідка і розгром, як вважав його батько, ще невеликих сил повстанців). У цьому передовому загоні була решта реєстровців – до 1,5 тис. осіб під проводом комісара Я. Шемберка, близько 700 кіннотників (з них 150 гусарів, решта – 11 хоругов панцирних козаків), до 500 драгун, 140 піших німецьких найманців та 3–6 полкових гармат із кварцяного (королівського) війська. Це був авангард, слідом за яким через кілька днів з-під Корсуня вирушило й головне військо. Хмельницький мав 2–4 тис. козаків, а також до 4 тис. татар Тугай-бея, кілька малих гармат (фальконетів). 27–29 квітня загін Потоцького-молодшого зіткнувся з татарськими роз’їздами на річці Жовті Води і заклав стаціонарний табір, чекаючи на підхід батька і Кричевського. По суті, це був початок Жовтоводської битви.

Хід події

Річпосполитський табір кілька днів безуспішно атакували козаки Хмельницького і татари Тугай-бея, С. Потоцький відбивався за допомогою артилерії та мушкетної стрільби. Ключовою подією для подальшого перебігу кампанії став перехід на бік Хмельницького реєстровців, що пливли Дніпром (десь 4 травня). Тепер Хмельницький мав 12–13 тис. козаків і татар. Після цього С. Потоцькому залишалося одне – боронитися до кінця або спробувати прорватися на з’єднання з батьком за допомогою рухомого табору. Облога козаками і татарами польського табору тривала до 14 травня, в її ході обидва реєстрові полки, що були в війську Потоцького, і частина руських драгунів втекли до Хмельницького. Розпочалися переговори, на яких заручником з польського боку виступив С. Чарнецький, з козацького – М. Кривоніс та М. Криса. Близько тисячі вцілілих річпосполитських бійців погодилися на капітуляцію, яка передбачала передачу Хмельницькому гармат і клейнодів за умови вільного відступу. Вночі 15 травня козацькі заручники втекли з табору Потоцького, а польські війська в балці за Княжими Байраками були атаковані татарами, до яких невдовзі приєдналися козаки, обстрілюючи з легких гармат поляків, що відступали. Шлях до відступу перерізали козаки Кривоноса, що влаштували засідку. За кілька годин безперервних атак бій перетворився на різанину.

Наслідки події

Річпосполитське військо загинуло чи потрапило в полон у повному складі (втік один пахолок). Стефан Потоцький помер від гангрени внаслідок поранення в руку, решта командування потрапила в полон. Втрати Хмельницького і Тугай-бея невідомі – можливо, кількасот вояків. Перша перемога над досвідченим коронним військом, хай і значно меншим за чисельністю, підняла авторитет Хмельницького. Полонені, передані татарам для викупу, стали помітним стимулом для воїнів Тугай-бея, який до того ж нарешті реваншувався за поразку під Охматовом 1644 р. Поразка авангарду і смерть сина стали тяжким ударом для великого коронного гетьмана М. Потоцького, який почав втрачати контроль над ситуацією.

Історична пам’ять

Несподівана козацька перемога над коронним військом, що стала прологом до Хмельниччини, добре запам’яталася всім сторонам конфлікту. Вона оспівана в українських народних піснях, думах. Загалом – добре знана за радянських часів та в сучасній Україні, Польщі та Росії битва, найчастіше сприймається українцями як перший тріумф у війні за визволення з-під польської влади. Саме в такій іпостасі звеличена в українських пам’ятниках (у місті Жовті Води – памятник і меморіальна дошка, пам’ятник у селі Жовте), художній літературі та кіно (романи М. Старицького, П. Панча, І. Ле, П. Загребельного, кілька кінофільмів, присвячених Б. Хмельницькому). Польський погляд на битву як на героїчну польську поразку добре репрезентує яскравий, хоча й не цілком історично достовірний фрагмент з відомого фільму Є. Гофмана «Вогнем і мечем» та картина Ю. Коссака «Загибель С. Потоцького».

Данный текст является ознакомительным фрагментом.