9. — Анна вертається на королівський двір

9. — Анна вертається на королівський двір

Цей офіційний «холод» короля в нічому, зрештою, не псував добрих відносин сина до матері. І коли Рауль де-Валюа помер в Монтдідіє 8 вересня 1074 року, Анна Ярославна, Раулева вдова, вертається негайно на королівський двір до свого сина Пилипа І.

Покидаючи графство Велюа, Анна, — як розказує старовинний рукопис —, залишила «завдяки своїй плодовитості довгу чергу принців, абатство святого Вінкентія як вияв своєї побожности й у Сен-Дені прецінниий гіякинт, про який згадує Сюже такими словами: pretiosissimum hyacynthum Annae regis Ruthenorum filiae» (прецінний гіякинт доньки короля русинів).

Вернувшись на королівський двір, Анна Ярославна бере ще деяку участь у справах короля — свого сина. Доказом цього служить її підпис з 1075 року на документі, яким Пилип потвердив у своєму палаці в Парижі фундаційну грамоту, видану в користь манастиря Нотр-Дам у Понтлєвуа. Але становище її на королівському дворі зазнало основної зміни. Вже сама редакція щойно згаданого документу це недвозначно показує: Анна вже не підписується, як це було завжди передше, Regina (королева), але тільки: Signum Annae matris Philippi Regis (підпис Анни матері короля Пилипа). З цього виходить, що Ярославна вже ніколи не відзискала в сина своєї королівської ранґи, втраченої раз на все через її романтичний, але незаконний шлюб з ґрафом де-Валюа. Від цього часу Пилип І трактував її, правдоподібно, тільки як улюблену маму, якій прощається великодушно всі помилки, але вже не як матір-королеву, що має повне право користуватися королівським титулом та ділитися з сином королівською владою й суверенністю.

Цей підпис, зрештою, є й останнім слідом Анни Ярославни в старовинних французьких актах, документах і хроніках тодішнього часу й треба гадати, що вона після цього покинула назавжди королівський двір свого сина. До цього кроку спонукав її не так вік — вона мала тоді лише 52 або 53 роки, — як найправдоподібніше те її фальшиве положення на дворі сина, яке було неминучим наслідком її нерозважного шлюбу з Раулем де-Валюа.

Можливо також і докори сумління й бажання відпокутувати грішне, — а по думці суворих моральних вимог тодішнього часу навіть злочинне, — її друге подружжя штовхнули Анну завчасно відокремитися від світу.