Партизанський рейд в 1922 році

Партизанський рейд в 1922 році

Окремою бойовою акцією був партизанський рейд, проведений у жовтні 1922 р. групою коло 50 бойовиків, під командуванням колишніх чотарів УГА Степана Мельничука і Павла Шеремети. Опис цього рейду знаходимо в тодішній еміґрантській газеті „Український Скиталець”.^[7]

„Дня 15-го жовтня появилась у Зборівському повіті повстанська група, зложена з 50 людей. Вона, руйнуючи і палячи по дорозі фільварки польських дідичів та оселі польських колоністів, вбиваючи та проганяючи польську поліцію й жандармерію, перейшла досі повіти Зборів, Бережани, Підгайці, Бучач, Перемишляни, Борщів і Чортків. Рівночасно появилася така група в Сокальщині і перейшла до Тернопільщини, третя група виринула в Брідщині та Збаращині. Остання злучилася по дорозі з першою групою. Ці групи, особливо перша, найсильніша числом, роздроблюються по дорозі на малі гуртки, які несподівано появляються в різних місцевостях і ширять переполох між польськими зайдами. Дідичі й польські жандарми втікають до міст. Повстанці роздають забране поляками добро між селян та взивають їх відозвами вступати в повстанські ряди й бойкотувати вибори. Відділи польської піхоти, кінноти й змобілізовані жандарми рушили проти повстанців, у кількох місцях, наприклад, коло Осівця й Бобулинець, Бучацького повіту, прийшло між повстанцями й польським військом до завзятих боїв, що закінчилися соромною втечою ляхів. Акцією польських військ кермує комендант 12-ої дивізії в Тернополі.

„Перша група покарала в Ярчівцях польських колоністів і спалила фільварки Яцківці (Зборів), Авґустівку, Плавучу, Куряни, Пліхів Демню, Конюхів, Геленків (Бережани), Писарівку, Черемхів, Горинь, Корзову й Вільку.

„В Плавучі повстанці вбили коменданта польської жандармерії Ґловінського і двох жандармів, у Горожанці коменданта жандармерії Корчовського, а в Дунаєві поранили кількох польських колоністів. Телеграфічна сполука між Львовом і Підгайцями та між Львовом і Бережанами була довший час перервана, а залізничний рух на галицькому Поділлі стриманий.

„По 25-ім жовтні повстанські гурти, поділившись на малі гуртки по 5-10 людей, появляються в Тернопільщині, Борщівщині, Бучаччині, Заліщиччині, Сокальщині, а навіть і під Львовом в околиці Куликова.

„Дня 28-го жовтня прийшло в лісі коло Бараніх Переток, пов. Сокаль, до завзятої боротьби між польською поліцією й одною з таких груп і в ній вбили одного чоловіка, а одного поранили.

„31-го жовтня прийшло до збройної розправи між ляхами й повстанцями з околиці Чорткова. Також між Заліщиками й Осівцем прийшло до завзятої боротьби між одною групою і польським військом і тоді зловили Степана Мельничука, сина галицького залізничника”.

Польському військовому відділові вдалось зловити й другого коменданта повстанського загону Павла Шеремету, як теж членів УВО Василя Крупу та Романа Луцейка, організаторів і командирів сокальської групи повстанців. Воєнний польський суд засудив усіх чотирьох на кару смерти і їх розстріляно: С. Мельничука і П. Шеремету в Чорткові, а В. Крупу і Р. Луцейка у Львові.