«Батько Грушевський» — «заздрісний, нечесний дідок»
«Батько Грушевський» — «заздрісний, нечесний дідок»
В своей брошюре «Якої ми хочемо автономії й федерації» Грушевский «простыми словами» объяснил, что украинцы хотят иметь «широку національно-територіальну автономію України в складі федеративної Російської республіки». Широта и глубина этой автономии описывалась так: «Поодинокі держави-части, ввійшовши в союз, не мають права виходити з нього — вони зрікають ся сього права. На зверх, щодо иньших держав, союзна держава виступає як одне тїло, — право заграничної політики належить тільки до союзної держави, а не держав-частей (т. е. «отцы-основатели» украинской государственности предлагали дать украинской автономии гораздо меньше прав, чем имела УССР в составе Советского Союза! — М. Б.). Так само провід військовими силами та фльотою держави. По за тим конституція звичайно вичислює ті справи, які належать до союзних, федеративних органів, а все невичислене належить до місцевих органів самопорядкування держав-частей».
Находясь в Москве, Грушевский мечтал получить титул депутата IV Всероссийской Думы. «Головним предметом розмов, — писал он в «Споминах», — була моя кандидатура при найближчих виборах до Держдуми. Київські громадяни висловляли побажання, щоб я доконче кандидатував від м. Києва… Винниченко від себе висловляв переконання, що соціал-демократи піддержуть мене «як послідовного демократа, котрий ніколи не погрішився против демократичних принципів», як він висловився». Самое интересное, что в личном дневнике Винниченко высказался о Грушевском иначе: «заздрісний, нечесний дідок». А о его научной работе — еще более резко: «Через… безлюддя, бідність на культурні сили, і Грушевський серед деяких патріотів у генії потрапив. Написати 8 томів історії України — річ, розуміється, поважна. Правда, ні трішечки не геніальна, навіть не талановита. Читати її можна за кару… «На безлюдді і Хома дворянин», — і Грушевський геній». Даже будучи уже председателем ЦР, он был готов был сменить мандат «батька української нації» на мандат депутата V Думы, которая так и не состоялась. Но в вожделенное депутатство необходимо было инвестировать немалую сумму. Евгений Чикаленко, который возглавлял Центральную Раду до возвращения из ссылки Грушевского, в своих воспоминаниях упоминал о разговоре с профессором на эту тему: «Чи безпечно тепер робити купчу на землю, яку він сторгував, щоб мати самостійний ценз по повіту до Державної Думи, щось коло ста десятин». Сто десятин — это около одного квадратного километра; за такой участок в то время надо было выложить примерно четверть миллиона рублей — сумма умопомрачительная для скромного профессора…
Кто знает, — может, и осталась бы Центральная Рада таким себе национально-культурным центром, если бы не сыграл на амбициях профессора Грушевского приехавший вслед за ним некий Иван Маевский. С этим человеком судьба свела Грушевского в Москве, где они собирались организовать акционерный издательский союз, специализирующийся на книгах украинских авторов. О Маевском Михаил Грушевский в своих «Споминах» приводил такие сведения: «Дитячі літа він прожив десь на Адрії, вихований по-італійськи, потім хлопцем був привезений батьком до Кременчука, тут учивсля в реальній школі, підлітком років 14–16 виїхав до Америки, там натуралізовався, скінчив, по його словам, медицину, але заінтересувався літературою, між іншим, був знайомий з Джеком Лондоном… мав в собі багато авантюристичного…»
И вот этот человек, который «мав в собі багато авантюристичного», приехав из Москвы, начинает уговаривать Грушевского примерить на себя роль «украинского Родзянко» (главы III и IV Думы) или «украинского Львова» (премьера первого и второго кабинетов Временного правительства). Сам Грушевский об этом пишет так: «Вперше я почув її від вищезгаданого Маєвського, але, знаючи його ексцентричність і індивідуальність, не надав їй особливого значення, думаючи, що вона зостанеться ще надовго його індивідуальним добром. Як «давній московський знайомий», він часами заходив зі мною в довірочні розмови, ким я хочу бути — чи Родзянко, чи Львовим, а коли я висловив своє нерозуміння сього питання, пояснив свою гадку: час внести ясність і роздільність у функції нашого українського центру; Ц. Рада мусить правильно і постійно функціонувати як тимчасовий український парламент; але мусить поруч нею бути, чи нею організовуватись українське правительство; він займався пропагандою сієї ідеї, і наперед хотів би знати, яку роль взяв би я собі при здійсненні сього плану… Я, скільки памятаю, відповів йому, що мені ся справа не здається такой негайною, особливої роботи для екзекутиви (исполнительной власти — М.Б.) я не бачу, і Ц. Рада може ще довго полагоджувати чергову організаційну роботу в нинішній формі, але в кожнім разі не маю охоти переходити на екзекутиву і краще б зістався в Ц. Раді, поскільки можу бути їй корисний».
Грушевского устраивала роль «батька», который сидит во главе представительского органа «всієї організованої української людності». Однако он узнал, что Маевский уже обсуждал свои предложения в ЦК эсэров; поэтому, «сыграв на опережение», в мае в статье для газеты «Народна воля» написал о необходимости создать «Тимчасовий український уряд» и о его функциях: «Він організовує при собі комісії для всяких справ наших українських — комісію організаційну, військову, освітню, правничу, фінансову й інші… повинен об’єднувати й керувати національно-політичною діяльністю всіх українських організацій для осягнення тих політичних завдань, для яких об’єднувались сі організації — осягнення широкої автономії України в Федеративній Російській республіці…»
Данный текст является ознакомительным фрагментом.