Петлюровцы воевали вместе с поляками против галичан

Галичину Петлюра полякам просто не мог не «завещать». Галицкая армия в этот момент после очередного предательства стала ЧУГА — Червонной Украинской Галицкой Армией. Петлюровцам даже приходилось сражаться с галичанами. Об этом факте официозные украинские историки молчат — в очередной раз делают вид, что такого не было.

А вот как описывает этот эпизод в мемуарах, вышедших в США, командир полка Черных запорожцев Петро Дяченко — в 1920-м петлюровский полковник: «5 березня… Від комісара та галичан довідались, що місто Бершадь зайняте 3-м галицьким корпусом… Перед світанком полк підійшов до с. Устє, що віддалене два кілометри від Бершаді. Галичани чекали ворога, бо застави були виставлені, але не дочекавшись — поснули сном праведників… Всього полк узяв: 4 гармати, 4 гарматні ящі з набоями, 2 тяжких кулемети, 15 возів і понад 120 коней. Наказав вистроїтись галичанам і запропонував їм перейти до нас. До 50 стрільців погодились… По дорозі командир галицької батареї кинувся тікати. Декілька козаків пустили своїх коней за ним услід. Уже в селі загнали в суточки, але він зіскочив з коня і почав тікати городами. Влучним стрілом поклали його на місці».

Впоследствии несколько бригад ЧУГА, когда красные станут отступать, перебегут на сторону поляков. А другие — останутся у красных. Такая вот реальность той войны.

Крещатик, май 1920 г. Польская армия вступает в Киев, организованно обходя трамвай

Особенной радости от того, что воевать приходится вместе с поляками, в армии Петлюры не было. Традиционный исторический враг вдруг стал «другом». Как писал впоследствии в книге «З поляками проти Вкраїни» генерал-хорунжий армии УНР Юрий Тютюннык: «Ще більшою несподіванкою для широких кол українського громадянства було те, що провід українським полонофільством захопив не хто інший, а той самий Симон Петлюра, що з початку 1919 року декламував «кари ляхам, кари!» з гайдамаків Шевченка».

На практике этот холодок в отношениях братьев по оружию вылился в то, что петлюровцы все время норовили что-то украсть у союзников. Тот же Дяченко вспоминал о подвигах своих черных запорожцев: «Весь час по шляху проходили обози польської армії… В польському обозі повно гусей, курей і свиней. Видно, що усе це не купувалось… Козачата за своїм звичаєм почали полювати на все, що погано лежало на польських возах. Тільки і чути: «Пся крев», та сміх козаків, коли вдалось щось стягнути».