Розділ XXXV Відпочинок серед напруження. Денікін одкриває свої карти. Відозва до галичан. Взаємне оголошення війни. Перша сутичка Чорноморського полку з денікінцями. Поранення помічників к-ра 7-ого Синього полку, полк. Б. Магеровського

Розділ XXXV

Відпочинок серед напруження. Денікін одкриває свої карти. Відозва до галичан. Взаємне оголошення війни. Перша сутичка Чорноморського полку з денікінцями. Поранення помічників к-ра 7-ого Синього полку, полк. Б. Магеровського

Напруження серед вояцтва 3-ої дивізії, під час відпочинку, після ліквідації протнбольшевицького південно-західнього фронту, збільшувалося, бо вже всі знали, що йде до війни з біломосковською Добровольчою армією. Повідомивши Антанту, що він не визнає самостійности й державности України, ген. Денікін видав наказ при зустрічі з українськими частинами ("військом Петлюри"), вимагати від них негайно скласти зброю й розійтися по домах; у противному разі, вважати, петлюровців" за такого ж противника, як большевики.

Дійшли чутки, що на окупованій Добровольчою армією українській території провадиться гостра русифікація й жорстока розправа з "сепаратистами": денікінці палять села й грабують селян; серед тамошнього українського населення посилюються антидєнікінські ферменти, а на тилах Добровольчої армії збільшується повстанський рух. Такі чутки, що їх джерелом були оповідання біженців із окупованої добровольцями української території, викликали в запіллі армії УНР демонстрації за війну з біломосковським наїзником.

Спіткавшнсь із ворожим відрухом українського населення, ген. Денікін намагався викликати розбрат у нашій армії і для того видав відозву до галичан, ніби від карпаторусів, що починалася: "Дорогі братья галичане!". Ось деякі витяги з тієї відозви:

"В родную Галичину Вам вернуться не можна, в Росії удержатися трудно, бо против заманівших Вас на братоубійственную войну петлюровців ідуть великіи війська, перед которими ніякая сила не устоїть і которіи зметут іх так що і слєд за ними загине".

"С того тяжкого положенія другого вихода нема, як шукати помочи у наших братей в недродженой Росіи в лице Добровольческой Армій. Добровольческая армія ставит себе задачу собрати всє русскіи земли в одно и тим самим найстаршіи русскіи землі Галичину, Буковину и Угорскую Русь", "Одже ж и ви не упускайте случайности, бо больше підходящого момснта для нашего освобождения от чужого ярма в исторіи не буде.

Ударив послєдній час! Не дайте пропасти родной землице и не покидайте єя в тяжкой годинє.

Кидайте Ваших неудачних предводителей и нємецку команду та переходитє в ряди Добровольческой Армій, где Вас с откритими руками встрєтят Ваші Братья в Карпаторуском отрядє".

(Олександер Доценко. "Літопис Ураїнської Революції". Том ІІ, книга 4, стор. 261–263).

Подано без виправлення — так як написано було в оригіналі.

21-ого вересня 1919-ого р., перехоплено наказ ген. Денікіна про відкриття бойових акцій проти армії Української Народньої Республіки. 24-ого вересня, того ж року, Директорією і Урядом УНР проголошено, офіційною спеціальною декларацією, війну білій Москві, на підставі якої Штаб Головного Отамана видав наказ армії УНР збройно боронити Україну від наступаючої армії Денікіна. Декларацію, що нею проголошено війну Денікінові, підписав рівнож Диктатор Західньої Народньої Республіки, д-р Є. Петрушевич, як Президент Української Національної Ради.

"Отже, Українська Армія знову мусіла битися на два фронти з могутніми ворогами. Перед нею була майже 40.000-на Добрармія та червона армія, в силі до 20.000 бійців, з необмеженим запасом людського і військового матеріалу. Сили були нерівні. Кожний вояк Української Армії, починаючи від козака до старшини, розумів обставини, в яких він мусить битися. Кожний розумів, що без зброї і без набоїв, голий і босий, з одною тільки непереможною ідеєю в серці — Незалежна Україна — він не зможе подолати ворога. Ні з політичного, ні зі стратегічного боку, ця війна не давала надії на перемогу, але честь молодої Української Армії диктувала: або вмерти, або перемогти.

З цим гаслом український вояк пішов у нерівний бій.

В жовтні 1919-ого року, на всьому фронті розпочалися бойові сутички з Добрармією. В цей час наступили зміни в складі командування Української Армії — на чолі армії став, замість отам. Василя Тютюника, генштабу ген. В. Сальський".

(Ген. Олександер Удовиченко. "Війна у війні за державність". ст. 117).

Наказ про розпочин війни з Добровольчою армією дістався до 3-ої дивізії, коли вона була в районі м. Теплик. У той час авангардний відділ ген. Денікіна займав с. Росоша, у віддалі 5–6 кілометрів. Командирові 8-ого Чорноморського полку, полк. М. Кратові, наказано тримати м. Теплик і назад не відступати. Вважаючи, що передумовою тримання Теплика б захоплення с. Росоші ще перед тим, як невеликий відділ добровольців, що його займав, зміцниться частиною головних сил, полк. Крат наказав одній сотні перевести зміцнену розвідку й вибити ворога з с. Росоші. Сотня блискуче виконала завдання: заскочивши денікінців, вона вибила їх із села й взяла в полон денікінського капітана з вояком. Полк. Крат мав рацію: мавши ворога в 5 кілометрах і не знавши його сил та замірів, не можна було тримати м. Теплик пасивним вичікуванням ворожого наступу. Це була перша збройна сутичка 3-ої дивізії з денікінцями.

Під час вересневих боїв 3-ої дивізії, ранено гідного заступника полк. Вишнівського, полк. Бориса Магеровського. Тимчасовим командиром 7-ого Синього полку став сот. Іван Запорожченко, другий помічник к-ра полку, а його заступником к-ир 1-го куреня, сот. С. Довгаль, що повернувся після видужання від поранення в бою під ст. Вапнярка.