Хрещення Русі

Хрещення Русі

Дата і місце

988 р., місто Київ (згодом інші великі міста Русі), за 1-м Псковським літописом – 1 серпня, існують також інші датування події: 989, 990 і навіть 991 рр.

Дійові особи

Великий князь Володимир Святославич (бл. 960–1015; християнське ім’я Василь, з 970 р. новгородський князь, з 978 р. київський, об’єднувач Русі, вів успішні війни зі східнослов’янськими племенами, Польщею, ятвягами, печенігами, Візантією, Волзькою Булгарією, побудував чи відновив систему укріплень під Києвом Змієві вали, започаткував на Русі масштабне кам’яне будівництво, карбування власної монети тощо, десь у XI–XIV ст. визнаний святим рівноапостольним); Добриня (?–?; старший дружинник, полководець, вихователь і дядько Володимира по матері, ініціатор походу на Полоцьк, згідно з деякими літописними версіями, хрестив Новгород, прототип билинного богатиря Добрині Микитича); імператор Візантії Василь Болгаробойця (958–1025; імператор у 976–1025 рр., вів запеклі й загалом успішні війни з Болгарією, яку приєднав до Візантії, завоював частину Грузії та Вірменії, придушив повстання Варди Фоки та Варди Скліра, не залишив нащадків, що призвело до занепаду Македонської династії); Анастас Корсунянин (? – після 1018; грек, ймовірно, духовна особа, зрадив Херсонес, став наближеним князя Володимира, можливо – першим єпископом Русі, брав у часть у хрещенні киян і новгородців, будівництві Десятинної церкви, запровадженні православної ієрархії, яку, ймовірно, якийсь час очолював; можливо, після смерті Володимира і початку усобиці виїхав з Києва, приєднавшись до польського короля Болеслава Хороброго); митрополит Михайло (?–?; можливо, грек або сирієць, за церковною традицією вважається, що в 988–991 рр. саме він був першим митрополитом Русі).

Передумови події

Якщо не брати до уваги легенди про відвідування Русі апостолом Андрієм та діяльність засланого до Херсонеса папи Климента, перші спроби християнізації Русі датують IX ст., коли після походу Аскольда на Константинополь, ймовірно, було прислано на Русь першого єпископа, а князь разом зі своїми наближеними прийняв християнство. Наступну історію Христової віри на Русі нерідко розглядають як серію спроб християнізації й численних «язичницьких реакцій». Християнами історики вважають Аскольда, Ольгу, Ярополка Святославича, язичниками – Олега, Ігоря, Святослава, часто сперечаючись щодо того, чи існувало жорстке релігійне протистояння на Русі до Володимира і яких форм (релігійні гоніння, нищення храмів і вірних) воно набувало. Відомо одне: до часів Володимира Русь залишалася загалом язичницькою країною, де сполучалися політеїстичні культи слов’янського, скандинавського та фіно-угорського пантеонів, мешкало чимало християн, іудеїв, мусульман. Відома з літописів спроба «бастарда» Володимира зміцнити свою княжу владу, провівши релігійну реформу і створивши «державний пантеон» з 6 богів, зазнала невдачі через принципову неможливість зведення язичницьких культів різних племен до одного знаменника адміністративним шляхом. У результаті перед князем постав так званий «вибір віри» (літописне оповідання про нього підтверджується даними мусульманських хроністів про посольство Володимира до Хорезму, нібито послане з метою прийняття ісламу). Економічні інтереси Русі та прозелітична активність християнських місіонерів Сходу і Заходу підштовхнули князя до вибору на користь християнства, на той момент усе ще організаційно єдиного, незважаючи на різницю в східному і західному обряді. Після тривалих переговорів із Візантією з метою силового тиску 988 р. (варіант – 989 р.) князь пішов на Херсонес, і після кількох місяців облоги за допомогою місцевих перекинчиків захопив місто, яке запропонував повернути імператору Візантії Василю II в обмін на династійний шлюб із сестрою імператора Анною і прийняття хрещення (варіантів «херсонеської історії» кілька, аж до придушення Володимиром виступу херсонітів, тоді князь діяв в інтересах Візантії). Сам князь розпочав процедуру свого хрещення, ймовірно, ще до походу в Києві, остаточно ж воно було здійснене в Херсонесі. Повернувшись із трофеями, священиками і новою дружиною до Києва, Володимир почав християнізацію своїх підданих.

Хід події

Літопис змальовує прийняття хрещення киянами як відносно мирний процес: було зруйновано розбудований колись самим же князем центральний язичницький храм на Старокиївській горі, скинуто в Дніпро статую Перуна, кияни приймали хрещення «від попів корунських» у Дніпрі або його притоці річці Почайна. Дискусійним є питання про те, звідки було призначено церковну ієрархію – прямо з Константинополя, з Болгарії чи навіть sз Риму (з папою Володимир вів неодноразові переговори). Провідна версія на сьогодні – все-таки з Константинополя. Імена, дати призначення і порядок перших митрополитів Русі спірні, відомо, що значну роль у хрещенні відіграв Анастас Корсунянин (Херсоніт). За Володимира на Русі було прийнято перший Церковний устав. Християнізація великих міст Русі відбулася відносно швидко, з різним ступенем застосування державного насильства (найбільшим він був у Новгороді, який хрестили княжі посланці Добриня і Путята, і на північному сході Русі, де християнізація була суто формальною).

Наслідки події

Подія підняла міжнародний авторитет Русі, яку тепер уже не мали розглядати як законне поле діяльності работорговців і завойовників-«християнізаторів». Русь зав’язала союзницькі відносини з найавторитетнішою середньовічною країною – Візантією (цей курс став стратегічним для обох країн на багато століть); зміцнила княжу владу, котру тепер посилював авторитет Святого Письма та Церкви; через церковну організацію, систему освіти, науки, мистецтво сприяла втягненню Русі в орбіту потужної візантійської цивілізації, що стало визначальним для культурного розвитку величезної частини Східної Європи. Ця подія також допомогла Візантії побороти внутрішню кризу (руські війська допомогли Василю II остаточно розбити Варду Фоку 989 р.). Водночас християнство зазнало на Русі чималої трансформації на рівні народу, на думку багатьох учених, перетворившись на компонент так званого двовір’я, релігійного синкретизму з традиційними віруваннями. Започатковане співіснування церковної ієрархії й світської влади при надзвичайно сильних позиціях останньої виявилося неоднозначним і довготривалим чинником для історії майбутніх України, Білорусі, Росії. Не слід забувати і про нищення або спотворення християнами культурного спадку дохристиянської Русі.

Історична пам’ять

Подія прекрасно відома на всьому Центрально– і Східноєвропейському просторі. Вперше ювілей події було відсвятковано на державному і церковному рівні 1888 р., 1000-річчя святкувалося в СРСР на церковному рівні, а 1020-річчя – на церковному та державному рівнях у Росії, Україні, Білорусі. 28 липня (день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира) у Росії та Україні святкують відповідно День хрещення Русі та День хрещення України-Русі. Події присвячено велику кількість творів мистецтва XIX–XXI ст., ювілейних монет тощо.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.