Рештки козацького війська загинули в болоті під Берестечком

Рештки козацького війська загинули в болоті під Берестечком

Вояки Яреми почали гарматний обстріл пагорбів над берестецьким полем, де причаїлися кримські татари. Одне з ядер розірвалося біля ніг хана Іслам Гірея ІІІ. Той віддав наказ татарам покинути поле бою, оголивши лівий фланг козацько-селянського війська. Богдан Хмельницький зі своїм генеральним писарем Іваном Виговським кинулися слідом за ними. І чомусь не завернули Іслама Гірея …., а поскакали далі з татарами. Кажуть, від ханської “опіки” Хмельницький звільнився за тиждень — розпорядившись видати татарам значну суму зі своєї скарбниці в Чигирині. Та до свого війська так і не повернувся.

Козаки без гетьмана відступили до берегів річки Пляшівки. За ніч облаштували укріплений табір, захищений із флангів непролазними болотами. Ззаду він прилягав до болотистої Пляшівка, де залишався шлях для відступу.

Козацько-селянське військо утримувало оборону 10 днів. 9 липня на нараді козацької старшини вирішили розпочати організований відступ із укріпленого табору. В болотистій заплаві збудували мости та греблі. У ніч поти 10 липня близько двох тисяч козаків на чолі з наказним — тимчасовим — гетьманом Іваном Богуном переправилися на правий берег Пляшівки — розбили ляхів й забезпечили безпечний відступ решти війська. Але повстанці сприйняли цей відступ, як зраду козаків… Почалася паніка. “Літопис Самовидця” свідчить:, “так юже не дбаючи и приказання старших своих”, кинулися до переправ і ринули з табору. Спроби Івана Богуна й козацької старшини стримати збуджений багатотисячний натовп не мали успіху. Під натиском ворога натовп ринув в болото…

Поразка Хмельницького тут під берестечком і стала початком кінця, здавалося, нескінченних війн всередині країни, а по-нашому Національно-визвольним «змаганням», що потопили пів-країни в крові.

Взаємопов’язані міфи — про «ката українського народу Вишневецького» і про «благодійника Хмельницького», який приєднав Україну до Росії, широко використовували у своїй творчості літератори й історики, які отримали освіту в університетах Російської імперії, а згодом СРСР.

Жодної краплі польської крові в Яреми не було. Його батько і мати були православними. Чому син став католиком? Можливо, через поневіряння в дитинстві й проблеми з успадкуванням дому. Але у Польщі Ярема Вишневецький вважається національним героєм. Звісно ж, не за те, що воював із козаками, а що обстоював інтереси Речі Посполитої, королю якої присягав. Утім польські автори нерідко ставили запитання: за що, власне, воював Ярема Вишневецький? За Річ Посполиту чи за свої володіння? Очевидно, він був просто патріотом землі, на якій розташовувалися його маєтності. А лівобережні володіння Вишневецього розміщувалися на території сучасних Чернігівської, Полтавської та Сумської областей. Адже класична Україна постала саме на цій території.

Як не дивно, більшість сутичок князя за землю була саме з поляками. Особливо воював Ярема проти коронного стражника Самійла Лаща, який «прославився» тим, що вирізав на Великдень у селі Лисянка всіх, хто зібрався в православній церкві, — жінок, дітей, разом зі священиком. Такий бандит був на службі в коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Ярема Вишневецький єдиний зважився виступити проти нього.

Зерно ворожнечі між поляками й українцями, що призвело до тріумфу «третьої сторони», посіяли немудрі політики. Не лише польські, а й наші. «Коли говоримо, що «ось така була Польща», не забуваймо, що Річ Посполита була спільною Литовсько — Русько — Польською державою зі спільною магнатерією у державному апараті. У Річі Посполитій найвпливовішими були наші українські магнати. В істориків досі немає спільної думки, чи була то єдина держава, чи союз.

Але повернемось до Берестечка.

За століття час стер залишки укріплень і сліди переправ через Пляшівку. Та жителі довколишніх сіл Пляшева й Острів часто знаходили на полях людські кістки. У нічній темряві нібито не раз бачили, як на полі битви то тут, то там миготять зеленкуваті болотні вогники. Переказували, що це — душі загиблих тут козаків, які блукають, не покидаючи місця їхнього спочинку.

1908-го архімандрит Почаївської лаври Віталій Максименко ініціював увіковічування пам’яті загиблих козаків. Розпочався збір пожертв для спорудження меморіалу на острові Журавлиха в заплаві лівого берега Пляшівки. Центральна споруда меморіалу — триярусна Георгіївська церква, виконана в стилі бароко. На її фасаді — одноярусний іконостас із царськими вратами. Над ним — велика картина “Голгофа”. Її на металевих листах намалював український художник Іван Їжакевич.

На Журавлиху в червні 1912-го із села Острів перенесли Михайлівську церкву XVII ст. У ній, за переказами, перед Берестецькою битвою молився Богдан Хмельницький. Михайлівську й нижній ярус Георгіївської церков з’єднує 50-метровий підземний тунель. У ньому — колона-саркофаг і ніші, заповнені кістками полеглих на полі Берестецької битви.

Поруч із Георгіївською церквою звели будинок для ченців невеликого монастиря — філії Почаївської лаври. Меморіальний комплекс “Козацькі могили” відкрили влітку 1914 року. У ніші муру з двома брамами були вмонтовані картини Івана Їжакевича на мідних листах із зображенням епізодів Берестецької битви. 1915-го командування окупаційних австро-угорських військ наказало вивезти ці картини до Австрії. Що з ними сталося далі — невідомо.

1964 року влада закрила монастир, а його територію передала місцевому колгоспу. Тут облаштували ізолятор для худоби, хворої на ящур. У Георгіївському соборі, над саркофагом і нішами з козацькими кістками, розмістили зерносховище та склад для зберігання цукрових буряків. Михайлівську церкву перетворили на курник і кролячий розплідник.

Розкопки дали можливість відтворити деталі подій 10 липня 1651 року в очеретах і верболозах болотистої заплави річки Пляшівка. “Люди лежать так, як їх захопила смерть, — один на спині, інший на боці, ще інший обличчям униз. На черепах — сліди поранення шаблями, інколи поміж кістками — свинцеві кулі мушкетів. То тут, то там зустрічаються кінські скелети. І між їхніми кістками трапляються мушкетні кулі”.

Серед загиблих були й діти. Неподалік замуленого берега Пляшівки навпроти урочища Циганівка виявлено кістяки двох хлопчиків — 8–9 і 12–14 років. Скелет старшого, ноги якого по коліна застряли в намулі, лежав поверх кістяка молодшого. Біля кісток його грудної клітки знайдено рештки коробочки, оздобленої кістяними пластинками. У ній було 44 свинцевих кулі до мушкета. Мабуть, брели через трясовину, обминаючи глибокі ями, і старший вів за руку молодшого. Але під берегом, де намул був більший, а вода глибша, старший взяв молодшого на плечі. Вага малого виявилася непосильною для дитини. Він уже не міг витягнути ноги, що глибоко застрягли в намулі, і знесилений упав на спину. Скелет старшого хлопця лежав поверх кістяка молодшого. Біля кісток його грудної клітки знайдено рештки коробочки із 44 свинцевими кулями до мушкета

Найбільш цінні знахідки виявлено на місці козацької переправи. Зокрема, військове обладнання й господарські речі. Нині вони експонуються в музеї “Козацьких могил”. Відкрито останки козаків, які прикривали відступ козацько-селянського війська. На основі чотирьох знайдених черепів відтворили зовнішність цих учасників Берестецької битви методом пластичної антропологічної реконструкції.

Під час Берестецької битви в козацькому таборі перебував православний митрополит Йоасаф із грецького міста Коринф. Він володів українською, виголошував промови до козаків перед боями. Його помічником був грецький диякон Павло. Коли шляхетське військо ввірвалося до табору, митрополит Йоасаф із хрестом у руці вийшов назустріч і закликав до милосердя. Однак один із королівських вояків спочатку застрелив його з лука, а потім відтяв голову шаблею. Загинув і диякон Павло. Король Ян ІІ Казимир звелів поховати митрополита в найближчому православному храмі.