Революція 1905 року

Революція 1905 року

І все ж чимало жидів були невдоволені своїм станом, адже царизм утискав і їх, обмежував у правах. Хіба дивуватися, що жидівська молодь брала активну участь у нелегальних революційних рухах. Так, у Трипіллі есерівським осередком керував вихрест Микола Грінберг. Його син Ілля теж вів революційну агітацію, намовляючи людей не шанувати царя та уряд.

Жиди мали рацію, адже їх дискримінували відверто, на законодавчому рівні. Зокрема, діяло положення про межу осілості, тобто іудеїв не допускали на постійне проживання до корінної Росії, зокрема в Москву і Петербург.

У боротьбі проти царської Росії жиди могли б стати нашими союзниками, але у ставленні до українців жидівська буржуазія, в тому числі і дрібна, сама виступала в ролі експлуататора. Водитися з ними українцям не було смислу, тим більше що жиди хотіли керувати революційною роботою, а «малоросів» використовували як виконавців ризикованих завдань. Зокрема, Данило Терпило відповідав у революційному підпіллі за «питання війни» й очолював боївку терористів.

Невдоволена жидівська молодь наближала революцію, від якої, до слова, потерпали її батьки, бо всі революції і повстання супроводжувались погромами. Так було у Трипіллі у 1881–1882 роках, так сталося і в жовтні 1905 року.

Книжки, що Данило Терпило брав у жидівської молоді, були якісь дивні. Їхні автори мали кумедні прізвища — Маркс, Енгельс, Каутський, Сисмонді… Чужою була і їхня мудрість. У тих писаннях, хоч як уважно не читай, нічого не знайдеш про Україну, її поневолення, про необхідність здобуття для українців національної держави. Не розумів Данило, що, гортаючи книги чужинців, обкрадає себе, бо не читає в цей час Тараса Шевченка, Лесю Українку чи Миколу Міхновського. А значно важливіше пізнавати історію і культуру свого народу!

Може, й через ті книжки і став Данило Терпило не на шлях боротьби за політичні права українського народу, а на слизьку стежку боротьби за демократичну Росію, слизьку, як жидівське революційне слово. Що нам, врешті, з того, що Росія буде демократичною, якщо вона далі гнітить Україну?! Та й хіба здатна традиційно самодержавна Росія, з її царем-тираном і дикими холопами замість громадян, стати демократичною?..

1905 року у Трипіллі виник осередок Російської партії соціалістів-революціонерів (есерів) з Іваном Гавришем на чолі. До Трипілля з Києва нелегальну літературу привозили брати — «професори Щербини». Вони збирали прихильників по ярах — у Вовчому, Ромашковому (за Трипіллям). Пароль був такий: «Куди йти?» Відповідь: «На Зелений (участок)». Саме звідси, стверджували родичі Данила Терпила, і пішло його нове ім’я [3].

Оті Щербини й організували в містечку гурток анархістів-комуністів, до нього увійшли Петро Іконников, Іван Гавриш, Іван Безхлібний та Данило Терпило, якого вже тоді, напевно, почали звати Зеленим. Хлопці підкидали селянам і міщанам прокламації російських соціал-демократів: «Єврейський погром у Гомелі», «До рекрутів», «До робітників залізничних майстерень». Звернення «До всіх громадян» закінчувалося так: «Будем смело смотреть революции в глаза, будем приветствовать ея приближение, она несет нам свободу и счастье».

Діяльність революціонерів не залишилась поза увагою «охранки», яка викрила керівний склад організації, зв’язки та паролі. 26 липня 1906 р. жандармський ротмейстер уже доповідав начальнику Київського губернського жандармського управління генерал-майору Леонтьєву: «За агентурними даними, вчитель, який мешкає в містечку Трипілля Київського повіту, Іван Андрійович Гавриш, є членом міської організації партії соціалістів-революціонерів, входить до фракції останньої — селянського союзу. Посилено веде пропаганду серед селян, закликає їх до бунту і аграрних безпорядків, причому має серед них величезний вплив, який матиме згубні наслідки» [20, с. 105].

За доносом трипільського священика Івана Гавриша 1906 року арештували і вислали до Сибіру. Керівництво організацією перебрав на себе Данило Терпило. Та й він потрапив у поле зору жандармів, адже не раз виступав перед селянами проти царя.

Щоб уникнути арешту, Зелений переїхав до Києва. Працювати влаштувався в залізничному депо. «В час перебування у Київі, — розповідав він, — був членом російської партії с.-р., але скоро її залишив через непорозуміння за видавання книжок на українській мові. Після виходу з російської партії я працював в українській с.-р. партії разом з Миколою Залізняком та Максимом Ковалевським. Перший раз був арештований в 1907 році і просидів в тюрмі 3 місяці, другий раз — в 1908 р. за належність до російської партії с.-р. Тоді ж по суду був відправлений, як висланець, у Архангельську губ., де і пробув 3 роки» [69].

На поселенні жив у с. Усть-Цильма, серед народу комі. Так що побував Зелений там, де Макар телят не пас. Отут, мабуть, і зрозумів повною мірою значення цієї української приказки.

Після заслання Данила «побрили в москалі» — забрали на військову службу до 127-го Путивльського полку 32-ї пішої дивізії.

Імперія все робила, щоб перетворити бунтаря в «чєлавєка, полєзного для общєства».