ПРОТИБОЛЬШЕВИЦЬКА АКЦІЯ

ПРОТИБОЛЬШЕВИЦЬКА АКЦІЯ

ОУН присвятила свою увагу й дію не лише проблемам західньоукраїнських земель, – вона повела теж організовану боротьбу проти большевизму. Про причини й форми цієї боротьби говорив під час львівського процесу у червні 1936 року Крайовий провідник ОУН на ЗУЗ Степан Бандера, який керував цією боротьбою. Він вияснив, що ОУН бореться проти большевизму тому, що большевизм – це форма і система, якою новітня Москва знищила відроджену українську державу і знову поневолила український народ. Крім того, комунізм є рухом, що світоглядово протилежний до націоналізму. Він вказав на факт, що на східніх землях України український народ веде з большевизмом боротьбу на життя і смерть і тому большевицька влада відгородила окуповану нею частину України від світу „китайським муром”, щоб ніхто не довідався правди і про змагання українського народу, і про організовану московсько-большевицькими окупантами в 1933 р. акцію масового винищення українців голодом.

У ході протибольшевицької боротьби на західноукраїнських землях ОУН виконала бомбовий замах на редакцію совєтофільської газети „Праця” у Львові, заплянувала вбити редактора совєтофільських „Нових шляхів” Антона Крушельницького та виконала атентат на большевицького консула у Львові.

Атентат на редакцію „Праці”

Бомбовий атентат на редакцію совєтофілької газети „Праця”, що приміщувалася тоді у львівській друкарні Яськова (де згадана газета друкувалася), виконано 12 травня 1934 року. Того ж дня українська студентка, член ОУН, принесла до друкарні пакуночок із захованою в ньому годинниковою бомбою і попросила директора друкарні переховати його в бюрку редактора „Праці” до його приходу. Через якихось 12 хвилин після відходу студентки бомба вибухла, знищуючи приміщення редакції. Жертв у людях не було.

Про мету цього атентату зізнав перед судом Степан Бандера: в даному випадку йшлося про демонстративний акт не проти інституції, але проти комуністичного руху і проти політичних сил, що тим рухом керували; не йшлося про людей, хоч люди могли потерпіти, але про демонстрацію проти того духа, що ширився з тієї друкарні. Цей демонстративний акт мав звернути увагу на те, що з большевиками і з комунізмом ОУН буде боротися теж технічними засобами.^[209]

Плянований атентат на Антона Крушельницького і зудари з комуністами

На згаданому львівському процесі Степан Бандера, як Крайовий провідник ОУН на ЗУЗ, вияснив теж справу плянованого, але не виконаного замаху на редактора „Нових Шляхів”, Антона Крушельницького. Я видав наказ, – говорив Ст. Бандера, – вбити проф. Антона Крушельницького. Атентат на нього був частиною протибольшевицької діяльности ОУН. Крушельницький був у нас репрезентантом радянофільства, цебто того струму, що намагався прихильно настроїти тутешнє українське громадянство до УССР. У „Нових Шляхах”, що їх видавав Крушельницький; він намагався доводити, що українське життя під большевицьким насильством розвивається вільно, а водночас той самий Крушельницький, з допомогою свого журналу, поширював наклепи на український націоналістичний рух, пишучи, що його інспірують чужі чинники. Але коли стало відомо, що Антін Крушельницький вибирається виїхати з цілою родиною до УССР, плянований атентат на нього ОУН відкликала, передбачаючи, що в УССР Крушельницького зліквідують самі московські большевики. Це буде кращою демонстрацією для всіх українців того, чого може сподіватися від большевиків навіть той українець, що їм вислуговується. Синів Антона Крушельницького большевики таки ліквідували, а він сам помер серед переслідувань.

Одночасно з акцією проти носіїв совєтофільства на верхах ОУН повела таку саму акцію і на низах, з тією ріжницею, що чільніших низових пропаґаторів совєтофільства, де вони були, не ліквідовано, а лише завдавано їм побиття. Таке побиття московсько-большевицьких вислужників ставало голосним на всю околицю й зацікавлювало навіть тих з-поміж українського населення, що все ще мало займалися суспільно-політичним життям і втягало їх у загальний протибольшевицький фронт.

У кількох місцевостях, де були сильніші комуністичні впливи, дійшло тоді до масових кривавих зударів поміж українськими націоналістами й комуністами. Так було на Великдень 1934 року в Дрогобиччині в селах Стебник, Колпець і Добрівляни, та в м. Яворові. Під час зудару в Столпці згинув український націоналіст Петро Білявка. Його похорон перетворився на протибольшевицьку маніфестацію українського селянства й робітництва. В похороні взяли участь 3 священики й тисячі людей, на могилі складено кільканадцять вінків від різних українських організацій.